Розселення слов'ян почалося з України

Міжнародна група генетиків опублікувала власні висновки про регіон, з якого почалася експансія слов’ян.

Нове дослідження міжнародної групи науковців: Ancient DNA connects large-scale migration with the spread of Slavs | Nature

Лише буквально місяць тому я казав: нам треба пропагувати Україну — «motherland» слов’янських народів. І ось генетичне дослідження — нате, все за вашим замовленням.

Міжнародна група генетиків опублікувала власні висновки про регіон, з якого почалася експансія слов’ян.

Так, у ході дослідження науковці спростували теорію про «автохтонне» походження слов’ян з території Польщі, яка довгий час побутувала серед польських науковців.

За висновками міжнародної групи генетиків, опублікованими в журналі Nature, регіон батьківщини слов’ян охоплює південь Білорусі та північ України.

Хоча за еталонний генетичний зразок дослідники взяли матеріал з поселення Грудек у східній Польщі на кордоні з Україною (Холмщина, червенські гради), але є нюанс: 1500 років тому і до ХХ століття ця територія належала до української сторони Волині. Лише польська операція «Вісла» 80 років тому змінила етнічний склад цього регіону.

Те саме стосується й частини південної Білорусі: Берестейщина, басейн Прип’яті — усе це українські етнічні території ще до ХХ ст. Населення тут споконвіку відносило себе до українців.

Але у нас є ціла скриня з яскравими скарбами, фактами, писемними свідченнями. Археологія, лінгвістика, антропологія, а тепер і генетика підтверджують: утворення найбільшої в Європі етномовної групи людей, десятка держав, які існують понині, та заселення половини Європи у 600–800-х роках почалося з України.

Просто уявіть грандіозність епохи й людей, які її рухали.

Причому ці факти не нові. Ще тисячу років тому вони сприймалися як загальновідомі.

Племена цієї зони на опублікованій карті в ті часи називали себе волинянами й дулебами.

Ось що писав Аль-Масуді у Х ст.:

– «З цих племен [слов’ян] одне мало раніше владу [над ними усіма]. Його царя звали Маджак (Махак), а саме плем’я звалося валінана (валіяна). Цьому племені в давнину підкорялися усі слов’янські племена, бо верховна влада була в нього й інші царі виконували його волю… Плем’я це є одним з корінних племен слов’янських, воно [і нині] шанується між їхніми племенами й [раніше] мало зверхність серед них».

Поруч, трохи південніше — черв’яни й білі хорвати.

Баварський географ (джерело ІХ ст.) про черв’ян:

– «Черв’яни, у яких одних є королівство і від яких усі племена слов’ян, як вони стверджують, походять і ведуть свій рід, мають 325 градів».

А ось і білі хорвати (галичани). У De administrando Imperio імператора Костянтина VII читаємо:

– «Хорвати в цьому часі мешкали з другого боку Баварії, де ми сьогодні знаходимо білих хорватів. Одне плем’я, а саме п’ять братів: Клюкас, Льобельос, Козенцес, Мухльо і Хробатос та дві сестри: Туґа і Буґа — відокремилися від решти. Вони прийшли зі своїми людьми до Далмації й знайшли там аварів, які володіли тим краєм. По кількох роках війни між хорватами й аварами хорвати перемогли, частину аварів знищили, а інших змусили підкоритися… Інші хорвати живуть у сусідстві Франконії (тобто Німеччини) і їх сьогодні звуть «бельохробаті», тобто білі хорвати. Над ними панує князь, що підлягає Оттонові, великому королеві Франконії й Саксонії, і вони не є хрещені. Вони укладають шлюбні союзи та мирні угоди з турками (тобто з мадярами)».

Оце так «бандеризм» доведеться забороняти в Польщі.

Як випливає з дослідження генетиків, ця частина племен різними хвилями проривалася на захід у Європу, а потім вихлюпувалася на територію Польщі, Східної Німеччини та на південь — до Адріатичного моря.

А на схід від цього об’єднання діяли крайні східні слов’яни — анти.
На карті науковців-генетиків це південна стрілочка. Саме анти забезпечували «південний рукав» наступу — на Візантію, за Дунай, у майбутню Болгарію.

Всю цю картину по суті описав ще у VI ст. Йордан у Гетиці:

— «…Від витоку річки Вістули (Vistulae) багатолюдна нація венетів (Venetharum natio – Венетарум) розселилася на величезних просторах, хоча їхні назви тепер можуть змінюватися між різними родинами та місцями, але так (венетами) раніше називали переважно склавенів і антів (Sclaveni et Antes)» [V.34].

— «Анти ж — найсильніші з обох племен (слов’ян) — поширюються від Данастра до Данапра, там, де Понтійське море утворює вигин…»

Анти вели наступ за Дунай. Вінцем цього руху стало утворення Болгарії.

Болгарію створили протоболгари! — заперечать.

Так, усе вірно: анти у союзі з утигурами.

Хто такі протоболгари-утигури?

Прокопій Кесарійський:

— «Народи, які тут [у Пн. Причорномор’ї] живуть, у давнину називалися кімерійці, тепер звуться утигурами. Далі на північ від утигурів займають землі незліченні племена антів».

