Вшануймо Чин українських кіборгів, які 242 дні обороняли ДАП
9 років тому від постійних російських артилерійських обстрілів завалилася диспетчерська вежа міжнародного летовища у Донецьку...
«Кіборги витримали. Не витримав бетон», — крилатий вислів, який увійшов тоді в обіг чи не кожного українця. Він влучно схарактеризував Чин захисників аеропорту за стійкість, безстрашність і непереможність.
Найдовша та найгероїчніша битва у новітній воєнній історії (першої фази до повномасштабного російського вторгнення — прим. ред.) України тривала впродовж 26 травня 2014 — 22 січня 2015 років. Воїни світла дали гідну відсіч силам зла і темряви...
В обороні Донецького аеропорту брали участь:
- бійці Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор»;
- добровольці полку міліції (згодом поліції — прим. ред.) спеціального призначення «Дніпро-1»;
- військовослужбовці 79-ї, 80-ї, 81-ї, 95-ї окремих аеромобільних і 93-ї окремої механізованої бригад, 57-ї окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів;
- спецпризначенці 3-го окремого полку Збройних Сил України.
Тільки з 17 по 20 січня 2015 року у результаті підриву окупантами нового терміналу ДАП загинули 58 кіборгів. А вже 21 січня було ухвалено рішення відвести українські війська, оскільки об’єкт став повністю непридатним для ведення оборони.
У цілому за весь час боїв за Донецьке летовище полягло понад 100 його захисників. Ще 440 українських військовиків — отримали поранення різного ступеню тяжкості.
«Кіборги» Донецького аеропорту довели всьому світу — наші воїни міцніші за бетон, а найбільш неприступна фортеця — це їхня незламність у боротьбі за Україну! І сьогодні ми продовжуємо відважно битися за нашу землю та свободу, за майбутнє.
Красномовним свідченням того, що ДАП став символом незламного українського національного духу, є слова тих, хто обороняв його впродовж 242 днів:
«За Мінськими угодами, аеропорт повинен був дістатися сепаратистам, а ДУК ПС мав бути виведений із передової як незаконне збройне формування. Влада не раз намагалася «видавити» наших бійців із летовища, однак на той момент в інформаційному просторі вже не було слова, популярнішого за «кіборги», і просто так наказати добровольцям піти геть Порошенко не міг. А найгірше було те, що влада, практично не ховаючись, «зливала» аеропорт.
Військові сиділи на валізах і чекали наказу відходити на Карлівку, деякі навіть встигли відійти, а наші хлопці під обстрілами ганяли по залишених позиціях ЗСУ і збирали все, що здатне стріляти чи використовуватися для війни: ящики гранат, патронів і мін, постріли до РПГ тощо. Відступати ми навіть не планували», — розповідає колишній боєць ДУК ПС Олексій Бик.
«В аеропорті у різні періоди у нас перебували від однієї до двох рот. А противник там тримав значно більше. По-перше, було дуже багато ворожої артилерії. По-друге, вони туди направляли свої найкращі підрозділи, у тому числі російських найманців й різні національні групи: осетинів, абхазів.
І якби не було українських військових в аеропорті, все могло б не закінчитися для України не лише втратою Дебальцевого — могли втратити й інші території: ДАП сковував сили супротивника», — коментує події командувач оперативного командування «Схід» Сухопутних військ ЗСУ генерал-майор Олег Мікац.
«Насправді найстрашніше — не сидіти в ДАПі, а заїхати туди й виїхати. Ми тоді ще покликали на допомогу Романа Костенка з «Альфи», який тепер народний депутат від партії «Голос». Він мені допомагав ставити відеокамери з 12-разовим збільшенням і з ноутбуками, дірки в бетоні треба було бити.
Сєпари тоді по всіх радіостанціях кричали, що «укропи» завезли якусь секретну зброю, бо вони й посрати не можуть сходити. Схема така: ставимо камери й 2 монітори на акумуляторах від авто. І ми на цих моніторах усе бачимо, що навколо ДАПу відбувається.
Несуть вони собі спокійно АГС, знають, що наших там поруч немає, тільки висунулися з-за рогу — а ми по них вогонь! Вони нічого не розуміють, знову висунулися — і знову вогонь. Така розвага була чемпіонат, що світу з футболу відпочиває», — ділиться своїми спогадами оборонець Миколаївщини у 2022-му році генерал Дмитро Марченко.
Сьогодні ми з вдячністю схиляємо голови на знак пошани перед героїчним вчинком кіборгів, які продемонстрували на весь світ, що російську армію можна й слід бити. Навіть тоді, особливо тоді, коли вона видається сильнішою за твою.
