Протидія організованій злочинності в Україні в 2020 році (У порівнянні з даними за 2016-2019 роки )
Організована злочинна діяльність в Україні практично залишається без адекватної протидії з боку державної влади
24 червня 2021 року під час «круглого столу», який проводився у Комітетах Верховної Ради України, кандидат юридичних наук, заступник генерального прокурора в 2000-2002, 2005-2006 та 2014-2015 роках Олексій Васильович Баганець представив свій аналіз стану боротьби з організованою злочинністю в Україні в 2020 році. Пропонуючи увазі читачів виступ знаного юриста, редакція не може не зазначити, що ані генеральна прокурорка Ірина Венедіктова, ані секретар РНБОУ Олексій Данілов, ані посадовці Офісу президента, ані народні депутати України навіть не зацікавились питанням протидії організованій злочинності та аналізом статистичних даних, який підготував Олексій Васильович.
* * *
Організована злочинність упродовж, як мінімум, кількох останніх десятиліть залишається однією з найбільших небезпек для політичного та економічного розвитку багатьох країн світу. Найчастіше потерпають від її негативних впливів держави, які знаходяться в стані суспільно-політичних трансформацій. Не є винятком, на жаль, і Україна. Організовані злочинні спільноти, які діють в Україні, охопили найприбутковіші злочинні ринки (сфера економіки та господарської діяльності, фінансів, у т.ч. банківської діяльності, використання бюджетних коштів, видобування корисних копалин), тобто, у першу чергу ті, які тісно пов’язані з корупцією. Сьогодні ні в кого немає сумнівів, що торгівля людьми, зброєю, наркотиками, неконтрольоване державою виготовлення сигарет та спиртних напоїв також знаходиться в руках організованих злочинних угрупувань та злочинних організацій. Але особливою специфічною діяльністю організованої злочинності в Україні є саме тісна взаємодія організованих злочинних груп (далі – ОЗГ) і злочинних організацій (далі – ЗО) із органами влади, у т.ч. і правопорядку, як це не сумно визнавати.
Так, реконструюючи розвиток організованої злочинності та боротьби з нею в Україні, відомі вчені Олена Бусол і Богдан Романюк в Юридичному віснику України у статті: «Організована злочинність в Україні: від примітивізму до професійної витонченості» справедливо зазначили, «що деякі українці, особливо молодь, вже не пам’ятають про існування цього соціального явища в примітивному вигляді, проте, воно не зникло, а, навпаки, організована злочинність досягла свого професійного рівня, стала замаскованою, ешелованою, міцно вкоріненою у владні структури, в т.ч. в правоохоронні органи, забезпечивши собі захист, та діє нині відкрито, зухвало через глибокі корупційні зв’язки. Отже, якщо організована злочинність спочатку, в основному, займалася накопиченням капіталу, потім – рвалася до влади, то сьогодні – практично керує державою».
Тому ефективна протидія організованій злочинності в нашій державі, зважаючи на приголомшливий розмах отримуваних нею прибутків та корупційних зв’язків із органами влади й правопорядку, потребує надзвичайної уваги з боку суспільства з тим, щоб держава навіть за таких умов належно виконувала свої функції по протидії організованій злочинності. Але в Україні впродовж останніх років усе робиться навпаки.
Так, вже котрий рік поспіль я продовжую стверджувати, що саме після ліквідації спеціальних підрозділів МВС по боротьбі із організованою злочинністю та корупцією, а також фактичного припинення дії Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю», повністю втрачені не тільки величезний масив накопиченої більше чим за 20 років існування ГУБОЗ МВС України безцінної інформації про діяльність організованих злочинних груп та злочинних організацій в Україні, у т.ч. і з міжнародними зв’язками, а найголовніше – самі фахівці в галузі боротьби із організованими формами злочинності, які вміли документувати їх злочинну поведінку оперативно-розшуковим шляхом, попереджати та навіть контролювати їх діяльність. Непоправної шкоди спроможності держави ефективно протидіяти організованій злочинності заподіяли й законодавчі зміни, проведені протягом останніх 10 років, коли було прийнято новий КПК України та внесено зміни до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», якими оперативні підрозділи органів правопорядку були позбавлені права проводити оперативно-розшукові заходи (далі – ОРЗ) з метою розкриття вже вчинених злочинів, а за своєю ініціативою можуть проводити оперативно-розшукові заходи лише з метою розкриття злочинів, які тільки готуються, та викриття осіб, які їх готують. Тому, по вже вчинених злочинах у організованих формах немає надії очікувати на докази, здобуті оперативними підрозділами в рамках ОРС, у т.ч. й для викриття та документування найбільш активних членів злочинних угрупувань та їх ватажків, я вже мовчу про викриття злочинних зв’язків кримінальних авторитетів із органами влади, у т.ч. і правоохоронцями, бо такі процесуальні дії вони можуть виконувати лише за дорученням слідчого та прокурора, рівень професійної підготовки яких з відомих причин край низький, а тим більше, коли вони надмірно завантажені, маючи в роботі на одного сотні кримінальних проваджень.
