Річниця бою 47 японських ронінів
30 січня 1703 року здійснено спланований напад на маєток лорда Кіри Йошінаку. Він був придворним чиновником у сьоґуна Токуґави Цунайоші.
У бій вступили 47 самураїв-ронінів, колишніх васалів роду Акó-хан, які прагнули помсти за свого сюзерена Асано Наґанорі. Посіпака сьоґуна мешкав із родиною в Едо (нині це Токіо — прим. ред.) під посиленою охороною, яка, втім, не допомогла йому зберегти життя.
За 2 роки до того Йошінака публічно образив Наґанорі, відповідального за прийняття імператорських послів у сьоґунському замку Ако, спричинивши скандал із фатальними наслідками. Асано, розлютившись, поранив кривдника, але тим самим порушив табу на оголення меча і двобої у замку найвищого самурайського правителя Японії.
Група із 47 самураїв довго готувала замах, але при цьому жодного разу до події так і не навідалися в Едо. Під проводом Оіші роніни гострили свої катани у Кіото та гартували свою лють до придворного сьоґуна, котрий навіть не підозрював, що невдовзі опиниться без голови.
Після настання сутінок вояки вдерлися у маєток кривдника свого сюзерена й вбили. Відрізану голову Кіри Йошінаку пронесли вулицями Едо до місця поховання лорда Асано у храмі Сенґаку-дзі, а затим, поклонившись перед могилою, вони здалися владі.
Багато з того, що відомо про цей інцидент, засновано на перероблених історіях і переказах, написаних для лялькових п'єс бунраку та кабукі. Їх ставили у Кіото та Едо аж за 50 років після фактичної події, тому багато неточностей і прикрашених вигадок стали вважатися «фактом».
Науковці з Токійського Університету переконують, що правда цього питання була похована під популярною історією. Адже «ніхто з людей по нині, зачарованих доблесним вчинком ронінів, не цікавився причинами конфлікту та біографіями її учасників ґрунтовно».
Висувається гіпотеза, що лорд Кіра не був лиходієм, яким його часто зображують, а навпаки — мудрим політиком і здібним кокé (офіційна посада церемоніального чиновника при дворі сьоґуна — прим. ред.). Тогочасна дійсність вимагала від нього подвійної лояльності: від ізольованої у кіотському палаці імператорської родини та власне сьоґуном в Едо.
«Розповіді про те, що Йошінака цькував Наґанорі та вимагав від нього хабарів, безпідставні. Це не вплинуло б на лорда Кіру, якби церемонії, в яких мав брати участь лорд Асано, не йшли за заздалегідь узгодженим планом. Існує малопопулярна версія, що Наґанорі першим образив Йошінаку, пропонуючи підкуп.
Тому коли справу у свої руки взяли роніни, вони не знали, щó стало причиною гибелі їхнього сюзерена, вони керувалися емоціями, спертих на чутки. З джерел відомо, що Асано був психічно нестабільною особистістю, схильною до нападів гніву — він убив кількох своїх слуг через дрібниці. Тож, опинившись на церемонії в Едо, він міг шукати приводів для конфлікту», — зазначають історики з Токійського Університету.
Нині місці маєтку Кіри Йошінаку в японській столиці існує невелика святиня, присвячена тим, хто загинув під час інциденту. Попри те, що популярна легенда та історична правда відрізняються подробицями, все ж їх єднає глибока духовність — 47 ронінів визнані взірцем відданості та вірності самурайського Чину, а тому вшановуються як національні герої Японії.
