Український Сіверськодонецьк – кістка у горлі російських окупантів
Напередодні нашого контрнаступу у Луганській області ми дійсно бачили колони, котрі рухалися у бік Лисичанська-Сіверськодонецька.
Ну, а потім ми прочитали в новинах, що там була контратака. На інших ділянках фронту поруч з цими двома містами ми спостерігаємо деяке зменшення артобстрілів.
Так, із режиму "Сталінград" перейшли у режим "Горенка лайт". Очевидно, що вся увага ворожої артилерії зараз направлена туди, де у нашого противника несподівано виникла проблема.
На днях вдруге за цю війну накрило нас фосфорними боєприпасами. Це таке оригінальне видовище – кругом світяться яскраво і гучно шиплять сотні рукотворних зірок, усе в диму...
А чи бачили ви, який буває дощ на Донбасі? Особливо під час цілодобових бойових дій; година, коли трохи вщухає, зменшується ця величезна війна і є можливість відчути подих природи нашого Сходу.
Прибиває до ґрунту всюдисущий пил, притишує пожежі, збиває дими. Кинуті тварини й птиці лижуть каплі, а кинуті рослини п'ють вологу.
Поступово замовкає артилерія, бо снаряди летять крізь стіну води не туди. Повітря, вільне від диму й пилу, люди вдихають глибше, наростає фронтова тиша, наростає звук тисяч струмочків.
Врешті серед степів не лишається нічого, крім цього звуку, що заповнює весь простір між поодинокими вибухами. Люди дихають глибше, люди спокійніші.
Власне дощ дарує їм кілька додаткових годин життя у мелодіях небесної вологи й дуже відносному, але все ж спокою. А ми знову готуємося до бою...
