Утоплена Україна: як совєти знищили села Полтавщини та Черкащини
Митьки, Пищики, Налісні, Панське, Самовиці, Демки, Кизівер, Гузичі, Метлашівка, Баталий, Бузьки... Села, яких більше немає через СССР!
Так, під час спорудження Кременчуцької гідроелектростанції під воду пішли не просто поселення, а наша історія та культурна спадщина. На цьому наполягає народний депутат трьох скликань Віталій Чепинога, цитуючи розвідку краєзнавиці Раїси Омелечко «Пам'ять затоплених сіл».
Книга розкриває у подробицях минуле тих давніх українських сіл Черкащини та Полтавщини, що були затоплені під час створення Кременчуцького водосховища. Зміст наукової праці — не просто частина історії України, а саме історія наших людей.
«І чомусь, як не дивно, ця драматична сторінка історії українського селянства майже ніколи й ніяк не згадується, коли йдеться про репресії проти села. Не вбили, — то й подякуйте! А мова навіть не про банальну драму, а про цілу людську трагедію. Бо тебе викинули, прогнали з твоєї власної землі, з землі, де ти народився, вирвали із корінням, втопили кладовища, на яких лежать твої діди-прадіди...
Ніхто нікого нічого не питав, не просив, не компенсував, не пропонував. Просто примусово депортували за одну ніч. — Йдіть, куди хочете... А їхні хати, городи, всі їхні життя пішли під воду чергової, божевільної комуняцької авантюри. Моїх дідів-бабів теж виселили... Досі на Дніпрі десь зрідка можна побачити залишки старої церкви на дні ріки. Утоплена Україна і села, яких більше немає. Жили собі люди біля ріки й уже не живуть», — зазначає Віталій Чепинога.
Своєю чергою, медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам, що за доби совєцького режиму лише відчайдухи мали сміливість виступити проти диктату Москви. Вони торували шлях майбутнім борцям за волю.
