Стан протидії корупційним кримінальним правопорушенням на території України за 2020 рік

КРИМІНАЛ
03 січня, 15:25
Олексій Баганець
Олексій Баганець
Фото: Naspravdi.Today

В Україні не забезпечується виконання завдань по боротьбі з корупцією, яка загрожує національній безпеці

Про це свідчить "Аналіз стану злочинності та протидії їй в Україні за 2020 рік, у порівнянні з попередніми роками" авторства колишнього заступника генерального прокурора України Олексія Баганця, викладений виданням "Naspravdi.Today".

Наприкінці ХХ століття світова спільнота визнала, що корупція є глобальною проблемою кожної країни, а в нашій державі продовж, як мінімум, останніх 10 років вона стала навіть однією із загроз національній безпеці, демократичному розвитку та одночасно однією з ключових найбільш заполітизованих проблем, коли про неї значно більше говорять, ніж її вирішують.

І це при тому, що справжні причини «провалів» у протидії корупції є очевидними, так би мовити – «на поверхні», у першу чергу, це відсутність належної професійної підготовки нинішніх оперативних працівників, слідчих і прокурорів, зокрема внаслідок нав’язаних нам ззовні, так званих, «реформ», що, у дійсності, призвело лише до масових незаконних звільнень досвідчених фахівців та руйнування налагодженої та скоординованої їх роботи по розкриттю злочинів.

Більше того, протягом останніх шести років нашою владою під тиском ззовні були застосовані заздалегідь неприйнятні для України підходи до розробки й впровадження так званої «антикорупційної стратегії», яка не пристосована ані до нашого менталітету, ані до нашої правової системи, ані, тим більше, до нашого законодавства, що потягнуло за собою ухвалення неконституційних законів, а через це – і фактичне знищення вже сформованої десятками років, з дотриманням принципу стримувань і противаг, системи правоохоронних органів. Натомість було створено додатково цілий ряд нових, так званих, «антикорупційних органів», у т.ч. паралельну прокуратуру, і навіть особливий «антикорупційний» суд, чого немає в жодній країні Європи, що лише непосильним тягарем лягло на наш державний бюджет.

І тому, як закономірний результат таких «реформ» і «стратегій»,  за даними Індексу сприйняття корупції 2020 року, Україна посідала вже 117 місце зі 180 країн, нарівні із Єгиптом, африканською Есватіні (Свазілендом), Непалом, Сьєрра-Леоне та Замбією.

А тепер спробуємо, хоча б коротко, пояснити, до чого це, у дійсності, призвело.

Щодо антикорупційної діяльності правоохоронних органів (окрім НАБУ та ДБР)

Упродовж 2020 року органами правопорядку та прокуратури було зареєстровано 3 908 корупційних кримінальних правопорушень, що більше, ніж у 2019 році (2 517), коли органи прокуратури було повністю паралізовані внаслідок масової «переатестації» її працівників і тому нікому було займатися як процесуальним керівництвом, так і організацією досудового розслідування. За це, до речі,  тодішній керівник так званого, Офісу Генерального прокурора був навіть нагороджений Державним Департаментом США, Ви тільки вслухайтесь, «за досягнуті успіхи у боротьбі із корупцією».

Як вдалося з’ясувати, у слідчих підрозділах всіх органів правопорядку впродовж минулого року перебувало 3 403 кримінальних проваджень про діяння з ознаками кримінально караної корупції, що також більше, чим у 2019 році (2 920), але, менше, чим, у 2018 році (3 531).

За результатами досудового розслідування, проведеного слідчими всіх органів правопорядку, у 2020 році прокурорами скеровано до суду 2 300 обвинувальних актів про корупційні діяння (у т.ч. і з тих проваджень, які були зареєстровані в минулих роках), що теж більше ніж у 2019 році (2 156), стосовно 2 599 обвинувачених, з яких, звертаємо увагу, лише 127  осіб, або всього 4,9%, знаходились під вартою, що вдвічі менше, навіть,  чим у 2019 році – 266, та втричі менше ніж у 2018 році – 386.