Важливим є й те, що поступово також позабуті або навіть навмисно відкинуті форми та методи організації роботи по збору, перевірці й оцінці доказів винуватості підозрюваних і обвинувачених у таких надзвичайно складних у розкритті та, тим більше, доказуванні кримінальних правопорушень.
Зверніть також увагу, як поступово впродовж останніх кількох років було згорнуто взагалі діяльність держави по протидії організованій злочинності у сферах економіки та господарської діяльності: спочатку ліквідовані підрозділи Державної служби по боротьбі з економічними злочинами (ДСБЕЗ) МВС України. Коли зрозуміли шкідливість таких змін (хоча після прийнятого рішення було втрачено багато часу і цієї помилки «реформатори» так і не визнали), замість них в Національній поліції створили так звані «підрозділи захисту економіки», які були підпорядковані напряму центральному апарату у м. Києві і, як наслідок – фактично не співпрацювали з підрозділами поліції на місцях, діяли лише в обласних центрах, а тому будь-якої протидії організованій злочинності в цій специфічній сфері не чинили, що стало, напевно, однією із підстав для їх ліквідації 02.09.2019 року; з того часу цей напрямок діяльності взагалі залишився безконтрольним з боку держави. Ту ж податкову міліцію теж намагаються ліквідувати вже останні 5 чи навіть 6 років, а тому і вона в таких умовах не могла бути і не є ефективним органом протидії ні економічній злочинності, ні, тим більше, в її організованих формах. Така ж приблизно ситуація із діяльністю підрозділів по боротьбі із корупцією і організованою злочинністю СБУ, які також вже стільки років знаходяться в стані очікування їх ліквідації.
А далі ще цікавіше. Створений із великим запізненням і в напівдієвому вигляді в системі Національної поліції Департамент стратегічних розслідувань, який, за задумом творців, повинен був, начебто, займатись боротьбою із організованою злочинністю (хоча з моменту ліквідації ГУБОЗ було втрачено багато часу й ніхто також не визнав помилковості (як мінімум) такого рішення, також виявився неефективним, оскільки його підрозділи, знову ж таки, діють лише в обласних центрах і керівникам Національної поліції в областях не підпорядковані, а тому й говорити про будь-яку взаємодію із іншими її підрозділами, а тим більше – на місцях, ніяких підстав немає.
Як результат, наші нинішні «реформовані» правоохоронні органи, зокрема й новостворені під тиском ззовні, у своїй практичній діяльності по боротьбі із організованою злочинністю (особливо це проявляється при складанні повідомлень про підозру та обвинувальних актів) своє невміння та низький професійний рівень підміняють масовим порушенням вимог законів та прав і свобод громадян, зокрема шляхом використання припущень і відвертих фантазій про обставини вчинення злочинів у складі ОЗГ чи, тим більше, ЗО. Більше скажу, наші правоохоронці тепер спільно з прокурорами-процесуальними керівниками значну частину таких обвинувальних актів направляють до суду саме із угодами про визнання винуватості, щоб таким способом штучно наростити показники по протидії організованій злочинності та приховати своє справжнє невміння збирати докази саме на підтвердження вчинення кримінальних правопорушень в організованих формах.
Не допомогло й прийняття нещодавно парламентом нового Закону, який, за твердженням ініціаторів, начебто, повинен був сприяти посиленню протидії організованої злочинності через послаблення впливу на неї так званих «ворів в законі». І не тільки тому, що в норми закону було введено ненормативну, відверто кримінальну лексику, а, тим більше, слова іншомовного походження. Це не принесло й не могло принести бажаного результату, бо основним мотивом його прийняття була реалізація намірів керівників МВС та Національної поліції підмінити кропітку роботу правоохоронців і прокурорів по збиранню доказів винуватості ватажків організованого злочинного світу в скоєнні передбачених КК України кримінальних правопорушень шляхом використання наперед встановлених новим законом юридичних фактів належності цих осіб до таких категорій як «особа, яка здійснює злочинний вплив» та «особа, яка перебуває в статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу. Правда, цей Закон не уточнив, а хто саме й на якій підставі може визначити належність конкретної особи до такого «звання» чи злочинної категорії, бо не існує ні посвідчення про його присвоєння, ні протоколів зборів (сходок) про обрання чи призначення таких на посади, про які йде мова у новому законі. Свою негативну точку зору з цього приводу я висловлював ще 17.07.2020 року у статті: «Що криється за новим законом про «злодіїв у законі».
