Принцип єдиноначальності, або чому українською армією керує ухилянт
Поговоримо трохи про Ставку та Бахмут. Скільки осіб має там бути, колись замислювалися? Якщо ж ні, то дарма...
Так от, наприклад, у Ставці Верховного Головнокомандування часів Іосіфа Сталіна (1941-1945) – максимум 8 осіб. А скільки у нас зараз? – 23!
На хвилиночку, Ставка у Сталіна відповідала за фронт довжиною від Мурманська до Чорного моря. У нас же фронт у декілька разів менше.
І чому стільки людей на таку скромну ділянку? Бо частина з них – люди, котрі здебільшого навіть військової освіти не мають, але до Ставки потрапили.
Агов, генерале Кубракове, відгукніться! Чи може генерал-майор Стефанчук, або вже, прости Господи, "генералісимус" Єрмак?!
Відповідь очевидна: а ніякі! Але цього достатньо, щоби тиснути числом на тих, хто реально розбирається в ситуації; на того ж головнокомандувача Валерія Залужного, наприклад.
Нам тут ідеться про розмивання відповідальності. Коли відповідає багато, а отже – не відповідає ніхто, зовсім ніхто; і це дуже погано для всіх.
Далі, така Величезна кількість людей у нашій Ставці лише заважає прийняттю рішень. Бо дійсно, що може сказати Єрмак, чому він взагалі там?
Андрій Борисович, якщо на те пішло, за посадою – фактично завгосп Офісу Президента. Він не мусить вирішувати питання по Бахмуту!
Але Єрмак у цьому бере участь. Відтак, будьмо відвертими, заважає військовикам виконувати свою роботу так, як того вимагає ситуація, військове питання скотивши в політичне русло.
Завгосп Офісу Президента змушує обирати гірші військові варіанти з наявних. Це вже було, і неодноразово, про що, до речі, пишуть і наші союзники-британці.
Автор – Гліб Парфьонов, керівник департаменту безпекової політики Центру політичних студій "Доктрина"
