Прибуває служивого полку
Ну ось, колеги, негарно засмерділо (ловимо себе на оксюмороні – гарно смердіти не може в принципі, та нехай вже, так лягла стилістична фігура) і на наших полтавських теренах. Потягло душком від служивого роману блазнів з плебсом.
Вкотре переконуємо колег і себе у першу чергу, що зміна орієнтації, окрім, звісно, сексуальної, є безумовно позитивним актом у житті кожного свідомого громадянина. Якщо особистість довго була вігом, а внаслідок титанічних роздумів, аналізу і прискіпливих порівнянь перспектив та можливостей якогось ранку прокидається торею (чи торем?) – чому б і ні? Якщо з оновленою партійною ідеологією особистість тепер набагато ефективніше прислужиться процвітанню великобританської нації? Альбіонський прапор їй у руки.
Є й місцеві приклади. Хіба не взірець для вігів-торі отой наш співучий ректор, доктор педагогічних наук і професор, заслужений діяч мистецтв і народний артист України, котрому у паузах між вихованням своїх студенток на еротичних шоу вдається бути гіперактивним політиком? Дивіться, спершу пан Михайло не уявив свого життя без Єдиної, а потім і Трудової України. Якимось ранком прокинувся вже сформованим регіоналом. Далі прибився до «Волі народу» і, хоч наразі достеменно не відомо волю якого народу виявляв соліст речитативу, М.М. зберіг у душі вірність регіональним поняттям – не визнав Рашку агресором, не підтримав вимоги щодо володіння держслужбовцями українською мовою, здійснив ще низку капостей. Себто, між позірним народом, котрому він буркотів солодкі панегірики зі сцени Палацу «Україна» у миготінні дівчачих ніг і сідниць, та його електоратом зяяла глибока і гарно проплачена прірва.
Та муляло юного орла, ніби цвях у черевику, щось сакральне. То ж, коли політик після важких поневірянь партійними манівцями відчув нарешті міць пуповини, яка, виявляється, ще з дитинства зв'язала його розхристану ідеологічну душу з ринком землі, очолив культуртрегер Аграрну партію.
Кон'юнктура? Не скажіть, тут – велика любов до сала, кропиви і рідного села постає у рідкісному поєднанні з вродженим почуттям орієнтації на Печерських пагорбах.
Перепрошуємо за задовгий речитатив, вертаємо до полтавської отари – revenons à nos moutons з французької.
В уряді всебічно проаналізували резюме охочих очолити Полтавську обласну державну адміністрацію і дійшли висновку, що перевірені пращурами практики А) прикликання варягів на Русь, Б) французьких гувернанток на Росію і В) в'єтнамських арбайтерів на Полтавську бавовно-прядильну фабрику є цінним досвідом розв'язання як геополітичних, так і хутірських проблем. Зелена команда Гончарука теж вирішила перевірити Полтавщину на воши…, витримку чужинцем.
У нас з вами поки що немає жодної підстави не вірити розказаному про Олега Васильовича Синєгубова. Харківський юрист з усіх боків позитивна і роботяща кандидатура (у слабенького правника п'ятьох квартир не буде), і поки його ще не призначили, поки він нічого поганого для Полтавщини ще не утнув, ба, поки ми його ще й не бачили – утримаємося від уїдливого критиканства.
Послужний перелік пана Синєгубова до моменту згоди повести сусідню область до захмарних висот примітний вірністю двом стежкам: слідчій роботі на Південній залізниці і науково-педагогічній у Харківському національному університеті внутрішніх справ. З посади декана факультету номер шість ХНУВС його й зманюють на терени абсолютно невідомої йому Полтавщини. Ну то й що – Колумб теж не знав, що відкриє, Зе ось вже півроку хрін знає що ліпить разом із своїми святими, і не горшки – точно.
Лише один маркерний особистісний штришок. Окрім генетичного несприйняття нами квазіпартійного збіговиська, чим є сьогодні Слуга народу і до якого належить новоспечений варяг, нівелює увесь авансований позитив робота пана Олега помічником одіозної нардепки, регіоналки Ірини Бережної. Якщо врахувати, що зманили його небідного у ту зграю не гроші, а ідеологія, трохи страшно за рідний край. Щоправда, є надія на глибокі внутрішні трансформації харківського слідчого і довіреної особи обраного нардепом від «Слуги народу» по 180-му (харківському) округу Олексія Красова. Якимось ранком Олег Васильович прокинеться, а від регіоналізму у ньому й духу не залишилося! У це віриться важко, дух краденого пижика з голови не вивітрюється, бо коли Сумщину разом з губернатором свого часу обсіли донецькі, там стартувала дика приватизація не лише державних лісгоспів, а й міських кладовищ.
О, зверніть увагу, на світлині над головою пана Синєгубова Шевченків заклик: «… не цурайтесь!».
Та навіть і на думку подібне не спадає! Давайте, пане Олеже, творіть. Подивимось, який Ви слуга. І чий.
Вадим Демиденко
