Ситуація на фронті критична

Росіяни просуваються дедалі швидше, зменшуючи втрати.

За даними DeepState, у липні окуповано 564 квадратних кілометри території, тобто приблизно скільки само, як і в червні. На тлі мінімальних територіальних надбань росіян за минулі місяці ці захоплені кількасот квадратних кілометрів видаються мало не рекордними.

Найгірше те, що їхні втрати зменшуються, тобто українська стратегія обміну території на велику кількість смертей окупантів перестає працювати.

Тривожні тенденції

На карті нижче дані про захоплені території ми брали з DeepState, дані про втрати росіян — зі щоденних зведень українського Генштабу. Під «втратами» розуміються вбиті й поранені.

На графіку дві криві. Верхня — темпи просування росіян, нижня — їхні втрати. Ідеальний графік в умовах чисельної переваги ворога мав би такий вигляд: верхня лінія йде рівно, а нижня стрімко вгору. Ситуацію можна було б вважати «складною, але контрольованою», якби швидше просування приводило до більших втрат ворога, тобто якби дві лінії йшли синхронно. Так і було у 2024 році. Але із січня 2025-го ситуація стала погіршуватися, росіяни просуваються швидше, а вмирають менше.

Це свідчення того, що в армії накопичилася критична маса проблем, про які давно говорять і які ніхто, передусім головнокомандувач Сирський, не вирішує.

Перша проблема — наявність цілого прошарку некомпетентних командирів, які прикривають один одного і рішення яких призводять до загибелі бійців, життя яких можна було б вберегти і які могли б убивати окупантів, якби в них було розумне керівництво.

Неадекватні накази, які призводять до необґрунтованих смертей бійців, трапляються в усіх арміях світу, навіть у найпросунутіших. Але в Україні, хоч дані про втрати й закриті, судячи з публічних заяв то одного, то іншого комбата, а також з огляду на результати нашого опитування про причини СЗЧ це набуває загрозливих масштабів. А ми не можемо собі цього дозволити, бо наш противник набагато сильніший і численніший за нас.

Ми можемо виграти тільки завдяки кращій тренованості, більшій організованості та ініціативності. На жаль, зараз армією керують командири, які звикли свою професійну неспроможність закривати людськими втратами. І Сирський нічого не робить, щоб змінити це. Йому, вочевидь, із такими підлеглими комфортно. Але ці військові керівники, як свідчать дані, поступово програють війну.

Друга проблема — тотальна брехня у звітах і прикрашання реальності. Формування культури чесності чи культури брехні залежить від першого керівника. Якщо керівник не хоче чути правду чи ті, хто її каже, втрачають посади, решта також брехатиме. Це те, що відбувається в ЗСУ зараз.

Третя проблема — інноваційність. Українські бійці й оборонка не раз придумували інноваційні методи ведення війни, такі як застосування FVP-дронів чи збиття дронів-розвідників і «Шахедів» зенітними дронами, але росіяни швидко переймають наші винаходи і швидше, ніж ми, їх масштабують. Ідеться не лише про масштабування виробництва, а й про швидшу організацію навчання і швидше масове застосування нових видів озброєння.

Корінь проблеми пояснює полковник британської армії у відставці, військовий експерт Ґлен Ґрант, який багато часу поводить в Україні: «Генеральний штаб займається безпосередньо веденням боїв замість того, щоб планувати завтрашній день».

Окремо над усім цим нависає проблема мобілізації, яку має вирішувати цивільна влада на чолі із Зеленським, а не третьорядні полковники Сухопутних військ. Ми та інші журналісти вже втомилися повторювати, що політична влада нічого не робить для того, щоб мобілізація відбувалася адекватно, законно й водночас поповнювала склад ЗСУ в достатній кількості.

Вкотре зазначимо, що проблема мобілізації, як сполучені посудини, пов’язана з проблемою неадекватних командирів. Коли в країні всі знають родича чи знайомого, який служить, кожне неадекватне рішення на фронті створює величезне відлуння в тилу серед рідних і друзів бійців. І коли таких рішень стає дуже багато, то це відлуння перетворюється на гучний дзвін, хоч би як його ігнорували медіа і хоч би як намагалися заглушити браві повідомлення пресслужб.

