Рух до «справедливого миру» в Україні веде до пекла
Тільки порожні полиці у крамницях зможуть змінити ситуацію і привести до тями росіян. Інакше ця недоімперія ще довго питиме чужу кров.
Вільнюс. Поза сумнівом, Литва — одна з найбільш дружніх до України та послідовних у своїй позиції країн, як у питаннях поточної допомоги, так і загалом бачення довгострокових євроатлантичних перспектив України.
Нещодавно тут влаштували чергову антивоєнну конференцію за підтримки «Форумом вільної росії» та відомого шахіста Гарі Каспарова. Часто говорю, і повторю ще раз: в умовах довгої, розтягнутої у часі війни, рух та темпи руху до миру залежить від того, що відбуватиметься в Україні, на Заході й у самій РФ.
Якщо ретроспективно подивитись на час від моменту 2022 року, то уже можна говорити про три етапи війни. Про що саме мова, викладемо по пунктах нижче:
- Перший — єднання в Україні у спротиві російській агресії.
Тут і створення міжнародної коаліції на підтримку, і провал плану РФ зруйнувати українську державність. А ще, демонстрація дрімучих російських практик, відвоювання Україною частини Херсонської та Харківської областей.
- Другий — пауза у додатковій військовій допомозі Україні (перш за все, довге прийняття рішення у Конгресі).
Тобто, коли Захід обрав варіант довгої війни розтягнутої у часі, завидні сподівання щодо контрнаступу і перехід до окопної та позиційної війни. Це, звісно, грає не на нашу користь.
Спроби РФ скористатися дефіцитом озброєнь, відсутністю цілісного плану та підходу на Заході щодо руху до миру — не лише у діях проти України (просування на українському Сході та атаки на інфраструктуру), а й проти Заходу (гібридні атаки, у тому числі силового характеру, прагнення втрутитись в електоральні процеси). На глобальному рівні Кремль підживлює конфлікти/деструктивні сили, зокрема, руками Ірану на Близькому Сході.
- Третій, в якому ми знаходимось зараз, — активний дипломатичний процес.
Формування розуміння того, що треба відходити від довгої війни, розтягнутої у часі. А отже, слід рухатися до миру через формулювання цілісного бачення, яке передбачає військову, дипломатичний і безпековий складники (так звана архітектура безпеки).
Будьмо відверті, Курська операція — як прецедент нового різновиду військового підходу України. Він посилив переконання щодо надання та зняття обмежень на використання західного озброєння по російських цілях.
Окремо слід згадати про 2 важливих питання (для України та Заходу):
- Які території Україна має/буде повертати військовим шляхом, а які дипломатичним?
- Чи готовий Захід розпочати юридичну та фактичну процедуру руху Україну до НАТО за наявності частини окупованих територій (якщо ні, то які є альтернативні пропозиції довгострокового безпекового бачення)?
Що ж стосується ресурсної федерації московії (перш за все, маємо на увазі російських громадян, які проти війни), то її (їхню) функцію бачу у наступному. Як громадяни РФ, саме вони:
- найкраще знають вразливі місця російської політичної системи;
- можуть активно говорити/діяти щодо необхідності зміни політичного режиму, бо це їх країна;
- можуть пропонувати альтернативні варіанти курсу та наявного формату РФ, щоби зняти очевидні побоювання на Заході щодо більш рішучих дій через ризик хаосу та непрогнозованості.
