Українофоби не слухають державників, вони їх бояться як чорт ладану
В Україні наявна свідома маса людей у тому стані, коли «є сила, є воля, а нема сили волі». Натомість блазням цієї «сили волі» не бракує.
Лагідна політпросвіта — це така ж лукава маячня, як і лагідна українізація, суто ні про що. Тобто така, що базується на одному й тому ж еНеЛПешному прийомчику підміни причини приводом.
Скільки культурних людей купилися на побрехеньку, буцімто «русскоязичні патріоти» не хочуть міняти мовні звички, бо серед українців є агресивні персони. І саме ці особи відштовхують їх від української, обзиваючи «узкоязичними», «окупантомовними», «лінгвоінвалідами», лізучи на їхні сторінки у соціальних мережах і безпардонно питаючи:
«А ета язик маєй ма-а-ами, і Пу-у-ушкіна...». І путіна, і мільчакова і ще мільйонів садистів та мародерів, які вбивають, грабують, руйнують, ґвалтують не лише українців, а й представників корінних народів від умовного Азаваду до уявної Мокшанії.
Проте звірства «русскоязичних» бузувірів чомусь нікого не відштовхують від їхнього язика. А от якась екзальтована жіночка чи сердитий дядько у вишиванці, мовляв, відверто жене цих істот от укрáінскаґо безповоротно в обійми чужого.
Насправді ж русофони не переходять на мову корінного населення не тому, що серед цього населення є якісь агресивні нечеми, а тому, що агресивних і наполегливих у відстоюванні своїх мовних прав автохтонів ще відносно мало. Їм бракує маси й імпульсу, щоби зламати чужомовний тренд.
Більшість українофонів поки що перебувають у стані аморфного спреду, в який русскій язик входить, як ніж у масло. Але лукаві продукти окупації, ядро яких становлять росіяни (та інші навезені Москвою обрусачені меншини), що віками були зверхниками над українцями й добре намастирилися їх дурити й залякувати.
Вони розуміють (особливо розуміють це горезвісні «слуги народу» із не менш сумнозвісного – «Кварталу 95»), що як тільки «агресивних мовнюків» стане більше і кількість перейде в якість, вони таки прищемлять їм язика. А відтак — позбавлять домінантного статусу.
Тому вдаються до превентивних заходів і підбивають затюканих автохтонів позатикати роти своїм свідомим одноплемінникам і зосередитись на вироблені якісного культурного продукту («у нас же ж ще й культура некачественна, ви ж понімаєте»). І тоді... тоді вони будуть зі спокійною душею плювати на нас із високої гірки.
Хча насправді ж, ворохобники, бузувіри й українофоби не слухають державників не тому, що серед останніх є якісь нестримані на язик дядьки. А тому, що таких агресивних дядьків ще дуже мало.
Вони погано структуровані й ще не розібралися, з якого кінця починати люстрацію. (Згори, згори: зі спонсорів, організаторів і головних виконавців перевороту-2019, замаскованого під «демократичні вибори»).
Але лукаве подоляцтво розуміє, що якщо свідома громада згуртується й кристалізується та налагодить політичні компаси й орієнтири, то будуть йому непереливки. Тому й нападає превентивно й налигує суспільству думку, що «25% самі винні, бо 73% нажерлися аналізів із баночки, а шоколад їм прєдложили нєвкусний».
Переконані, що 20-25% активного, організованого і солідарного поспільства цілком здатні реструктуризувати соціум, а от 2-2,5% — уже нічого вдіяти не зможуть. Тому наших пасіонаріїв утилізують пачками на передку.
І, якщо масованими ІПСОшками вдасться скоротити агресивну меншість до якогось критично малого мізеру, то той мізер просто розмажуть каблуком по асфальту — і вирішать таким чином українське питання на радість Кремлю. А відтак, — і решті ненависників національних держав.
Тому й «зелені» забрехалися, заплуталися і по горло зав'язли в кривавій твані затяжної війни. Втрачена ініціатива на полі бою, а публічне шмагання генералітету й авральна, хаотична мобілізація загрожує ще й втратою керованості збройними силами, бо гірше жуковщини тільки крах субординації та мотивації.
Наступний момент біфуркації, коли можна буде змінити напрямок подій, буде ближче до кінця 2024 — початку 2025-го. Тому бережіть моральні й фізичні сили., не розпорошуйте їх на другорядні речі та на спроби повпливати на те, на що об'єктивно вплинути неможливо; всьому свій час.
