Прощавай росіє, або стрімкий шлях до G19
Шизофреник Путін і картонний дебіл Суровікін, вдаривши по Польщі, думали налякати наших союзників, але вкотре помилилися. Їм буде боляче.
G20 – формат, де у політичному та економічному плані взаємодіють розвинені країни з лав G7 та країни, які розвиваються. Власне, саме через це, не розумію масового обурення та зрадофільства, що оповили суспільну думку у контексті підсумкового тексту резолюції Саміту на Балі.
Я, звісно, розумію, що в уяві обурених та скутих зрадою, у резолюції мала б бути фраза – «І кожному Українцю по Хаймарсу у гараж, Стелсу на балкон і мільйон фунтів стерлінгів на рахунок», – та це здичавілий інфантилізм. Передовсім, через попередній абзац.
А відтак нам потрібно дорослішати та не писати штампами про власне обурення і розчарування. Втім, потрібно розуміти ще один факт: окрім самого Саміту, де обговорювалися дійсно важливі питання продовольчої, енергетичної та кліматичної безпеки, а також окремо було виведено ключове питання війни в Україні – справді головне відбувалося не за столом саміту, а в його кулуарах, чи, як кажуть в таких випадках – "на полях".
Саме там укладалися різноманітні, в тому числі таємні угоди, саме там зароджувалися союзи як ситуативні, так і на перспективу, і саме там, як би пафосно воно не звучало, закладалися основи нового світового правопорядку. Власне, враховуючи питання війни в Україні, на Саміті окреслилося 3 наступні групи країн:
- За перемогу України (США, Велика Британія, Канада, Європейський союз, як представництво та країни континентальної Європи, члени G20, Японія, Арґентина, Австралія та Південна Корея).
- Проти поразки росії (КНР, Бразилія і Туреччина).
- За мир у всьому світі (Індія, Індонезія, Мексика, Саудівська Аравія та ПАР).
Власне, виходячи з розуміння, хто до якої групи належить і проходили перемовини. Наприклад, дуже важко відповісти на питання, що могли обговорювати за закритими дверима Джозеф Байден і Реджеп Тайїп Ердоґан, адже тільки абсолютно далека від геополітичних питань людина не знає, наскільки натягнутими є відносини між Туреччиною та США в контексті, хоча б курдів та Сирії, а тут ще й Україна сплутала карти в і без того складній грі.
Чому скасували зустріч Ріші Сунака і Сі Цзіньпіна, яка "кішка" там могла пробігти аж настільки? Паралельно з цим, країни з перших двох таборів відчайдушно намагалися перетягти на свій бік Саудівську Аравію, адже у світлі світової енергетичної кризи, хто з саудитами дружить – той і "пахан"...
Що ж стосується подальшого розвитку подій, то, звісно, суттєві корективи вніс польський "чорний лебідь". На мою думку, бункерний шизофреник Владімір Путін і його картонний дебіл Сєргєй Суровікін, ударивши по Польщі думали налякати наших друзів, союзників і партнерів, а отже таким чином, бодай зменшити постачі Україні озброєнь.
І що ж "на виході"? Білий дім надіслав запит на $37,7 мільярда до Конґресу США на допомогу Україні, за яким були ще й рішення "Рамштайн-7", де вирішують, як надалі допомогти Україні зброєю; знову ж таки «Путін всєх пєрєіграл»...
Як би не завершилась ситуація з обстрілом Польщі, Путін, сам того не бажаючи, ще сильніше посилив Східний фланг НАТО, який на 90% складається з наших друзів та союзників. Як би Путін не намагався качати Туреччину, Ердоган не піде на конфронтацію з НАТО аби пропустити російські кораблі у Чорне море чи відверто тиснути на Україну з вимогою погодитись на пропозиції Кремля.
Інакше кажучи, хитнути НАТО і ЄС, під час Саміту G20 у Путіна не вийшло, а Сі тепер не факт, що сильно "впрягатиметься" за РФ, адже він і так не дуже задоволений єдністю Заходу, а "чорний лебідь Пшеводува" ще більше цю єдність зміцнить. Бо якби не було обстрілу України – не було б і прильоту в Польщу, це аксіома.
Автор – Назар Приходько, політолог-міжнародник і військовий експерт
