Розпочався другий етап так званої «земельної реформи»
Він надає право купувати землю юридичним особам, зареєстрованим в Україні до 10 тисяч га землі. Угідь сільськогосподарського призначення.
На щастя, іноземці поки що купувати землю в Україні не можуть, але це справа часу. Компрадорська сутність цієї влади не повинна викликати жодних ілюзій — продадуть та вкрадуть усе що тільки можна, бо Україна для них є тільки територією визиску.
Своєю чергою, ми — свідомі та здорові сили українства — маємо сформувати політику захисту національної спадщини на основі консервативного прочитання капіталу. Особистий капітал, який ми отримуємо від наших батьків та який передаємо нашим дітям, належить не тільки нам, а й нашому роду.
І це визначає економічну суб'єктність людини — її здатність на примноження та передачі отриманої спадщини своїм нащадкам. Якщо ж розглянути отримання спадкового капіталу в масштабі не родинному, а національному, то ми повинні поставити два питання:
- Чи маємо ми відношення до того національного капіталу, що був здобутий попередніми поколіннями?
- Якщо так, то чи можемо ми стверджувати, що цей капітал на сьогодні належить нам чи він є узурпований?
Ані лібералізм, ані марксизм не можуть не тільки адекватно вирішити це завдання, а й навіть поставити це питання на порядок денний. Оскільки лібералізм є, переважно, філософією приватного капіталу, а марксизм, в першу чергу переймається працею, ніж спадщиною.
Звичайно, що як у лібералізму, так і у марксизму є свої вимоги до влади. У лібералів це: «Ми платимо податки, відповідно, ми можемо питати з тих, хто ними розпоряджається», — натомість у марксистів цю роль відіграє додаткова вартість: «Влада, як агент капіталу живе коштом додаткового продукту, створеного нашою працею».
У консерваторів же вимога до влади полягає в іншому: «Влада розпоряджається нашою спільною національною спадщиною — або напряму, або визначає правила її використання». Тож, як бачимо, кожна із цих підстав безумовно важлива, однак у сьогоднішніх умовах перші дві з них або несуттєві, або фіктивні.
Ми виставляємо свій рахунок сьогоднішній владі не тому, що ми є платниками податків і не тому, що ми є трудівниками. Корінь проблеми полягає не в тому, що сьогоднішня влада стягує з нас податки чи експлуатує нашу працю, а в тому, що вона через свою олігархічну природу узурпує суспільний капітал, який включає не тільки уречевлену працю наших пращурів, а й нашу землю з її надрами.
Тому завданням консерватизму є захист від обмеженого кола осіб нашого національного спадкового капіталу, як основи загальної свободи. І до речі, це безпосередньо стосується нематеріального капіталу, отриманого нами в спадщину — нашої культури.