Більше скажу, про відсутність у нашої влади бажання протидіяти організованій злочинності свідчить навіть той факт, що колишній профільний Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Верховної Ради України, який був створений Постановою Верховної Ради України 4-VI від 04 грудня 2007 року, проіснував всього лиш до грудня 2014 року і був перейменований на Комітет Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції. Тобто, про «злочинність в організованих формах» в законодавчому органі теж не хотіли навіть чути, а не те, щоб розробляти відповідні закони щодо посилення протидії їй та контролювати ефективність діяльності органів правопорядку на цьому напрямку боротьби із злочинністю.
І все це в сукупності неминуче призвело до невтішних результатів у боротьбі із організованою злочинністю в нашій державі.
Так, за даними статистичних звітів Офісу Генерального прокурора, упродовж 2020 року всіма правоохоронними органами (окрім НАБУ), начебто, було «викрито», як люблять вживати, до речі, непрофесійно такі терміни нинішні керівники поліції, СБУ та прокуратури, 356 організованих злочинних груп (хоча, звичайно, мова йде про кількість лише зареєстрованих кримінальних правопорушень даної категорії, начебто, вчинених ОЗГ), що дійсно більше, чим у 2013-2019 роках (у 2019 році – 293, у 2018 році – 288, у 2017 році – 210, у 2016 році – 136 та 185 – у 2013 році), а також 21 злочинну організацію, що також більше показників 2016-2019 років (3, 5, 12, 16). У дійсності, про «викриття» злочинних груп і організацій можна було б вести мову, якби таким особам хоча було б повідомлено про підозру, я вже не говорю про направлені відносно них обвинувальні акти про вчинення злочинів в організованих формах до суду. Але, підкреслюю, мова йде лише про реєстрацію в ЄРДР таких випадків, в описовій частині про які мова йде про злочини, начебто, вчинені ОЗГ і ЗО.
При цьому, звертає на себе увагу той факт, що із загального числа зареєстрованих у 2020 році злочинів, ймовірно вчинених організованими злочинними групами та злочинними організаціями, 33 були, начебто, із корумпованими зв’язками, що теж більше, чим у 2019 році – 29, у 2018 році – 21, у 2017 році – 25, у 2016 – 15, у 2015 році – 17 та приблизно на рівні 2014 року – 32. Хоча про кількість проваджень, у яких за це конкретним особам було повідомлено про підозру, а тим більше – про направлені відносно них обвинувальні акти до суду, статзвіти будь-якої інформації не містять.
Теж саме і стосовно виявлених начебто, в 2020 році 11 організованих злочинних груп та злочинних організацій з міжнародними зв’язками, що теж у цифрах більше, ніж у 2018 році – 7 та 2019 році – 6, є на рівні 2017 року, хоча суттєво менше по зрівнянню із 2016 роком (18), а якщо взяти той же 2010 рік, то тоді їх було зареєстровано в шість разів більше – 40! Але, знову ж таки, перевірити ці цифри на предмет відповідності їх дійсності неможливо (скоріш всього, що і Офіс Генерального прокурора цього не зробив), тому нинішні органи правопорядку досить комфортно себе почувають, безкарно оперують такими сумнівними статданими при відсутності нагляду й будь-якого контролю з боку органів прокуратури, хоча, як на мене, такі наглядові повноваження прокуратура має з 2016 року після внесення відповідних змін до Конституції України.
А тепер конкретніше.
Відповідно до офіційних даних, у 2020 році загалом, начебто, у складі ОЗГ та ЗО вчинено 3 710 кримінальних правопорушень, що теж більше показників 2019 року – 2 437, 2018 року – 2 513, 2017 року – 1 727 та 2016 року – 1 235, але, ще раз підкреслюю, мова йде про кількість зареєстрованих злочинів, а не доведених в установленому законом порядку і не підтверджених не тільки направленими до суду обвинувальними актами, а де відсутні навіть дані про кількість вручених таким особам конкретних підозр про це.
Аналогічно слід оцінювати і наявні статдані про кількість закінчених розслідуванням 3 595 кримінальних проваджень про кримінальні правопорушення, що, теж, начебто, вчинені в складі організованих злочинних груп та злочинних організацій.
