Українці, ми всі робимо мало для нашої Перемоги!

Відповім коротко: все те, що і робили, але втричі сильніше. Будьмо відвертими, ми всі робимо мало, крім тих, хто вже загинув або катований у полоні.

У перші дні вторгнення я особисто пережив адреналіновий тріп, який досі не можу забути; ви, я думаю, теж. Наш ворог – наш приємний побут, маленькі дрібниці та рутина яку ми знову почали повертати у своє життя.

Вони роблять нашу психіку інертною, примушують нас обирати для реагування на війну найбільш комфортні та зручні форми, які поступово редукуються до символічних і дрібних. Питання – «А сегодня, что для завтра сделал я?», – знову на порядку денному.

Нова стадія ескалації має привести нас так само до швидкої суспільної мобілізації, як це було на початку повномасштабного вторгнення. Крім безпосередньо армійських питань, поповнення війська кадрами тощо, чим займається безпосередньо держава, суспільству пора теж повернутися в емоційний стан березня-квітня.

Тотальна суспільна мобілізація необхідна, навіть якщо ви не будете у війську, то політична і медійна акція спрямована на Захід грає роль. Ні, на жаль, просто донатити на ЗСУ мало, як і поширювати правду в україномовному сегменті інтернету про "300 літ русифікації".

Так, підписувати петиції в інтернеті мало, це правда і від неї нікуди втекти. Індульгенції за це не буде і ви самі будете ненавидіти себе до кінця життя, якщо обмежитесь лише цим.

По-перше, необхідний вал масових публічних і медійних акцій проти схем обходу санкцій, які застосовує РФ на Заході. Там не все так блискуче і задраєно, як часто люблять говорити західні політики.

По-друге, потрібен вал кампаній щодо підняття ставок з боку Заходу. Вимагайте що завгодно: якщо ви у Ризі чи Вільнюсі, наприклад, введення в країну додаткового контингенту НАТО. Вже потрібна кампанія проти ядерного шантажу РФ. Точніше, проти застосування ядерної зброї як такої.

Ви помиляєтеся, коли думаєте що західний політикум це така річечка яка сама тече, там старші дяді відстежують ваш пульс і завчасно самі усе роблять. Ні-фі-га! Пишіть сенаторам, тегайте євродепутатів і депутатів у Twitter, організовуйте кампанії тиску на місці.

Політики ворушаться не від небезпек, а від розголосу масовості, відчуття нестандартного виклику який має значення для більшості, а отже, тема має бути в топі. Розраховуйте на те, що ядерний удар уже відбувся. Бо чекати грибок за вікном – така само форма інертного реагування, яка нас з'їсть.

По-третє, скрізь де є можливість писати про події та загрози англійською – пишіть. Блоґи, відео, навіть TikTok працюють! Захід не має достатньо інформації про всі наші нюанси, бо ніхто з впливових не буде спускатися до слов'ян і вчити їхню кирилицю аби читати що там у них коїться 24/7. Тим більше, щоби сприяти їм же у розв'язанні проблем.

Запам'ятайте одне: вам погано не від програшу, а від усвідомлення що ви могли виграти якби діяли сильніше і жорсткіше. Я не вірю у нашу поразку, але вірю в негативну рутину, апатію і самоде(мо)білізацію, вірю у власний ескапізм.

Якщо ви не у військах, ніякого права втомлюватися від війни вам ніхто не давав. Мені теж! Я не хочу когось повчати, але знаю що багато людей чекають і від мене якогось дороговказу як реагувати. Ось він.