До цього треба додати й той факт, що слідчими, прокурорами та судом було також закрито таких кримінальних проваджень щодо 117 осіб, із яких 45 – у зв’язку із закінченням строків давності, що викликає великі сумніви в обґрунтованості притягнення таких підозрюваних та обвинувачених до кримінальної відповідальності і більш схоже на своєрідний спосіб приховування фактів незаконного кримінального переслідування громадян, всього 3 (переконані, що їх набагато більше) – у зв’язку з відсутністю події, складу кримінального правопорушення чи недоведеністю винуватості, 19 – у зв’язку з дійовим каяттям, 17 – у зв’язку зі зміною обстановки, 3 – у зв’язку з передачею особи на поруки та 12 – у зв’язку зі смертю (що теж, в цілому, викликає сумніви у законності притягнення саме цих осіб до кримінальної відповідальності).

Тому, можна лише уявити рівень такої «корупції» та суспільної небезпечності самих «корупціонерів», якщо відносно них стільки було закрито проваджень за такими підставами, особливо, як у зв’язку «з дійовим каяттям» чи, тим більше «у зв’язку зі зміною обстановки».

Про «антикорупційну» діяльність НАБУ

За інформацією НАБУ та виходячи з його статзвітів, у 2020 році цим органом розслідувалося 2 213 кримінальних проваджень. За результатами розслідування детективами НАБУ та прокурорами САП у цих провадженнях було повідомлено про підозру 201 особі (за І півріччя – 125, за ІІ півріччя – 76), завершено досудове розслідування (з повторно закінченими) у 508 провадженнях, що складає 23% від числа розслідуваних. Але до суду у 2020 році ними скеровано всього 68 обвинувальних актів (до речі, щодо якої кількості обвинувачених не зазначено), що майже втричі менше, чим, наприклад, у 2017 році  – 185. Але і ця відносно невелика цифра направлених до суду обвинувальних актів про корупцію є відверто мізерною, бо становить всього 13,4%  від загальної кількості закінчених проваджень, що менше у відсотковому відношенні по зрівнянню із 2019 роком. Абсолютну більшість закінчених НАБУ і САП кримінальних проваджень було закрито – 437, що складає 86% , що теж значно більше, ніж  навіть у тому ж 2019 році – 350, або 83,5%, з яких тільки прокурором закрито – 19, що значно більше, ніж у 2019 – 4 та  2018 роках – 6.

При цьому, результативність НАБУ і САП у 2020 році по розслідуванню найбільш характерних та суспільно небезпечних корупційних злочинів теж знизилась, оскільки вони закінчили всього 8 (у 2019 році – 10) кримінальних проваджень про одержання неправомірної вигоди та 9 (у 2019 році – 14) про заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах. І нічого дивного в цьому немає, бо упродовж 2020 року детективами НАБУ закінчено лише одне кримінальне провадження про кримінальне корупційне правопорушення, вчинене у складі злочинної організації, стосовно аж 2 осіб!!! До речі, цей результат теж гірший, чим навіть в позаминулому році.

Не краща ситуація й у судах з підтвердженням результатів розслідування НАБУ і САП корупційних злочинів, бо у 2020 році було засуджено аж 12 обвинувачених у таких провадженнях, обвинувальні вироки відносно яких вступили в законну силу, що в три та навіть чотири рази менше ніж в попередні кілька років (для порівняння: у 2017 році таких осіб було  35, а у 2018 році ще більше  – 47). До того ж хто ж ці обвинувачені, до якої категорії суб’єктів вони відносяться, розшифрування у звітності НАБУ немає і на запити ініціатору проведення аналізу вони теж не повідомили, тобто фактично приховали.

Натомість НАБУ аж занадто детально виклало у своїх звітах менш значну інформацію про категорію таких суб’єктів, відносно яких вони лише скерували до суду у 2020 році обвинувальні акти: начебто, щодо 11-ти народних депутатів України та депутатів ВР АРК (з одного боку ця кількість нібито і  вражає, а з іншого – скоріш за все, мова йде про колишніх представників влади даної категорії, бо більш детальної розшифровки цієї цифри у статзвітах також немає), аж 1-го депутата обласної ради, аж 2-х посадових і службових осіб Кабінету Міністрів України, аж 2-х державних службовців категорії «А»,  аж 1-єї посадової особи місцевого самоврядування 1-2 категорії, 6-ти професійних суддів, ймовірніше – районних судів (в той час, як, наприклад, у 2019 році їх було майже вдвічі більше – 11, а у 2018 році ще більше –22), а також, 11 керівників суб’єктів великого підприємництва, 15 працівників юридичних осіб публічного права та щодо 45 якихось «інших осіб».

