Війна знищує час і ковтає людський вік без сліду

Я народився з першими вибухами російських ракет. Від попереднього мене мені дістався наперед заготовлений автомат, бронежилет, машина і пару дронів.

Можна геть викинути більшу частину життя, бо воно найменшим звуком не озивається сьогодні. Війна ж знищує час, війна ковтає людський вік без сліду і скільки мені зараз років – я не знаю.

Як у комп'ютерній грі, я йшов далі, і збирав призи. У мене з'явилося більше дронів і більше зброї, машини та житло знаходилися по ходу сюжету, але якщо і було щось з минулого, то воно геть щезло.

Якби не реакції інших людей, якби не дзеркала, котрі випадково зблискують у розбитих будинках, то я б не згадував про свій вік. От тільки молоді хлопці чомусь інколи звуть мене на ви, хоч я у їх же віці був всередині настільки ж старший за них, наскільки й зараз.

Спогади виринають у довгих переїздах у розмовах. Виявляється, я встиг побувати у стількох країнах, в одній – мирній і уже минулій – працювати депутатом в парламенті, в іншій – водієм-вантажником.

І про свій досвід водія я набагато частіше розповідаю, це набагато їм зрозуміліше за парламент, хоч було за десятки тисяч кілометрів звідси. А ті, хто їдуть зі мною – що вони встигли?

Багато хто з них у своєму житті тільки й бачив, що цю війну, але ми зараз однаково живемо, і немає значення, що було. Є значення лише у того, що буде: світло з майбутнього надто сильне, щоби думати про щось інше.