Вшануймо Чин українських кіборгів, які 242 дні обороняли ДАП
8 років тому від постійних російських артилерійських обстрілів завалилася диспетчерська вежа міжнародного летовища у Донецьку.
«Кіборги витримали. Не витримав бетон», – крилатий вислів, який увійшов тоді в обіг чи не кожного українця, влучно схарактеризував Чин захисників аеропорту за стійкість, безстрашність і непереможність.
Найдовша та найгероїчніша битва у новітній воєнній історії України тривала впродовж 26 травня 2014 – 22 січня 2015 років.
В обороні Донецького аеропорту брали участь:
- бійці Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор";
- добровольці полку "Дніпро-1";
- військовослужбовці 79-ї, 80-ї, 81-ї, 95-ї окремих аеромобільних і 93-ї окремої механізованої бригад, 57-ї окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів;
- спецпризначенці 3-го окремого полку.
Тільки з 17 по 20 січня 2015 року у результаті підриву окупантами нового терміналу ДАП загинули 58 кіборгів.
А вже 21 січня було прийнято рішення відвести українські війська, оскільки об’єкт став повністю непридатним для ведення оборони.
У цілому за весь час боїв за Донецьке летовище полягло понад 100 його захисників, ще 440 військових отримали поранення різного ступеню тяжкості.
Красномовним свідченням того, що ДАП став символом незламного українського національного духу, є слова тих, хто обороняв його впродовж 242 днів:
«За Мінськими угодами, аеропорт повинен був дістатися сепаратистам, а ДУК ПС мав бути виведений із передової як незаконне збройне формування. Влада не раз намагалася "видавити" наших бійців із летовища, однак на той момент в інформаційному просторі вже не було слова, популярнішого за "кіборги", і просто так наказати добровольцям піти геть Порошенко не міг. А найгірше було те, що влада, практично не ховаючись, "зливала" аеропорт.
Військові сиділи на валізах і чекали наказу відходити на Карлівку, деякі навіть встигли відійти, а наші хлопці під обстрілами ганяли по залишених позиціях ЗСУ і збирали все, що здатне стріляти чи використовуватися для війни: ящики гранат, патронів і мін, постріли до РПГ тощо. Відступати ми навіть не планували», – розповідає колишній боєць ДУК ПС Олексій Бик.
«В аеропорті в різні періоди у нас перебували від однієї до двох рот. А противник там тримав значно більше. По-перше, було дуже багато ворожої артилерії. По-друге, вони туди направляли свої найкращі підрозділи, у тому числі російських найманців й різні національні групи: осетинів, абхазів. І якби не було українських військових в аеропорті, все могло б не закінчитися для України не лише втратою Дебальцевого – могли втратити й інші території: ДАП сковував сили супротивника», – коментує події командувач сил Оперативно-тактичного угруповання "Північ" Олег Мікац.
«Насправді найстрашніше – не сидіти в ДАПі, а заїхати туди й виїхати. Ми тоді ще покликали на допомогу Романа Костенка з "Альфи", який тепер народний депутат від партії "Голос". Він мені допомагав ставити відеокамери з 12-разовим збільшенням і з ноутбуками, дірки в бетоні треба було бити. Сепари тоді по всіх радіостанціях кричали, що "укропи" завезли якусь секретну зброю, бо вони й посрати не можуть сходити.
Схема така: ставимо камери й 2 монітори на акумуляторах від авто. І ми на цих моніторах усе бачимо, що навколо ДАПу відбувається. Несуть вони собі спокійно АГС, знають, що наших там поруч немає, тільки висунулися з-за рогу – а ми по них вогонь! Вони нічого не розуміють, знову висунулися – і знову вогонь. Така розвага була чемпіонат, що світу з футболу відпочиває», – ділиться своїми спогадами начальник Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ Дмитро Марченко.
Сьогодні ми з вдячністю схиляємо голови на знак пошани перед героїчним вчинком кіборгів, які продемонстрували на весь світ, що російську армію можна й слід бити, навіть тоді, коли вона видається сильнішою за твою.
Вічна слава, шана і дяка українським Героям, незламним, мужнім і хоробрим оборонцям ДАП!
