Росіяни скінчаться раніше, ніж бажання боронити Україну, – боєць Нацгвардії
Ціна помилки на війні дорівнює людському життю, іноді це життя втрачає близька людина, по смерті якої на душі лишається незагоєна рана...
Про це у відвертому інтерв'ю розповів учасник боїв за Луганщину, розвідник із лав Бригади швидкого реагування Національної гвардії України на псевдо "Раптор".
Інформаційна агенція "Останній Бастіон" люб'язно викладає сповідь українського захисника, який продовжує боронити всіх нас від московитської агресії.
– Чи правда, що основна запорука успіху на війні – хороше планування?
– Певно, що так. Прикладом є один з наших нальотів у тил противника. Готувалися ретельно – довго ходили в розвідку, поки одного разу не підібралися до самих їх позицій, вивчили обстановку, а потім форсували болото до того місця, де вони взагалі не очікували на атаку – там навіть укріплень жодних не було.
Відразу "відчувалася" совєцька армія – рівно о шостій ранку вони прокинулися і всі галопом вийшли курити – от тоді ми їх і накрили. Під вогонь нашого кулеметника вони з цими ж цигарками в зубах як сиділи, так і злягли. Згодом артилерія та міномети завершили "розбір" їх укріплень.
– А як воно, бути розвідником Нацгвардії й ходити по лезу ножа?
– Небезпека та шанс розлучитися з життям постійно мають місце, проте найближче смерть підбиралася в Сіверськодонецьку. Ми зайняли важливий для нас спостережний пункт в одній із будівель – через деякий час мав з'явитися шанс скорегувати нашу арту на колону бронетехніки противника, проте неочікувано для себе ми потрапили під перехресний вогонь мінометів та тієї ж артилерії.
Будівля горіла повністю з нами всередині. Коли ми вийшли, я озирнувся і подивився на балкон, на якому сидів – я побачив, що нічого вже навіть і від нього не залишилося. Всередині будинку це не здавалося настільки критичним, а з вигляду ззовні складалося враження, що від мінометки я прикривався листками А4.
– За інформацією фронтового командування НГУ, під час виконання одного із завдань ваша група нарвалася на ворожу міну, двоє бійців важко поранило. А чи були смертельні випадки?
– Тоді часу було критично мало і хоч мені вдалося вдало накласти турнікет, я постійно думав про те, що він може не витримати – а як виявилося потім, наш боєць вже й на той час втратив половину крові. Я зробив запит на екстрену евакуацію – його вдалося врятувати, проте мене й досі мучить сумління за те, що я міг цьому завадити. Ціна помилок на війні є дуже високою, я назавжди це запам'ятаю. Смерть на війні не випадок, на жаль, а буденність.
– Можна дізнатися, на скільки у Вас особисто вистачить мотивації, щоб і надалі боронити нашу Батьківщину?
– (сміється) Росіяни закінчаться раніше...