Більше того, наявні в Офісі Генерального прокурора статзвіти містять цифрові дані про те, що в минулому році були зареєстровані і розслідувались органами правопорядку такі злочини, начебто, вчинені в організованих формах: умисне вбивство (ст.115) – 3 (що є на рівні 2019 року – 3, але, в п’ять разів менше, наприклад, чим у 2018 році -16), торгівля людьми (ст.149) – 57 (у 2019 році – 10, у 2018 році -6), крадіжка (ст.185) – 144 (що менше чим у 2019 році – 179 та приблизно на одному рівні із 2018 роком -139), грабіж (ст.186) – 123 (у 2019 році – 55, у 2018 році -5), розбій (ст.187) – 55 (що більше чим у 2019 році – 45, але менше ніж у 2018 році -77), вимагання (ст.189) – 46 (що менше чим у 2019 році – 58 та приблизно на рівні 2018 року – 45), привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст.191) – 160 (що більше чим у 2019 році – 85, але, набагато менше чим у 2018 році -221), у т.ч. в особливо великих розмірах (ч.5 ст.191) всього – 25 (що приблизно на рівні 2019 року – 23, але, менше ніж у 2018 році -30), виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів (ст.199) – 78 (у 2019 році – 18, у 2018 році -12), незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів (ст.204) – 66 (у 2019 році – 47, у 2018 році -44), легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом (ст.209) – 37 (у 2019 році -8, у 2018 році -12), ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) (ст.212) – всього 3 (в той час, як у 2019 році було 10 та у 2018 році -7), порушення правил охорони або використання надр (ст.240) – 1 (у 2018- 2019 роках – жодного), незаконне видобування, збут, придбання, передача, пересилання, перевезення, переробка бурштину (ст.240-1) – всього 1 (в попередні два роки – жодного), незаконна порубка або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу (ст.246) – 58 (яких, начебто, у 2019-2018 роках взагалі не закінчувалось), створення, керівництво злочинною організацією, а також участь у ній (ст.255) – 20 (у 2019 році – 14 , у 2018 році -11), бандитизм (ст.257) – 17 (що більше ніж у 2019 році – 5, але менше ніж у 2018 році – 20, незаконний обіг зброї (ст.ст.262, 263, 263-1) – 77 (у 2019 році – 9, у 2018 році -26), контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, або фальсифікованих лікарських засобів (ст.305) – 13, що значно менше, ніж у 2019 році – 25 та у 2018 році -23, використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, отруйних і сильнодіючих речовин або отруйних і сильнодіючих лікарських засобів (ст.306) – 31 (у 2019 році – 17, у 2018 році -14), злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення (ст.ст. 307-327) – 1 178 (у 2019 році – 801, у 2018 році -706), незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст.332) – 28 (у 2019 році – 24, у 2018 році -15), хабарництво та отримання неправомірної вигоди (ст.ст. 368-370) – 32, що менше ніж вдвічі чим у 2019 році – 71. та інші злочини – 1 362 (у 2019 році – 813, у 2018 році – 1 060).
Звичайно, що по таких даних статистики зробити об’єктивний висновок про реальний стан протидії організованій злочинності в Україні практично неможливо і це, я впевнений, зроблено навмисно керівниками Офісу Генерального прокурора та органів правопорядку, бо мова йде лише про ті провадження, які були зареєстровані в ЄРДР за такими злочинами та по них проводилось досудове розслідування. Але, нинішні статзвіти явно приховують інформацію про те, а протягом якого періоду і в якому об’ємі були розслідувані перераховані вище провадження (впевнений, що є серед них і ті, в яких взагалі не виконано жодної слідчої дії, або проведено кілька формальних процесуальних дій, після чого прийняті формальні рішення про закриття), у скількох із них конкретним особам було повідомлено про підозру у вчиненні таких злочинів саме, окремо у складі ОЗГ і ЗО, скільки у них направлено до суду обвинувальних актів про вчинення саме таких злочинів у організованих формах, скільки з них було зупинено на досудовому розслідуванні.
Разом з тим, навіть в такій навмисно завуальованій ситуації звертає на себе увагу той факт, що органи правопорядку приділяли найбільшу увагу і зусилля розслідуванню злочинів, протидією яким взагалі неможливо зменшити вплив оргзлочинності на стан правопорядку в державі. Ну, наприклад, взяти хоча б виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збуту підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів, або незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів та інші.
Що ж стосується реєстрації, або як керівники прокуратури та органів правопорядку називають «виявлення», і розслідування резонансних злочинів в сфері діяльності ОЗГ і ЗО, то і в такій інтерпретації наявних результатів протидії цьому виду кримінальних правопорушень виникає багато запитань і претензій. Так, якщо взяти факти привласнення, розкрадання майна, або заволодіння ним шляхом зловживання своїм службовим становищем, то, дійсно, у загальній сумі таких кримінальних проваджень закінчено більш ніж в позаминулому році – 160 проти 85-ти, хоча це, наприклад, значно менше ніж в 2018 році. У той же час нам взагалі невідомо, скільки з цієї кількості закінчено за частиною четвертою (у великих розмірах), а за ч.5 (в особливо великих розмірах) лише 25 (або всього 15,6%), що приблизно на рівні із 2019 роком (23), але, знову ж таки, менше ніж у 2018 році (30), що навіть в такій завуальованій формі не дає підстав робити висновки про позитивні результати.