Таким чином, у 2020 році основні свої зусилля НАБУ й антикорупційна прокуратура продовжували зосереджувати не на боротьбі з корупційними діяннями найвищих посадових осіб нашої держави, для чого вони, фактично, і створювались, а проти так званих «інших осіб»: «працівників юридичних осіб публічного права» та «керівників суб’єктів великого підприємництва», тобто, тих осіб, хто не має жодного відношення до корупції у вищих ешелонах влади, оскільки вони не уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, хоча їх кількість у 2020 році становила абсолютну більшість з числа притягнутих антикорупційними органами до кримінальної відповідальності – 71 особу (11+15+45) із всіх 95-ти обвинувачених у корупції.

Хіба це не є очевидною імітацією боротьби новостворених антикорупційних органів з корупцією?!

До всього цього треба додати й той факт, що об’єктивним свідченням саме неефективної боротьби нових антикорупційних органів із корупцією є вкрай низьке реальне відшкодування НАБУ і САП збитків, заподіяних кримінальними корупційними правопорушеннями, викритими ними (всього 0,36% проти 14% навіть у 2019 році).

Ще цікавішими є дані щодо антикорупційної діяльності нашого нового органу досудового розслідування – Державного бюро розслідування (ДБР)

Так, слідчими ДБР у 2020 році, начебто, направлено до суду 461 обвинувальний акт про кримінальні корупційні правопорушення стосовно 582 осіб: 1 – члена Кабінету Міністрів України, 2 – професійних суддів, 440 – працівників правоохоронних органів, із яких: 187 – національної поліції, 19 – прокуратури, 11 – СБУ, 29 – Державної податкової служби України, 54 – Державної митної служби України, 41 – Державної прикордонної служби України, 18 – органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби України, 81 – інших органів, що здійснюють правоохоронні функції, і знову ж таки,  139 якихось «інших осіб». З одного боку, дійсно вражає відносно велика кількість, на відміну, наприклад,  від того ж НАБУ, притягнутих до кримінальної відповідальності «підозрюваних» з числа тих же працівників правоохоронних органів (440). Але, разом з тим, кидається в очі й та обставина, що цей новий орган досудового розслідування теж практикує розслідування проваджень про корупційні злочини, вчинені не підслідними йому суб’єктами, або кримінальних проваджень з порушенням правил підслідності.

Так, з направлених у 2020 році слідчими Державного бюро розслідувань до суду обвинувальних актів про кримінальні корупційні правопорушення: 35 – за статтею 191 КК України (але, без зазначення із них кількості тяжких і особливо тяжких злочинів, які насправді в цій загальній цифрі складають зовсім невелику кількість), 26 – за статтею  364 КК України (і теж без розмежування на частини, бо частина друга більш складніша в доказуванні), 261 – за статтею 368 КК України (і, знову ж таки, без уточнення, за якою саме частиною), 8 – за статтею 366 1 КК України, 40 – за статтею 369 КК України, 51 – за статтею 369 2 КК України, 9 – за статтею 410 КК України та 31 – за іншими статтями КК України.

Тобто, навіть з цих статданих можна зробити висновок, що і ДБР «грішить» розслідуванням не завжди актуальних корупційних злочинів, виходячи хоча б з останнього показника. Але, головним є те, що викладених вище статданих теж явно недостатньо, щоб більш об’єктивно оцінити результати роботи цього нового органу досудового розслідування саме у боротьбі із корупцією: у наданих звітах ДБР за минулий рік будь-яка інша, окрім названої вище,  необхідна інформація для проведення аналізу, на жаль, також була відсутня.

