Ваджра: давня зброя війни
Ваджра – найважливіший ритуальний інструмент буддизму Ваджраяни. А також священна зброя в індуїзмі та джайнізмі.
На санскриті слово ваджра (वज्र) визначається як щось тверде чи могутнє, наприклад, алмаз. Воно символізує непроникний, нерухомий і незламний стан знання та просвітлення.
Відомості про ваджру сягають корінням у сиву давнину. Тексти минулого свідчать, що цей обрядовий прилад не завжди був символом миру та спокою...
Вперше ваджра з'являється у стародавній Індії, де була основною зброєю ведичного бога неба Індри, царя девів. Згідно з індуїстськими пуранами, злі асури – Намучі та Врітра – позбавили землю всього світла і вологи.
Вони зробили її непридатною для життя. Відтак Індра безрезультатно бився проти цих демонів і як останній засіб закликав на допомогу верховного бога Вішну.
Вішну повідомив, що вбити Намучі та Врітру може тільки зброя, яка не є ані твердою, ні рідкою. Вішну наказав божественному теслі Тваште виготовити для Індри чудодійну зброю, за допомогою якої він міг би перемогти химерних асурів.
Виготовлена ваджра пускала блискавки; з її допомогою Індра знищив Намучі та Врітру, повернув на землю такі необхідні світло та вологу. У "Ріґведі" (1:32) цей конфлікт описується наступним чином:
«Славні були діяння Індри, який володіє ваджрою. Він убив змію і змусив води текти. Він розбив навпіл серця гір. Він убив змію, яка ховалась у горі. Тваште зробив для нього ваджру. Подібно до корів, що видають звуки, стрімки води досягли бурхливого моря. Могутній Індра вибрав Сому і випив із трьох посудин. Щедрий Індра взяв до рук ваджру і вбив первістка серед змій».
Традиційні зображення ваджри – у вигляді металевого стрижня із трьома, п'ятьма або дев'ятьма зубцями, що виходять наче пелюстки із квіток лотоса на обох кінцях. Спочатку, згідно з давнім текстом "Ріґведи", коли Індра використовував свою ваджру, у неї були відкриті зубці.
Натомість згідно з буддійською легендою, сам Будда Шакьямуні взяв ваджру в Індри й змусив її зубці закритися, перетворивши з руйнівної зброї на мирний скіпетр. Ваджру, коли вона використовувалася, найчастіше просто кидали у супротивника наче спис.
У шумерській космології також фігурує зброя, схожа на ваджру. Її використання зафіксовано у вавилонському "Епосі творіння", вона ж "Енума Еліш" (𒂊𒉡𒈠𒂊𒇺).
На четвертій скрижалі цього древнього документа докладно описано битву між богом неба Мардуком і змією Тіамат. Зла і могутня Тіамат виношувала підступні плани проти творця Еа та інших верховних богів.
Боги боялися викликати її гнів та шукали рішення. Еа спробував протистояти Тіамат, але замість того, щоби битися, відступив, тоді як його син Мардук вийшов уперед і зголосився битися з розлюченою змією за однієї умови... якщо він переможе, – то отримає владу над усім Всесвітом.
Боги погодилися і забезпечили Мардука могутньою зброєю, включаючи лук, булаву та сіть, аби він міг використати їх у битві проти Тіамат. На зображеннях цієї епічної сцени Мардук тримає у руці скіпетр із трьома наконечниками.
Ось, як оповідаються ті легендарні події в "Епосі творіння": «Вони дали йому неперевершену зброю, руйнівника ворогів, сказавши: "Іди, забери життя в Тіамат. Нехай вітер понесе її кров у глибину під землю". Боги, його батьки, видали указ для бога Мардука. Вони поставили його на шлях, який веде до миру та поклоніння».
"Ріґведа" також пропонує альтернативний опис ваджри. Деякі тексти представляють її як металеву палицю з насічками та тисячами зубців, подобу якої знаходимо у багатьох інших культурах.
Найвідоміші історії, в яких ваджра зображується у формі булави, походять із нордичної космології й пов'язані із богом-громовержцем Тором. Його могутній молот Мьолнір був найстрашнішою зброєю.
В одних текстах зброя Тора описується виключно як молот, в інших – як сокира чи кийок. Мьолнір створили майстри ковальської справи з племені гномів у надрах землі.
У другій частині "Молодшої Едди" (Skáldskaparmál), написаної Сноррі Стурлусоном приблизно 1220 року, Мьолнір змальовано як молот, що ніколи не підводить. Як зброя він може зрівняти із землею найвищі та найміцніші гори.
Далі йдеться про те, що якщо направити його на якийсь предмет, то він ніколи не промахнеться і завжди влучить у ціль. Окрім того, молот Тора неодмінно повертається до рук свого власника.
Бог-громовержець використав свій могутній молот для битви зі своїм смертельним ворогом – змієм-велетом Йормунґандом. Однак Тору вдається здолати Йормунґанда тільки під час фінальної апокаліптичної битви Раґнарьок.
В ірландській міфології магічною зброєю ольстерського героя Кухуліна є Ґае Булґ або ж блискавичний спис. Кухулін бився і вбив свого друга дитинства та прийомного брата Фердіада цією магічною зброєю.
Ґае Булґ описується як довгий дротик або спис, який при потраплянні у тіло розлітається на безліч колючок, завдаючи смертельних ран. Після того, як спис встромлявся в тіло, його було практично неможливо витягнути.
Виявлення міфів зі схожими сюжетними лініями та відповідними їм образами у відносно близьких географічних районах, хоч і цікаве явище, але не повністю підтверджує всесвітність богів. Коли ж ми знаходимо аналогічні розповіді й образи у віддалених регіонах світу, ця концепція набуває переконливішого звучання.
В Австралії боги неба – брати Ваті Кутхара – володіють чарівним бумерангом або кийком, відомого своєю здатністю після кидка повертатися до власника. Легенда свідчить, що їхній батько Кіділі намагався зґвалтувати деяких із перших жінок, тож кинувши свій бумеранг, вони кастрували його, і він зник у водяній ямі.
У Новому світі зустрічаємо схожу смертоносну зброю у вигляді блискавки, яку використовували небесні сили. У культурі ацтеків є бог Віцілопочтлі, який за допомогою своєї зброї Ксіухкоатля, "вогненного змія", вбив старшу сестру Койольксаухкі невдовзі після свого народження.
Майянське божество дощу Чаак і пізніший ацтекський Тлалок зображуються з сокирою-блискавкою, рідше – зі зміями-блискавками, які вони кидали з вершин гір. У Перу існувала аналогія – бог Ілапу, який змальовується людиною, що тримає у лівій руці палицю, а у правій – пращу.
Універсальність вищеописаного символу, що зустрічається у всьому світі, наштовхує на певний висновок: зброя-ваджра не була народжена уявою людини й не виникла як частина еволюції культур. Вона була реальною, її можна було доторкнутися, але не всім – лише обраним.
Хтось десь у нашому далекому минулому побачив образ ваджри, задокументував і вилив у металі. Тільки у результаті реальної зустрічі з чудодійною зброєю, яка видавала звуки грому й поверталася до рук власника, можна було скласти ясне та конкретне уявлення про неї.
Водночас медіаагенція "Останній Бастіон" укотре нагадує своїм читачам про те, що у мексиканській Мíтлі під християнським собором науковці виявили руїни індіанської культової споруди. Вона має браму у потойбічний світ.