Як правило, розслідування таких злочинів як крадіжки, грабежі, розбої, вимагання, яких в 2020 році значно більше зареєстровано, ніж в позаминулому році, теж не є заслугою правоохоронців та прокурорів, бо це, в першу чергу, пов’язане із ініціативою заявників або самих потерпілих звернутись до органів правопорядку. У той же час, такі найбільш вразливі для суспільства, держави та громадян злочини, та ще й в організованих формах, як умисні вбивства, нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлення бюджетних призначень або з їх перевищенням, ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), отримання неправомірної вигоди, шахрайство з фінансовими ресурсами, контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, або фальсифікованих лікарських засобів, явно залишались поза увагою органів правопорядку.
Викликає занепокоєння й відсутність активності правоохоронців і прокурорів щодо протидії порушенню правил охорони або використання надр, за вчинення якого в організованих формах в минулому році закінчено аж одне (!) провадження (до речі, у минулі два роки – жодного), а тим більше, незаконному видобуванню, збуту, придбанню, передачі, пересиланню, перевезенню, переробці того ж нашумілого бурштину, через який на тій же Рівненщині розгортались цілі «війни» із застосуванням вогнепальної зброї, я вже мовчу про безліч піар-кампаній з боку органів правопорядку і прокуратури за останні кілька років, у той час, як в 2020 році ними закінчено лише одне таке провадження, в той час як в 2018-2019 роках – жодного! І то не відомо, чи було воно закрите, чи по ньому направлено до суду обвинувальний акт.
Не набагато краще працювали органи правопорядку та прокуратури і щодо викриття (реєстрації) та розслідування фактів створення та керівництва злочинною організацією, навіть не дивлячись на прийняття на їх користь нового закону щодо, так званих, «ворів в законі», бо за минулий рік за цією статтею КК України було закінчено лише 20 проваджень, наприклад, проти 116 в 2018 році. На жаль, нині діюча статистика не містить даних і про те, а скільки ж закінчено розслідуванням проваджень з направленням до суду обвинувальних актів за щойно прийнятими нормами КК України стосовно притягнення до кримінальної відповідальності, так званих, «ворів в законі». Цю інформацію ховають, бо її зміст невтішний. Та ж сама ситуація і щодо бандитизму, за ознаками якого в минулому році закінчено 17 проваджень (але, невідомо скільки із них направлено до суду обвинувальних актів), практично була згорнута робота по протидії тероризму та його фінансування, бо в минулому році не те, що не направлялись такі обвинувальні акти до суду, а навіть не закінчено розслідуванням жодного такого провадження, в той час як, в тому ж 2018 році було закінчено 7; суттєво погіршилась протидія хабарництву – закінчено 32 провадження, в той час, як у 2019 році їх було 71-е, тобто, вдвічі більше. Хоча знову ж таки, теж невідомо, а скільки за такими ознаками направлено до суду обвинувальних актів, або хоча б скільки в них за такими ознаками було повідомлено про підозру конкретним особам.
Разом з тим, у вчиненні злочинів в організованих формах взагалі у 2020 році було повідомлено про підозру 1 611 особам, тобто, менше, ніж у половині випадків з числа закінчених розслідуванням зареєстрованих кримінальних правопорушень даної категорії, з яких відносно лише 340-ка підозрюваних (або 21%) судом обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що свідчить про відносно невелику суспільну небезпеку, як більшості виявлених злочинів даної категорії, так і особливо осіб, які їх вчинили, або про недостатньо зібрану доказову базу їх винуватості. Разом з тим, на мій запит, а за якими ж статтями цим особам було повідомлено про підозру, Офіс Генерального прокурора повідомив, що «звітністю не передбачено виокремлення даних, про які злочини йде мова у цих підозрах, тобто, за якими статтями повідомлено про підозру». Тому, у мене й виникає закономірне запитання: для чого, тоді, або з якою метою в статзвітах викладено розбивку за складами злочинів усіх зареєстрованих у ЄРДР кримінальних правопорушень, начебто, вчинених ОЗГ та ЗО, які були закінчені розслідуванням у минулому році, без конкретного зазначення, а в скількох із них особам було повідомлено про підозру і за якими статтями КК України, яка частина з них була закрита на досудовому розслідуванні, ут.ч. і за відсутності події і складу злочину, а також за недоведеністю винуватості у їх вчиненні, а тим більше – у скількох із них направлено до суду обвинувальних актів (також із розбивкою по конкретним складам злочинів) і відносно якої кількості осіб (з розбивкою по ОЗГ та ЗО)?!