Кому потрібні подібні «статзвіти» цього нового органу досудового розслідування, в яких, наприклад, немає даних ані про кількість зареєстрованих ДБР в минулому році кримінальних проваджень про корупційні правопорушення, ані про кількість із них, які були закінчені розслідуванням, ані про кількість осіб, яким протягом року було повідомлено про підозру у їх вчиненні, ані скільки таких проваджень було закрито на досудовому розслідуванні, у тому числі й прокурорами, за відсутністю події і складу злочину та за недоведеністю винуватості особи, ані скільки було винесено судами обвинувальних та виправдальних вироків відносно таких обвинувачених, ані скільки із них вступили в законну силу, ані в скількох провадженнях в суді не знайшла свого підтвердження попередня кваліфікація про вчинення саме корупційних злочинів, ані про кількість обвинувачених, провадження відносно яких за такі діяння були закриті судами та за якими підставами, ані про кількість осіб із цього числа, які утримувались під вартою, ані про кількість обвинувальних актів, які судами було повернуто прокурорам в порядку ст.314 КПК України, тобто, у зв’язку із тим, що вони не відповідали вимогам цього Кодексу, ні про їх кількість направлених прокурорами повторно до суду і т.д.?

Більше того: не дивлячись на неодноразові запити ініціатора проведення даного аналізу, з метою одержання відповіді хоча б на ці питання, відповідь ДБР містила приблизно таку фразу: «з даних питань нами облік не ведеться, тому, надати таку інформацію у нас немає можливості». Така ж сама відповідь ДБР була й щодо питання, а скільки ж осіб реально було покарано судом у розслідуваних ними провадженнях за вчинення корупційних дій, обвинувальні вироки відносно яких вступили в законну силу; скільки із них було засуджено як до позбавлення волі, так і до інших видів покарання.

Але, ще більше пригнічує той факт, що й Офіс Генерального прокурора з цього приводу теж надав відверту «відписку» про те, що за 2020 рік у слідчій звітності облік вище зазначених даних по ДБР не здійснювався, тому, надати таку інформацію їм теж не виявилось можливим. Але це повний абсурд, бо чомусь по інших органах досудового розслідування, навіть по НАБУ, такі дані в статзвітності за 2020 рік обліковувались, нехай може й не завжди в повному об’ємі. У зв’язку з цим, виникає закономірне запитання до керівництва, Офісу Генерального прокурора: а яка ж роль прокурорів у організації досудового розслідування слідчими ДБР, у здійсненні процесуального керівництва та нагляду за негласними та іншими слідчими (розшуковими) діями, якщо прокуратура не має в своєму розпорядженні такої інформації ? Як тоді й на якій підставі можна підписувати такі, вибачте, «звіти» про роботу органів досудового розслідування, а потім на їх підставі звітувати в Верховній Раді України чи здійснювати координаційну діяльність органів правопорядку по боротьбі із корупцією ?!

Не дає спокою і інше питання: з якою метою і ким перерахована вище статистична інформація, яка могла б допомогти об’єктивно оцінити діяльність ДБР, по боротьбі із корупцією, була прихована від суспільства за результатами роботи за 2020 рік ?

А далі ще цікавіше. Про яку пріоритетну, начебто, для керівництва нашої держави боротьбу із корупцією можна говорити, якщо і відповідь Судової адміністрації України з цього приводу була майже ідентичною: за 2020 рік фіксування запитуваної інформації її статзвітом також не передбачалось? Тобто, виходить, замкнуте коло й очевидно кругова порука в нашій державі, щоб не протидіяти корупції.

Тому, мабуть, і не дивно, що із загальної кількості направлених у 2020 році всіма правоохоронними органами, у т.ч. НАБУ та ДБР, до суду обвинувальних актів про корупційні злочини переважна більшість – 2 272 (80,3%) складені слідчими поліції, 461 (16,3%) – ДБР, хоча при такому обліку роботи цього нового органу досудового розслідування й ця цифра обґрунтовано викликає величезні сумніви, бо насправді, на думку дослідників, їх набагато менше, 68 (2,4%) – НАБУ, 23 (0,8%) – Служби безпеки та 5 (0,2%) – органів, що здійснюють  контроль за додержанням податкового законодавства.