Докладніше про проблеми ЗСУ, які призводять до відступу і зменшення смертності в російських військах, читайте в перекладі статті The Wall Street Journal.

Зміна головкома на людину, яка дала б надію на краще, може підвищити бойовий дух армії, що в такій критичній ситуації вкрай важливо. І самі зміни також не чекатимуть, хоча дадуть результат не відразу.

Читайте також: «Бійці вважають мене хорошим командиром, а командування поганим». Як правильно воювати, коли людей немає

Гарячі напрямки

Тепер розглянемо поточну ситуацію на різних ділянках фронту.

Бої навколо Покровська, Костянтинівки, наступ ворога на Лиман і на запорізькому півдні, намагання захопити Куп’янськ — про все це говорилося й місяць тому. Але за останній місяць-півтора ситуація на згаданих напрямках майже синхронно погіршилася.

Ще зовсім недавно здавалося, що росіяни виберуть одну точку для своїх зусиль, як вони це робили раніше. Звісно, Покровський напрямок залишається для них пріоритетним, але вони намагаються загострювати ситуацію й на інших ділянках фронту. Очевидно, ворогу вдалося набрати людей, мінімально натренувати їх, спорядити і відправити в бій.

Покровський напрямок

Як бачимо, росіяни зробили акцент на просуванні біля Покровська на правому фланзі. На лівому їм традиційно не щастило — українські війська свого часу не лише зупинили їх просування, а й навіть відбили певні території, зрізавши російську «клешню». Тепер ворог потроху гне своє, намагаючись захопити на лівому фланзі місто Родинське, що дасть йому змогу контролювати логістику до агломерації Покровськ — Мирноград.

Станом на початок серпня росіянам це так і не вдалося зробити, проте їхня присутність поруч із Родинським уже дається взнаки: логістика до Покровська різко ускладнилася, є свідчення, що дістатися до міста цивільним транспортом через засилля російських БпЛА майже неможливо. Ворог активно використовує FPV-дрони для знищення української логістики та контролю лінії фронту.

Намагалися росіяни зайти і в сам Покровськ. Офіційно повідомлялося про те, що в місто висувалися диверсійно-розвідувальні групи (ДРГ) чисельністю 150 осіб. Більшість із них було вбито ще на підході, але частина все ж таки проникла в місто, нашим бійцям доводилося шукати їх і знищувати. Диверсанти часто перевдягалися в цивільний одяг.

Через велику чисельність ворога (більш як сотня бійців), схоже, йшлося все ж таки не про диверсійну групу, а про повноцінний підрозділ. Якщо переглянути відео зі взяттям у полон росіян із цієї групи в центрі міста, можна зробити висновок, що ситуація вкрай серйозна, але її вдалося взяти під контроль. Проте буде краще, якщо офіційні джерела не применшуватимуть небезпеку і не вдаватимуться до різних евфемізмів, називаючи 150 людей диверсійною групою.

Ситуація в сусідній Костянтинівці розвивається за схожим сценарієм і має тенденцію до погіршення. Як і у випадку з Покровськом, росіяни намагаються оточити місто по флангах, уже потроху вимальовується гостряк горезвісної російської «клешні» з правого боку.

Вони також пробують видавити українські війська з південних позицій від міста, ведучи наступ у напрямку селища Клебан-Бик. Поки що ситуація перебуває в розвитку, але має тенденцію до погіршення.

А от південніше від Покровська справи геть кепські. За даними DeepState, найбільше територіальних втрат припало на район Новопавлівки. Ворог зумів окупувати тут достатньо території, вийшовши подекуди на адміністративну межу Донецької та Дніпропетровської областей, а в районі селища Дачне навіть переваливши за неї, з чого російські пропагандисти одразу влаштували справжнє шоу.