У статзвітах зазначено, які саме злочини в організованих формах були зареєстровані в ЄРДР, у той же час невідомо, за вчинення яких саме кримінальних правопорушень у них повідомлено про підозру, а тим більше, у скількох з них і за якими статтями направлено до суду обвинувальних актів, тобто, такі дані приховані, впевнений, свідомо, щоб уникнути відповідальності за допущені недоліки та прорахунки у боротьбі із організованою злочинністю. Той факт, що, у відповідності до наявних статданих, в минулому році слідчими і прокурорами направлено до суду всього 504 обвинувальних акти (розмежувань по ОЗГ та ЗО, ні, тим більше, по кількості членів цих злочинних формувань, як і по видах вчинених ними злочинів в статзвітах також немає) у провадженнях даної категорії (з повторними), що в цифровому вигляді теж дещо більше ніж у попередні роки (у 2019 році – 316, у 2018 році – 314, у 2016 році – 166, у 2015 році – 176, у 2014 році – 213), хоча і це не дає достатніх підстав для будь-яких позитивних висновків, бо названа кількість складає всього 14%від загальної цифри закінчених розслідуванням кримінальних правопорушень, начебто, вчинених у складі ОЗГ чи ЗО за 2020 рік.
Про кількістьзупинених, закритих та тих, які залишились у залишкунезакінчених кримінальних проваджень на досудовому розслідувані на кінець минулого року даної категорії теж невідомо.
Не набагато краща ситуація виглядає і за статданими про показники протидії організованій злочинності по окремих органах правопорядку, які нам вдалося здобути. Так, зокрема, Головне слідче управління Національної поліції України на мій запит повідомило, що, згідно із статистичними даними, узагальненими Департаментом інформаційно-аналітичної підтримки НП України, тільки слідчими підрозділами НП України за 2020 рік до суду начеб то скеровано 339 обвинувальних актів про злочини, вчинені у складі ОЗГ та ЗО, з яких судом розглянуто всього 39 і лише у 1 кримінальному провадженні, начебто судом, не підтверджено ознак ОГ та ЗО, що беззаперечно викликає великі сумніви. І ці показники повинні були вивчити в Офісі Генерального прокурора, в чому я сумніваюсь.
Державна Фіскальна служба України повідомила лише те, що ними за 2020 рік, начебто, направлено до суду 20 обвинувальних актів про злочини, вчинені у складі організованих груп (але, за якими статтями, із розбивкою по ОЗГ і ЗО та по кількості членів цих організованих формувань теж не вказано). І знову ж таки, інформації про те, скільки таких обвинувальних актів судом розглянуто, скільки винесено обвинувальних і виправдальних вироків, до яких мір покарання засуджено цих обвинувачених та у скількох із них не підтверджено ознак ОЗГ та ЗО, ДФС не надала, оскільки (пряма мова), начебто, «слідчі податкової міліції не є стороною судового розгляду кримінальних проваджень, що ними розслідувались, у зв’язку із чим, вони не мають законних повноважень отримувати копії судових рішень та здійснювати їх облік». Але, така позиція ДФС, як і інших вказаних вище органів досудового розслідування та прокуратури, які не давали подібні «відписки», суперечить статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», де чітко передбачено, що «публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації». Тобто, не може бути такого, що орган досудового розслідування, направивши до суду обвинувальний акт, не буде цікавитись результатами його судового розгляду; ніхто не повірить і в те, що кожен із названих органів досудового розслідування не повинен накопичувати відповідну інформацію про результати своєї діяльності.
У свою чергу, НАБУ повідомило, що до суду скеровано всього 2 обвинувальних акти щодо двох осіб,які вчинили корупційне правопорушення у складі організованої злочинної групи та злочинної організації. В той же час, як і інші органи правопорядку, антикорупційне Бюро ухилилось від повної відповіді на мій запит, вказавши, що їх звітність теж, начебто, не передбачає фіксування іншої інформації, тому надати її не вбачається за можливе.
СБУ такожвідписалась тим, що до суду ними начебто направлено до суду 11 обвинувальних актів даної категорії стосовно 46 осіб, будь-якої іншої запитуваної мною інформації теж не надала.
А Державне бюро розслідувань, на яке особисто у мене було занадто багато очікувань, навіть відповіді на мій аналогічний запит не надало, що свідчить, скоріш за все, як про відсутність позитивних результатів в протидії організованій злочинності так і про неналежне виконання прокуратурою покладених на неї конституційних функцій.
