Річниця бою холодноярців у Лук'янівській в'язниці
У всі часи за будь-якої влади Москва нас вбивала повсюдно, але пам'ять українського народу незнищенна!..
Вранці 9 лютого 1923 року у Лук’янівській в'язниці Києва дали свій останній геройський бій славні отамани та козаки Холодного Яру; всього їх було 38 патріотів України.
Засуджені більшовиками до розстрілу, вони заволоділи спочатку револьвером охоронця, а потім захопили 14 рушниць із набоями, піднявши справжнє повстання.
Бачачи безвихідь ситуації, холодноярці заздалегідь залишили для себе по одній кулі. Сам смертельний бій тривав чотири години.
Ось, як переказує ті події славетний уродженець Полтавщини та автор історичного роману "Холодний Яр" Юрій Горліс-Горський:
«Коли безвихідь стала очевидною, отамани стали прощатися. Поцілувавшися, стали посеред коридору парами, один проти одного. Похмурий проти Загороднього, біля них інші отамани Холодного Яру, за ними козаки-холодноярці та інші повстанці. Кожний тримав однією рукою свою рушницю, іншою – направляв цівку товаришевої рушниці собі в серце.
- Ну, готово? – радів чогось Похмурий. – Увага! Живе Україна! Один! Два! Три!
Затим шістнадцять тіл впало на підлогу».
Всі 38 холодноярців загинули смертю хоробрих, деяких із них нині варто згадати поіменно:
- отамани Ларіон Завгородній, Мефодій Голик-Залізняк, Юрій Дроботковський-Чорнота, Денис Гупало, Сергій Захаров, Гайовий (він же Іван Грисюк) і його помічник Михайло Куценко;
- старшина Армії УНР Григорій Олійник, Кость Здобудь-Воля з Кубані;
- козаки-холодноярці Олексій Добровольський, Корній Черкас, Іван Ляшенко;
- сотники корпусу Січових стрільців Армії УНР галичани Микола Опока і Михайло Турок.
Світла пам'ять, шана і слава незламним Героям!
Ваш подвиг є символом нескореності та величі українського духу, яким надихатимуться теперішні та прийдешні покоління.
Своєю чергою, як раніше вже інформував "Останній Бастіон", сторінки української історії здавна прикрашають визначні дати.
