Що, якщо Україна впаде?
Це більше не гіпотетичне запитання — і на нього треба терміново дати відповідь. Падати має не Україна. Падати має путін.
Європа говорить загальниками, Трамп вагається, а Україна та її неймовірні люди стоять на краю прірви. НАТО має діяти.
Протягом 40 жорстоких і кривавих місяців Україна воює проти російського загарбника. Із лютого 2022 року, коли Москва розпочала повномасштабний напад на всю територію країни, українці зазнають безперервних і нищівних атак. Десятки тисяч убиті або поранені, мільйони втратили домівки. Палають заводи, магазини, школи, лікарні, електростанції. Родючі землі перетворено на пустку. Діти стали сиротами, пережили травми або були викрадені. Попри численні звернення, світ не зміг зупинити це кровопролиття. І все ж Україна, хоч і переважає її ворог і в кількості, і в озброєнні, продовжує боротися.
Про це йдеться у матеріалі The Guardian.
Український героїзм на тлі жахіть війни став настільки звичним, що його почали сприймати як належне. Але коли путін посилює війну, щоночі закидаючи Київ та інші міста безпрецедентними хвилями ударних дронів, коли підтримка з боку США слабшає, а дипломатичні зусилля захлинаються, коли виснажені захисники України на передовій перебувають на межі сил, така самозаспокоєність дедалі більше виглядає небезпечною. Запитання, яке ще недавно здавалося суто гіпотетичним, стає вкрай реальним і невідкладним: що буде, якщо Україна впаде?
Відповідь така: крах України, якщо це станеться, стане епічним стратегічним провалом Заходу — не менш руйнівним, аніж катастрофи в Афганістані чи Іраку, а можливо, й гіршим. Наслідки для Європи, Великої Британії, трансатлантичного альянсу та міжнародного права будуть справді приголомшливими. Одна лише ця думка має струсонути всіх.
Ще з кінця 2023 року, коли український контрнаступ захлинувся, стало очевидно, що Україна не перемагає. Увесь цей рік російські війська повільно, але неухильно просуваються на Донеччині та на інших східних полях смерті — байдуже, якими втратами це супроводжується. За деякими оцінками, загальні втрати росіян перевищили мільйон убитих і поранених. Але вони все лізуть і лізуть. Хоча масштабного прориву немає, для українських оборонців, які зазнають браку постачання, ця війна вже перетворилася на щоденну боротьбу за виживання. Те, що вони досі тримаються, — справжнє диво.
Як довго ще Україна зможе утримувати лінію фронту — на землі, у повітрі, дипломатично й політично — залишається під питанням. Їй бракує людей, боєприпасів, ракет для перехоплення. Вона все ще здатна завдати сильного удару у відповідь. Її рейд у Курську область рф та нещодавнє знищення стратегічних бомбардувальників глибоко в тилу росії — справді вражаючі операції. Але подібні тимчасові успіхи не змінюють базової диспропорції сил і загального напряму війни.
Крім того, в України дедалі менше надійних союзників — хоча, можливо, їх ніколи й не було. путін сформував власну «коаліцію охочих»: китай, іран, північна корея та інші підтримують його військову машину. Західна коаліція — під проводом Великої Британії та Франції — фактично зависла. Розгортання військ «для гарантування безпеки» заблоковане. Через впертість путіна і недолугість Дональда Трампа немає ні чинного, ні перспективного перемир’я.
Виступаючи минулого тижня в Лондоні, президент Франції Еммануель Макрон і прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер повторили вже звичні обіцянки непохитної підтримки. Говорити легко. Надавати ефективну військову допомогу — значно складніше. Як і більшість європейських країн, Франція та Британія не мають достатньої кількості високотехнологічного озброєння. Таке може надати лише США.
Щоб компенсувати нестачу, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц запропонував купити американські зенітні комплекси Patriot і передати їх Україні. Але, як і весь Євросоюз, як і саміт НАТО минулого місяця, Мерц у першу чергу дбає про оборону власної країни. Поки він рахує ракети для Києва, німецький оборонний бюджет зростає втричі. Велика Британія діє за тим самим сценарієм.
Трамп — головний дипломатичний головний біль України — залишається найбільшою проблемою. Його викривлений «30-денний план перемир’я» Москва вже відкинула, запропоновані Трампом економічні угоди між США й рф теж нікому не цікаві. Після місяців приниження українців й запопадливого загравання з путіним, цей «надзвичайно стабільний геній» раптом заявив, що російський лідер, якого звинувачують у воєнних злочинах, «меле дурниці» й «йому не можна довіряти». Оце так відкриття.
Тепер Трамп каже, що відновить обмежені поставки оборонної зброї Україні й, можливо, підтримає нові санкції. Але це не про політику чи принципи. Це про его. Його самолюбство зачеплене, його емоції — поранені. Варто путіну підморгнути йому з Кремля — і Трамп тут же змінить позицію. Як усі забіяки, він інстинктивно стає на бік сильнішого. Не дивно, що путін розраховує змусити Україну виснажитись, дочекатися виснаження Заходу — і виграти війну.
Та не все ще втрачено. З Трампом чи без нього, НАТО може зайняти жорсткішу позицію — як ми неодноразово закликали — запровадивши безпольотні зони над неокупованою територією України та перехоплюючи ракети й дрони. З військової точки зору це виправдано, з юридичної та гуманітарної — бездоганно. росія регулярно порушує суверенітет країн НАТО. путінські спроби ядерного шантажу, які так лякають Джо Байдена, — жалюгідні. Якби НАТО мало достатньо сміливості, воно могло б поставити диктатора на місце.
У разі провалу — нові санкції США та ЄС проти російського експорту нафти слід впроваджувати негайно. Мільярди кремлівських активів, заморожених у західних банках, треба конфіскувати на користь озброєння та повоєнної відбудови України. Коливальників — як-от Індію — які досі відмовляються вводити санкції проти москви й наживаються на війні, слід запросити ознайомитися зі шокуючим новим звітом Європейського суду з прав людини про російські воєнні злочини — і прямо вимагати обрати бік.
На сьогодні найімовірнішими виглядають два сценарії: безкінечна війна без переможця або ж крах України. Поразка України та мир на путінських умовах стане поразкою усього Заходу — стратегічною катастрофою, яка ознаменує початок нової доби постійного й поширеного конфлікту по всій Європі. Для самих росіян жоден із цих варіантів не буде справжньою перемогою. Потрібно докласти більше зусиль, щоб переконати російських політиків і громадян: цю війну, яка коштує їм надто дорого — у життях і ресурсах — можна припинити шляхом переговорів, що законні питання безпеки буде враховано, а всі альтернативи — ще гірші.
Але спершу вони мають здати його. Головного архітектора цього жаху, головного автора ганьби росії, слід обеззброїти, усунути й передати міжнародному суду.
Падати має не Україна. Падати має путін.