Тому, з урахуванням викладеного, я продовжую наполягати, що більш об’єктивним показником рівня діяльності органів правопорядку і прокуратури по боротьбі із організованою злочинністю є не стільки кількість винесених підозр чи навіть направлених до суду обвинувальних актів про злочини, вчинені в організованих формах, а за якими саме статтями КК України (бажано, в першу чергу, це тяжкі та особливо тяжкі злочини) було повідомлено про підозру та направлено обвинувальних актів до суду, яка кількість учасників цих обох видів злочинних угрупувань притягнута до кримінальної відповідальності, а також результати їх судового розгляду: скільки із них розглянуто судом з винесенням обвинувального вироку, у скількох провадженнях обвинувальним вироком суду підтвердився факт учинення конкретного кримінального правопорушення саме в складі ОЗГ і ЗО, скільки таких обвинувальних вироків вступили в законну силу, до яких мір покарання були засуджені обвинувачені, зокрема, скільки з них – до реального позбавлення волі, скільки обвинувачених були виправдані судами або відносно них судами були закриті провадження та на якій підставі, відносно скількох підозрюваних такі кримінальні провадження були закриті прокурорами за реабілітуючими підставами на стадії досудового розслідування. Проте, отримати таку цінну інформацію та відповіді на ці питання нам, на жаль, теж не вдалося, бо офіційні звіти Офісу Генерального прокурора відверто почали її приховувати в 2020-2021 роках (що в мене дійсно викликає щире здивування) від суспільства, ставлячи «нулі» в таких розділах, що є свідомим і умисним маніпулюванням статистикою з метою приховати свою бездіяльність на цьому надважливому напрямку діяльності та професійну неспроможність нинішніх слідчих, прокурорів і оперативних працівників, а тим більше – їх керівників.
У той же час, у відповідності до наданої судовою адміністрацією України інформації, у 2020 році до суду всіма органами досудового розслідування було направлено лише 310 обвинувальних актів у провадженнях про злочини, вчинені організованими злочинними групами, відносно 3 061 особи (ймовірно, тут враховані і особи, підозри яким були вручені в минулі роки), та 49 – про злочини, вчинені злочинними організаціями, щодо 526 осіб, що, зверніть увагу, набагато менше (310+49)= 359, чим про це прозвітував Офіс Генерального прокурора (504) (щодо якої кількості осіб – у звіті не зазначено).
Обвинувальні вироки судами в минулому році постановлено у 141 провадженні прозлочини, вчинені ОЗГ, що дещо більше чим у 2019 році – (120), та приблизно на рівні 2018 року (137), але, з них, зверніть увагу, 57 вироків, тобто, майже половина – із затвердженням угод про визнання винуватості, та 20 – про злочини, вчинені ЗО, з яких 16 вироків, тобто, майже всі, також із затвердженням угоди про визнання винуватості. Таким чином, виходить, що з усіх 161 обвинувального вироку за вчинення злочинів у складі ОЗГ і ЗО, майже 80 вироків, тобто, фактично половина, були винесені судами без проведення судового розслідування, викладені слідчими та прокурорами в цих обвинувальних актах докази винуватості цих осіб, у вчиненні злочинів саме в організованих формах, судом, по суті, не перевірялись, а тому й використовувати такі дані на підтвердження саме ефективної діяльності по протидії організованій злочинності немає достатніх підстав.
Більш того, така форма закінчення досудового розслідування найбільш суспільно небезпечних злочинів, на мою думку, є край неприйнятною, бо не допомогла жодного разу притягнути до кримінальної відповідальності та реального засудження до позбавлення волі жодного посадовця чи ватажка кримінальних угрупувань, а лише сприяє нинішнім правоохоронцям фактично фальсифікувати доказову базу кримінальних проваджень даної категорії при потуранні в цьому з боку безправної прокуратури та ухилятись від притягнення до відповідальності за неналежне виконання своїх службових обов’язків. На превеликий жаль, і Судова адміністрація України також не повідомила про те, у скількох провадженнях в суді не підтвердилась попередня кваліфікація злочину, у скількох із них суд не знайшов підтвердження вчинення злочину саме в організованих формах, що теж би більш об’єктивно свідчило про реальний стан протидії в Україні організованій злочинності.
За злочини, вчинені у складі організованої злочинної групи та злочинної організації, у 2020 році засуджено всього 286 осіб,що трішки більше чим у 2019 році – 239, але, набагато менше, ніж у 2018 році – 332. При цьому, протягом минулого року судами було виправдано 15 осіб, яким інкримінувалось вчинення злочинів в організованих формах, що майже на рівні із 2019 роком – 10 осіб, що вчинили злочини у складі ОЗГ та 7 – у складі злочинної організації, та більше, в т.ч. і значно, ніж у 2018 – 10 ОЗГ та 1 – ЗО.
Заради об’єктивності хочу уточнити, що до загального числа винесених в 2020 році обвинувальних і виправдальних вироків можуть відноситись і вироки в кримінальних провадженнях, які направлялись до судів раніше минулого року. Окрім того, треба врахувати, що в 13провадженнях про злочини, вчинені ОЗГ, та у 6 про злочини, вчинені ЗО, судами приймались рішення про повернення таких обвинувальних актів прокурорам для доопрацювання, але, ні Офіс Генерального прокурора, ні органи досудового розслідування мені відповідної інформації про подальшу їх долю не надали.
