«Український Афон» височіє над Поділлям
Дивовижне джерело інформації про Козацьку Русь від сирійського священника. Його нотатки оповідають про наше прекрасне і втрачене минуле.
У 1654 і 1656 році подорож через Україну здійснив Антіохійський патріарх Макарій. Його супроводжував і описав всі пригоди та враження син – архидиякон Павло (з Алеппо).
Ми їдемо частково його маршрутом, а тому цікаво перечитувати ті подорожні нотатки про нашу прекрасну Україну. Виїхавши із Московщини до України, він записує такі міркування:
«Сеї ночи ми спали на березі (Дніпра) в повнім задоволенню й спокою. Бо від тої хвилі як ми побачили Печерський монастир-як він здалі блистів своїми банями, і до нас долетіли пахощі сих квітнучих земель, душі наші затріпотіли від радости. Серця наші розкрились і ми висловили свою подяку Богові. Сі два роки в Московщині замок висів на серцях наших, а розум був стиснений і пригнічений до останнього.
Бо у тій (Московській) землі ніхто не може себе почувати скільки небудь свобідним або задоволеним-хіба прирожденні її мешканці. Всякий же инший, як і ми-хоч би став володарем цілої країни, ніколи не перестане бентежитись в своїм духу і трівожитися в своїм серцю. Навпаки, країна козаків була немов би нашою власною країною, а її мешканці нашими добрими приятелями і людьми до нас подібними».
І далі світлійший отець додає: «Який се благословенний нарід! Яка се благословенна країна». Так він записує власні нотатки, переїхавши через многострадальну Браславщину, в антракті між двома польськими руїнними наступами: великоднім 1654-м і новорічним 1655-м.
«Велика її вартість у тім, що в ній нема зовсім чужовірців, – а тільки чисто православні: вірні й побожні! Щасливі наші очі, тим що вони бачили, уха наші тим що вони чули, і серця наші-тою радістю і захопленнєм, що вони пережили. Бувши колись у неволі, сі козаки живуть тепер у радощах, веселощах і свободі. Вони набудували соборних церков. Спорудили велеліпні ікони, святі іконостаси, хрещаті хоругви.
Церкви-одні одної кращі, як ми вже казали. Іконостаси, рами, ікони-одни одних гарніші і ліпші. Навіть по селах церкви одна одної красніші. Люди почали явно, ще з більшим завзяттєм вихваляти свою віру. Ще з більшим запалом стали вчитися, читати, співати гарним церковним співом. І вони варті (сього щастя). Бо в життю задовольняються дуже малим».