Куп’янськ — стабільно напружено

Погіршилася ситуація і на Куп’янському напрямку. Окупанти зуміли просунутися на півночі від міста і, вдаючись до своєї традиційної тактики, тепер пробують просунутися із західного флангу Куп’янська.

Північніше ворог потроху розширює плацдарм на правому березі річки Оскіл. Звісно, вихід на інший берег цього природного рубежу становить небезпеку. Та, попри наявну загрозу, росіянам не вдалося істотно поліпшити тут свої позиції. Хоча цей напрямок може бути доволі загрозливим з огляду на те, що ще північніше біля кордону в районі селища Мілове вони створили невеликий анклав. Проте ні ресурсів, ні сил розвинути його у ворога поки що, вочевидь, немає.

У районі Вовчанська в липні також спостерігалася певна активізація російських військ, проте на сьогодні тут затишшя.

Дорога на Слов’янськ

На жаль, фронт зазнав змін і на тих ділянках, де українські війська традиційно тримали міцну оборону. Зокрема, маємо просування в Серебрянському лісі, що став символом українського опору. Лише одного погляду на карту достатньо, щоб побачити «коридори», які пробили російські війська в цій місцині. Під ударом на межі сірої зони опинилося Торське, за яким видніється вже силует Лимана.

Трохи південніше ворог намагається дістатися до ще одного стратегічного міста півночі Донеччини — Сіверська. Фронт, який завдяки вдалій обороні дуже довго тут був статичним, також зазнав змін.

Наміри ворога очевидні: рух до Лимана і Сіверська. Заключним етапом має стати Слов’янськ. Наскільки ворог зможе збільшити тут свої здобутки, покаже час.

Кістка в горлі ворога — Степногірськ

У своєму намаганні показати активність по всій лінії фронту росіяни, звісно, не могли оминути Запорізький напрямок. В останній декаді липня вони мали тут певні успіхи — їм вдалося захопити селище Кам’янське і частину села Плавні на березі колишнього Каховського водосховища.

Попри значні втрати, ворог спробував просунутися далі. Стали з’являтися свідчення, що деякі російські солдати доходили майже до Степногірська. Але, діставши на горіхи від ЗСУ, окупанти відкотилися назад. Певно, спроби захопити селище вони робитимуть і далі, але сьогодні можна констатувати, що реалізувати тут свої плани їм не вдається.

Сумський позитив

Не всі напрямки останнім часом демонстрували негативну динаміку. Були й такі, де українські війська досягли певних позитивних зрушень. Йдеться, зокрема, про Сумський напрямок.

У липні тут спостерігалося певне просування росіян: їм вдалося окупувати селище Яблунівка й просунутися в бік Юнаківки. Проте українські бійці відкинули їх і звільнили Кіндратівку.

(Не)прорив

І, певно, найбільш нашуміла новина за останніх кілька тижнів — повідомлення DeepState про швидке просування ворога більш ніж на 10 кілометрів у глиб українських територій біля Покровська на початку серпня.

Уже за кілька днів українські війська частково стесали цей виступ. Проте казати, що ситуація на тому повністю вичерпалася, ще зарано. Бойові дії тривають, повної інформації про звільнення всіх населених пунктів у цьому районі наразі немає.

Сьогодні можна чітко говорити про звільнення українцями Золотого Колодязя, що справді важливо, оскільки поруч пролягає одна з ліній українських укріплень. Наші війська вкотре довели, що не втратили здатності локалізувати такі прориви.

Очевидно, що ситуація перебуває в розвитку. Дуже ймовірно, що десь у російському Генштабі висить карта з великими й маленькими стрілками. Якісь із них тягнуться до Краматорська і Слов’янська, а якісь ще далі — у глиб України. Звісно, події останніх тижнів не дають підстав для великого оптимізму, але ми не втратили, принаймні поки що, ні Покровськ, ні Костянтинівку, ні Куп’янськ. І маємо всі шанси вийти переможцями в боротьбі за них.

Нагадаємо, росіяни намагаються захопити той самий Покровськ ще з кінця минулого року — і безрезультатно. До того ж українська армія вкотре довела, що може достойно виходити із найбезнадійніших ситуацій.