Україно, «іди гуляй, хосподі»
Панове, абстрагуйтеся, якщо зможете, від місцевих зелених реалій і спробуйте відповісти на позірне запитання: чи може брексит мати наслідком громадянську війну на Альбіоні? Щось на кшталт далекої і страшної бійні між Білою і Червоною трояндами?
Якась наша частина, безмежно віддана демократичним цінностям і нафантазованому уявленню про Європу, як поголовне суспільство одних лише ледів (чи ледь?) і джентльменів, гнівно образиться, мовляв, з ницими пристрастями британський авангард Старого Світу розстався давно і навіки. І сер Борис із екстравагантною зачіскою, точніше – її відсутністю, і решта тамтешніх серів, чиє снобістське нутро коробить розгардіяш на голові у прем'єр-міністра, обов'язково знайдуть вихід як з Європи, так і з ситуації – до кулачних боїв у родинному середовищі альбіонців справа точно не дійде. Виховані, рафіновані, навчені. Тими ж Білими і Червоними трояндами.
Іншій нашій частині, суттєво превалюючій, глибоко байдужі чужі брексити. До позеленіння залюблені у кумира з усіма його сумнівними атрибутами з рояльним ударником включно громадяни майстерно намальованої Країни Щастя беззавітно вірять у спасителя Зе. Кожен епатажний крок і хамувате слово «месії з Кривого Рогу» сприймаються у якості додатку до Нагірної проповіді.
Об'єкта слуг – народну масу – якийсь час ще задовольнятимуть «обіцянки хліба», а не власне сам насущний. Непевну зепубліку майстри рампи та ковпака з бубонцями легко нагодують одіозними «сімома хлібами»: тут тобі десять відсотків від здачі сусіда, там – $4000 учительці, тут – гуртова ціна на газ, а онде – хтось кавалок шаурми не доїв. Ну, а усвідомлення можливості «дєлать іх вмєстє» регулярно, неприродним способом та з особливою пристрастю компенсує будь-які позиви голодного шлунку!
Та все ж головною спонукою до озеленіння залишатимуться реальні «видовища». Адже зануреного у філософські глибини серіалу «Свати» обивателя, котрий тепер життя робить з велосипедиста Голобородька, ми ніколи не переконаємо в існуванні прірви між обіцяним і зробленим. З програм весняного загострення Зе здійсненими на сьогодні, на 120-й день зелених присмерків, можна вважати зґвалтування Конституції, опущення статусу регламенту ВР до обгорткового паперу, формально вигране парі у дніпровського мера Філатова щодо реконструкції мосту, показовий перекур з ляльководом у президентському кабінеті «для некурящих», запущені «в рознос» усі гілки влади і бурштиновий шухер у Житомирі.
Перерахування обіцянок, знічев'я кинутих верховним своїм підданим, і які виконувати ніхто ні разу не збирався, зайняло би надто багато часу і місця, обмежимося епохальними.
Не продані «к бісовій матері ©» президентські літаки. Зе передав «жовту майку» лідера велосипедного хайпу прем'єру Гончаруку, котрий тепер гасає на самокаті, уособлюючи показушну доступність і інноваційну спрямованість нової влади.
Офіс Богдана залишається на Банковій. Трохи розумніші і скупіші за вождів люди порахували вартість переїзду і тицьнули самозакоханих реконструкторів у сальдо з багатьма нулями. Коворкінг для прохачів з вулиці і фонтан зі спецефектами в Українському домі потягли на 300 млн грн. Вожді відмахнулися від ідеї нейтралізації нечистої сили, залишеної попередниками у старій резиденції, як від спасівської мухи. Та й те, чи не все рівно – де метушитися?
Минула весна мала б стати часом «великого переселення» корумпованого люду із заповідних перелісків Конча-Заспи до місць менш комфортної дислокації з конфіскацією нажитого на галерах. Ви бачили, як зіщулювало скоробагатьків безапеляційне «будемо саджати» на зелених білбордах у квітні-травні? На поточний вересень у бариг і посіпак порожевіли щоки, розправилися спини, знову світяться очі. Не вважати ж посадку шахрая (не корупціонера!) Гримчака виконанням програми «озеленення»!
Принишкла і панночка Мендель з «виданим зубом» щодо широкомасштабної прес-конференції президента, на якій і Зе, і Ко мали б пояснити хоч би щось із броунівського смикання України в останні півроку. Напротихід заявам про відкритість сімдесяти трьох відсоткової влади для ЗМІ, відбувається прискорене розбігання обох інститутів один від одного: Зе та Бо впритул не хочуть бачити журналістів. Якщо ще й згадати Нестора Шуфрича у якості світоча свободи слова…
Так, товариство наше дороге, оце перелічене – сухоцвітний букетик. То у пристойній громаді неприхований курс на боунапартизацію країни блазнями з навичками організаторів весільних урочистостей викликав би шок і революцію. Наші поселяни з гронами локшини на широко нашорошених на фанфари вухах «благоденствують».
І все ж, дехто з оптимістів поспішив назвати симптомом грядущого Майдану вчорашній інцидент на Метро-мосту у столиці. Очевидна й радикалізація коментів аналітики зі здачею Донбасу вкупі з Україною. Пристайко вже отримав погяняла «Лакмус» і «Зелена прокладка» за неоковирні маніпуляції навколо штайнмаєрських формул.
Нам, поміркованішим, доведеться трохи почекати. Зе, хотів би він чи ні, днями доведеться робити непростий вибір. Вводити Авакова під Будинок профспілок ще до оголошення капітуляції за формулою німецького клеврета путіна під радісно збудженими поглядами Макрона, Меркель і Блідої Молі? Адже підпис Пристайка під новомюнхенською формулою з 2 вересня відлякує українців все зловіснішими сполохами. Зе може ще погратися у владу до початку громадянської війни у відповідь на практичну реалізацію домовленостей про реінтеграцію бандитського Донбасу.
Нехай би оці застрашення диванного аналітика залишилися невдалим вангуванням.
Вадим Демиденко