Для більш повної картини реального стану протидії корупції в нашій державі повідомляю і про перелік «корупційних діянь» в  наведених вище обвинувальних актах, направлених до суду. Так, за категоріями в скерованих всіма органами досудового розслідування (у т.ч. і НАБУ та САП) обвинувальних актах до суду найбільша  кількість кримінальних корупційних правопорушень – це привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем – 1 282, або 59,5%, тобто, майже 60%. Хоча, знову ж таки, діюча останні кілька років статзвітність навмисно приховує, а скільки із цих обвинувальних актів було складено за частинами 4 і 5 ст. 191 КК України, де мова йде про великий і особливо великий розміри розкрадання, а тим більше шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, які виявляти і доказувати звичайно набагато складніше. З цієї ж причини таких викритих кримінальних правопорушень, вчинених саме при обтяжуючих обставинах, у загальній масі за цією статтею набагато менше, але, розмежовувати ці злочини за окремими частинами керівникам органів досудового розслідування і прокуратури не вигідно. А ось коли говорити про доведені правоохоронцями та прокурорами факти прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою, чим здебільшого і «грішать» наші чиновники, то таких обвинувальних актів направлено до суду набагато менше – лише  540 (що складає всього 25%) і теж без зазначення їх кількості, вчинених  саме при обтяжуючих обставинах, що однозначно, знову ж таки, вигідно для того, щоб приховати своє невміння або відверту бездіяльність по реальній протидії корупції.

За зловживання владою та службовим становищем направлено до суду в минулому році ще менше – лише 174 обвинувальних акти (або всього 8%), що набагато менше навіть ніж у тому ж «провальному» 2019 році – 199 (9,2%) і, тим більше, ніж у 2018 році – 277 (7,5%), а також зловживання впливом  – 161 (або всього 7,5%). Із викладеного напрошується висновок про те, що у 2020 році правоохоронці значно менше приділяли увагу викриттю та розслідуванню фактів одержання неправомірної вигоди і зловживання владою та службовим становищем, особливо, при обтяжуючих обставинах, які є найбільш красномовними показниками існування в нашій країні саме кримінально караної корупції, особливо, у вищих ешелонах влади. Але й по таких цифрах не можна зробити остаточних висновків повною мірою про ефективність діяльності органів досудового розслідування і прокуратури до тих пір, доки цю кваліфікацію інкримінованих  корупційних злочинів не буде підтверджено обвинувальним вироком суду, який вступив в законну силу. А що ж в дійсності знайшло підтвердження в суді?

Результати розгляду обвинувальних актів у судах (по всіх органах)

Так, за вчинення корупційних діянь судами у 2020 році визнано винними 2 705 осіб, що дещо більше, ніж у 2019 році – 2 528 та 2018 році – 2 565, але з них набрали законної сили вироки суду (виправдувальні та обвинувальні) щодо лише 769 обвинувачених, що, знову ж таки, трішки більше ніж у 2019 році – 695, але, значно менше чим у 2018 році – 994, із яких за обвинувальними вироками засуджено всього 620 осіб (що більше ніж у 2019 році – 550, але, менше чим у 2018 році – 766), з яких до позбавлення волі на певний строк засуджено лише 39 осіб, що є найменшим показником за останні досліджені роки (наприклад, у 2019 році – 42 особи, у 2018 році – 53 особи).

До обмеження волі засуджено 14 осіб, до громадських робіт – 17, 1 особу позбавлено права обіймати певну посаду та до 1 особи застосовано службове обмеження. А щоб було більш наглядно зрозумілим, про яку «викриту» правоохоронцями «корупцію» йшла мова в цих вироках, повідомляю, що найбільше осіб за кримінально карану корупцію в минулому році було засуджено до штрафу, а це – 523 особи або 84% від всіх засуджених, що навіть на 22% більше, чим у 2019 році (434 особи, або 62% від засуджених). До речі, до яких мір покарання було засуджено ще 25 осіб із числа обвинувальних вироків, що набрали законної сили, дослідникам встановити так і не вдалося. Тобто, і цей знаковий показник реальної протидії корупції значно погіршився в минулому році.

