Польові Апокрифи

І навіть пси не наважувалися ховатися від нічного холоду на дні розпанаханих воронок. Вони до ранку парували післясмаком розбризканого вогню від спущених на парашуті авіабомб.

Загублений у дрімучій провінції райцентр захлинався руйнівними вібраціями. Вибухи ракет і далекобійної артилерії зливалися в аритмічне серцебиття ісполінського організму війни.

Віконне скло покинутих будинків вивалювалося назовні зі скрушним акордом тривоги. Собаки ставали мовчазними та ляканими, а коти байдужіли у дірках підвалів.

На ранок прогнозувався наступ окупантів. Але хоботом блукаючої гаубиці підрозділ "Да Вінчі" наклав вето на план загарбника.

Вечір вдерся в їхній табір прильотом 152-мм калібру з бантиком чорної поховальної стрічки. Той постріл спалив їхній танк, а чотири  наступних пошкодили два борти, що стояли поряд.

Піхота сипалася як рване намисто по мармуровій підлозі. А згодом у Курськ попрямувала машина з двома розшматованими навпіл орками, яких склали у чотири будівельних мішки.

Відтак, нам вдалося закинути у банку з павуками отрутну димовуху з виразною деморалізаційною дією на психіку. А за це ворог у судомах люті чинив помсту благенькому райцентру касетами "Градів" і прильотами "Точки-У".

Після чергового сеансу пресингу бездорожні вулиці простиралися у сліпучий і запорошений тунель вечірнього сонця. Воно з нірванічною байдужістю сповзало за купол приміського пагорба.

Мовчали птахи, собаки, дерева, присадибні квіти та літні люди, котрі проігнорували евакуацію. А більшість охайних хатинок з апокрифічними лебедями на воротах лишалися безжиттєвими мов ставкова мушля в намулі напівсну.