Чомусь прийнято вважати, що після того, як Аттила у 452 році розгромив обидві Римські імперії, «гунська імперія розпалася». Зникла, розчинилася, наче й не було її. А потім на її місце нібито прийшли булгари, авари, печеніги, вийшли слов’яни з лісів, а згодом і московити.

Та в реальності зникла якраз Західна Римська імперія. Від імперії Аттили після його смерті відпали лише союзники по окраїнах гунського світу, які просто після битви на Каталунських полях осіли в завойованій ними Європі (звісно, «з дозволу римського імператора»).

А сини Аттили після того, як Рим виплатив данину, повернулися у рідні землі — в Причорномор’я. І гунський союз продовжив стару справу.

Прокопій Кесарійський:

— «…Майже щороку, як Юстиніан (527—565 рр.) став володіти Римською державою, робили набіги й творили жахливі справи проти римського населення гуни, склавіни й анти».

— «… Мідійці й сарацини розграбували більшу частину Азії, а гуни, склавени й анти — усю Європу, руйнуючи до основи одні міста, а інші оббираючи грошовими контрибуціями».

Тобто нікуди гуни не поділися.

У цей період візантійці в одній з битв перемогли одного із синів Аттили і його голову виставили в Константинополі, аби історики могли розповідати, що гуни «закінчилися». Але, як бачимо, це лише мікроепізод ширшого контексту.

Гунський союз продовжував діяти й через сто років після Аттили.
І це ключовий момент: гунський союз і антський союз — одне й те саме.

Прокопій, характеризуючи антів і склавінів, писав:

— «…Вони зберігають гунський норов, і ім’я в склавенів та антів було одне й те ж».

А далі — від часів Аттили (V ст.) до часів Святослава (Х ст.) — гунський союз скотарів причорноморського степу й землеробів лісостепової зони, змінюючи назви, продовжував поширювати слов’янські гени на південь Європи.

У ширшому контексті пізньоскіфське населення території України (ранні слов’яни) розширювалося з нашої землі в усі боки, колонізуючи величезні простори Європи — на північ, захід і південь.

І коли путін розповідає про новгородців — «откуда єсмь пошла руская зємля», — то самі новгородці ще у XVI ст. знали, що походили вони не з боліт, а прийшли зі Скіфії, з півдня, були братами народу, що утворив Русь (читаємо «Сказання про Словена і Руса»).

Історики дивувалися: чому князь Святослав називав Нижній Дунай «серединою землі моєї»?

Та тому, що був він тавроскіфом, русом, а ця територія справді століттями була центром подій, де стикалися інтереси слов’янського та римського світу. Святослава сучасники й очевидці так і називали — тавроскіф і рус. Тобто очільник причорноморського союзу. І у Х ст. у Болгарії він бився не за чуже, а на чолі того самого гунського союзу продовжував справу дідів.

Повторюся: всі ці дані давно відомі.

Просто вони були незручні для багатьох. А тому їх роз’єднували й подавали розрізненими шматками, аби нічого не було зрозуміло. Бо вони ламають національні міфи не тільки московитам, а й іншим народам.

Процес слов’янської експансії очолювався з території України.
Про це пишуть джерела. Тепер це підтвердила міжнародна група науковців.

Вважаю, таке дослідження не має проходити повз увагу держави.

Сучасна культура нам показує крутих вікінгів: як вони завойовували Європу, як хвацько скандинави вискакують із драккарів, які модні у своїх рогатих шоломах. Нічого не маю проти вікінгів — ще з дитинства був прихильником Тора.

Але правда така, що прадавні українці завоювали території більші за все, що коли-небудь підкорювали скандинави.

Ми маємо все для поширення власної «м’якої сили».

Сьогодні історики Хорватії, Чехії, Словаччини, Болгарії й навіть неслов’янської Московії офіційно виводять власну історію з нашої землі.

Це має й прикладну користь: власна ідеологія серед сусідів — запобіжник від деструктивного впливу московитів.

Московити поширюють байки про свою силу, хоча реальній силі їхній від сили два століття, і стоїть вона на українцях. Але роблять вони це правильно: усі люди в світі хочуть бути добрими, але водночас усі захоплюються силою, а слабких зневажають. І пропаганда росією своєї «непереможності» працює, якими б абсурдними не були її аргументи.

росія вперто намагається впливати на всі дослідження, намагалася вплинути й на це, надавши зразки зі своєї території. Вона використовує будь-який науковий привід, аби довести, що є «родіною слонов», що всі індоєвропейці — це «рускіє етрускі», які нібито збудували піраміди.

Тому раз по раз з’являються умалишені типу Трампа, які ведуться на ці штампи: мовляв, росія непереможна, «росія виграла у Гітлера, Наполеона, в Counter-Strike і навіть у неандертальців», а тому боротися з нею — марно. І ми потім змушені долати наслідки, коли такі діячі вирішують, що легше змусити «лоха» поступитися.

І старе, добре слов’янофільство в українофільському варіанті — це відповідь усім, хто має сумнів. Бо підтримувати нас треба не лише тому, що ми рідні й красиві, а й тому, що Україна — це сила.

І тоді «лоха» не змушуватимуть поступатися. Бо всі знатимуть: українець — це той, хто не відступає, доки не переможе.