А тепер ще більш красномовні статдані: зверніть увагу і на рівень суспільної небезпечності суб’єктів корупції, які засуджені за цими обвинувальними вироками саме до позбавлення волі: троє  державних службовців 5-7 категорії, тобто, фактично найнижчих, одна посадова особа райдержадміністрації, шість службових осіб органів внутрішніх справ, три посадових та службових осіб інших органів державної влади, тобто, із перерахованих всього 13 представників влади, в основному, найнижчого рівня, 25 посадових осіб юридичних осіб і фізичних осіб – скоріше всього, засуджені за висловлення ними пропозиції або надання неправомірної вигоди службовій особі. Ось це і все! І це при тому, що відносно частини цих осіб (статзвітність і цього не розмежовує) обвинувальні акти направлялись до суду раніше, тобто, не у 2020 році, а в позаминулі роки.

Таким чином, у 2020 році судами не було засуджено за корупцію жодного діючого народного депутата України, жодного діючого депутата обласної ради, жодної службової особи судової гілки влади, жодного прокурора (включаючи військового), жодної службової особи СБУ та жодної посадової особи місцевого самоврядування!

Це гірше ніж навіть у тому ж «провальному» 2019 році, коли із перерахованих суб’єктів корупції було засуджено, хоча б, наприклад, 22 посадові особи місцевого самоврядування. І до цього треба додати ще «ложку дьогтю», бо судами за вчинення корупційних злочинів у 2020 році було також і виправдано 31 особу.

Оце і є справжній результат роботи всіх 5-ти органів  досудового розслідування, в т.ч.  і новостворених антикорупційних, та фактично двох паралельних окремих прокуратур, в тому числі і новоствореної спеціальної.

Водночас необхідно врахувати і той факт, що, відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік», на діяльність нових антикорупційних органів (НАБУ, САП, НАЗК, ДБР) було виділено 3 240 787 200 гривень (і це без урахування Національного агенства України з питань виявлення розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів – 190 450 000 грн.), а відшкодовано, завдяки їх роботі, до державного бюджету із числа заподіяних корупцією збитків лише 1 708 434 гривень. Тому і виникають постійно закономірні запитання: а чи виправдано існування в Україні настільки багато таких «органів правопорядку»?

Наша позиція однозначна: що ні, їх не потрібно настільки багато й не потрібні вони в такому вигляді, тим більше, із такими необмеженими повноваженнями, як в НАБУ і САП, в т.ч. і процесуальними, та створеними їм небаченими до цього комфортними умовами для роботи, а тим більше, з таким явно завищеним по зрівнянню із іншими органами правопорядку рівнем матеріального забезпечення. Істотною до цього всього є і та обставина, що вони знаходяться під контролем не українського суспільства чи нашої держави, а іноземних країн, які діють виключно у власних національних інтересах.

Не можна обійти увагою і той факт, що за закінченими розслідуванням корупційними кримінальними провадженнями, досудове розслідування у яких здійснювали слідчі органів поліції, СБУ, ДФС та ДБР, сума заподіяної корупцією шкоди за 2020 рік становила 3 440 738 705 грн., із яких названими органами відшкодовано лише 296 206 213 грн., або всього – 8,6%, тобто, також відверто мізерний відсоток!

Таким чином, висновок із викладеного вище може бути лише один: органами правопорядку в Україні не забезпечується виконання покладених на них завдань по боротьбі із корупцією, яка загрожує національній безпеці нашої держави, у зв’язку з чим, ця ситуація потребує якнайширшого обговорення в суспільстві та вжиття органами влади відповідного реагування.

Читайте також:
Опінії
Ворога потрібно рішуче поборювати, а не вибудовувати з ним компроміси
24 червня, 15:17
Війна
Суд відмовив в арешті активів групи VS Energy, пов'язаної із заступником голови Держдуми РФ Олександром Бабаковим та його партнерами
24 червня, 14:55
Кримінал
Відомого у країнах Балтії публіциста і проросійського політичного діяча Владіміра Ліндермана затримали у власній оселі на околиці Риґи.
23 червня, 18:09
Світ
Агресивні дії кремлівського бункерного щура в Україні спонукали європейських політиків відновити дебати щодо власної "ядерної парасольки".
22 червня, 17:09
Світ
Гельсінський університет призупинив багаторічну співпрацю з Інститутом Конфуція у зв'язку із загрозою для національної безпеки.
19 червня, 07:34
Світ
Західні партнери повинні прискорити надання Україні важкого озброєння та інших форм допомоги, перш ніж розпочнеться втома від війни.
17 червня, 17:01