Більше скажу, на мій запит до Офісу Генерального прокурора відповідь теж була негативна (начебто, ними надаються лише ті дані, які є в зафіксованому вигляді та не потребують додаткового дослідження). Хоча, звичайно, що це відписка та прояв непрофесійного відношення до виконання покладених на органи прокуратури конституційних повноважень, так як прокурор здійснює організацію досудового розслідування та процесуальне керівництво ним, а тим більше – нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями, а тому повинен володіти такою інформацією і відповідно реагувати хоча б через встановлення об’єктивних статданих у звітах про виконану роботу та проведення координаційних нарад.
Треба також зазначити, що кількість нерозглянутих судами кримінальних проваджень про злочини, вчинені в організованих формах, з кожним роком також тільки зростає та на кінець 2020 року вже становила 896(802 – про злочини вчинені організованими групами, 94 – про злочини, вчинені злочинними організаціями), що значно більше ніж у 2019 році – 740 та у 2018 році – 616, щодо – 3 046 осіб, що теж більше і причому значно, ніжу 2019 році – 2 470 та у 2018 році – 1 056. Тому й виникає закономірне запитання: про яку тоді невідворотність покарання за вчинення злочинів, тим більше, таких суспільно небезпечних, може йти мова при такій ситуації?
Одночасно з цим, треба зазначити, що у 2020 році злочинами цієї категорії завдано матеріальних збитків на суму 1 092 792 тисячі гривень, з яких у ході досудового розслідування відшкодовано лише 221 734 тисячі гривень, тобто, питома вага відшкодування у таких провадженнях становила всього 20,3% (що значно менше ніж позаторік – 53,6%). Більше скажу, за наявності таких великих сум встановлених збитків у провадженнях даної категорії не відшкодовано жодної гривні(!) у Рівненській (4,9 млн грн), Харківській (22,8 млн грн) та Черкаській (7,5 млн. грн.) областях. Такі показники теж свідчать про негативну оцінку результатів діяльності правоохоронних органів по боротьбі і з оргзлочинністю.
Отже (дійсна ситуація набагато гірша, але, її показники в нинішній статзвітності явно приховані), протидія організованій злочинності у відповідності до здобутих статданих виглядає таким чином:
- про підозру за 2020 рік повідомлено менше чим у половині зареєстрованих кримінальних правопорушень даної категорії;
- лише щодо 340 осіб, або 21%, з повідомлених про підозру у вчинені таких злочинів осіб обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою;
- слідчими і прокурорами до суду направлено лише 14% обвинувальних актів (від загальної кількості закінчених розслідуванням кримінальних правопорушень даної категорії);
- судами за 2020 рік постановлено обвинувальні вироки лише у 32% випадків (від направлених обвинувальних актів);
- із 161 обвинувального вироку даної категорії майже 80 вироків були винесені судами без проведення судового розслідування, ними лише затверджені угоди про визнання винуватості, що тільки сприяє органам досудового розслідування і прокуратури нарощувати неіснуючі цифрові показники щодо протидії організованій злочинності у вигляді направлених до суду обвинувальних актів та приховувати свої недоопрацювання та недоліки;
- з кожним роком кількість нерозглянутих в судах кримінальних проваджень про злочини, вчинені в організованих формах, збільшується приблизно на 10%, так як і збільшується кількість осіб, із числа таких суспільно небезпечних категорій, які залишаються ніяким чином тривалий час непокараними;
- з кожним роком зменшуються і відсотки відшкодованих матеріальних збитків, завданих злочинами цієї категорії ( у 2020 році – 20,3%, у 2019 році – 53,6%).
З викладеного вище напрошуються кілька висновків:
Організована злочинна діяльність в Україні практично залишається без адекватної протидії з боку державної влади, має місце більше імітація в такій діяльності, чим реальні кроки, при відсутності узгоджених дій органів правопорядку і прокуратури. А тому, такі злочинці не несуть покарання. Цим порушується принцип невідворотності покарання за вчинені злочини, що у свою чергу, призводить до зростання недовіри у населення до органів правопорядку і прокуратури. І прийняття недавно Радою Національної безпеки України під керівництвом Президента України рішення про застосування санкцій до, так званих, «ворів в законі» без доведення вини цих осіб у вчиненні конкретних злочинів, а тим більше – без винесення обвинувальних вироків судами є нічим іншим, вибачте, як проявом правового нігілізму та порушенням принципу верховенства права(!), в т.ч. і презумції невинуватості, а тому звичайно, не вплине на стан організованій злочинності і протидії їй.
І як підсумок, скажу м’яко так: реальність боротьби з організованою злочинністю в Україні є явно зовсім гірша, чим її намагаються інколи подати зацікавлені структури влади.
