Що робити з ректорською мафією в Україні?
З кожною новою владою реформи у нас починаються і... зупиняються! Найбільше страждає галузь освіти, яку захопили ексрегіонали.
Наріжний камінь демократії – змінність влади та ротація людей на виборних посадах. Наріжний камінь якості вищої освіти – демократія та самоврядування академічної спільноти.
Саме цими аксіомами ми керувалися, коли у 2014 починали реформу вищої освіти. Саме тому ми заклали у новий закон обмеження на перебування на посаді ректора у два терміни й мінімізували вплив Міністерства освіти та науки на процес виборів та призначення ректорів.
На жаль, коли я працювала у МОН, не встигла побачити цю норму в дії та застати довгоочікуване нове покоління ректорів. Це мало статися останніми роками, однак люди, які попри все бажають залишитися за кермом, а дехто біля годівниці, вигадали – як обійти обмеження.
Якщо не можна очолювати університет більше, ніж 2 терміни, то треба просто... створити новий університет – шляхом реорганізації старого! В одному університеті так переобрався ректор, яких очолював цей виш з 1991 року.
Колеги з Верховної Ради подали законопроєкт, аби закрити цю лазівку, але до нього миттєво створили 4 альтернативних, аби нейтралізувати зміни, і освітній комітет має їх розглянути. Не можу описати цензурними словами, як я втомилася бачити, що реформи починаються – і зупиняються.
Ми мали б удосконалювати механізм виборів, посилювати спроможність академічної спільноти до самоврядування, покращувати управлінські процеси в університетах. Замість цього – ми знову маємо витрачати час і ресурси, щоб захистити хоча б те, що вдалося зробити 8 років тому і не дати відкотитися назад до часів Дмитра Табачника.
До речі, думаю, ви чули, що проти Табачника відкрили справу за колабораціонізм? З нетерпінням чекаю, коли правоохоронці постукають у двері до його друзів, і крім Сергія Шкарлета, передаю привіт Євгенові Сулімі.
Я вірю, що депутати з освітнього комітету ухвалять правильне рішення, підтримають законопроєкт під №8050, а ми у сесійній залі за нього проголосуємо. Втім, це лише перший крок до нового покоління ректорів та ректорок, які мають втілювати освітню реформу.
На жаль, університетські спільноти ще надто вразливі у самоврядуванні, й часто піддаються тиску, переобираючи тих, хто вже при владі та хто обіцяє нічого не змінювати й нікого не чіпати. Тому наступним кроком після закріплення обмеження терміну перебування ректора на посаді – має стати розробка вимог до кандидатів і кандидаток, можливо, їхнє затвердження якоюсь міжнародною наглядовою радою.