120 років тому чоловіки Суомі противилися російській мобілізації

Опінії
28.09.2022, 18:36
120 років тому чоловіки Суомі противилися російській мобілізації

Певно, що мокшанам, удмуртам та іншим слід переймати досвід фінів і перестати плазувати перед імперією поки їх не могилізували на фронті.

Дослідник фінського націоналізму

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).

Відразу попереджу представників фіно-угорських і не тільки народів теперішньої РФ: для вас нижче викладена історія – повчальний приклад для наслідування. І це не просто гучні слова, зовсім ні!

Так, 120 років тому піддані Великого князя Фінляндського з династії Романових розпочали справжній беззбройний бунт проти примусового виряджання до армії Російської імперії. Чоловіки масово вийшли на вулиці своїх міст і цим злякали царський режим.

Почнемо з далеку: наприкінці 1898 р. Ніколай II призначив ґенерал-ґубернатором Суомі відвертого борця з інородцями та інакодумством свого тезку – Ніколая Бобрікова, який одразу почав демонструвати царю власну відданість політикою змосковщення єдиної в імперії на правду самоврядної провінції. Впродовж наступних трьох років цей чиновник видав низку законодавчих актів, маючи на меті позбавити всіх фінляндців (і фінів, і місцевих шведів, і карелів, і саамів, і навіть поодиноких естонців з українцями та татарами) особливого становища в імперії, de facto привілейованого у порівняні з рештою підданих.

Першим став "Лютневий маніфест" (1899), що з одного боку підпорядкував законодавство і правосуддя ВКФ загальноімперським, а з іншого – запроваджував цензуру преси з метою нейтралізації політично активної громадськості, котра навіть не могла передбачити, що замислив підступний чиновник із Санкт-Петербурга. Однак чоловіче населення Фінляндії неабияк сколихнув і обурив підписаний Ніколаєм II "Закон про військову повинність" (1901).

Цей закон (у російській історіоґрафії іменується "указом") скасовував окремі збройні сили автономії, натомість поширював призов (повинність мінімум на 5 років) до російської армії та зобов'язував служити імператору там, де забажає його величність і куди скерує командування. Тобто, якщо раніше уродженці ВКФ непохитно стояли на варті рідного Озерного краю, то відтепер мусили беззаперечно брати участь в обороні всієї держави Романових і її ганебних авантюрах, як от війна з Японією (1904-1905).

Царський указ викликав хвилю протестів, які супроводжувалися відкритими маніфестаціями та демонстраціями, особливо у Гельсинкі, Війпурі, Тампере, Турку, Ваасі й Оулу, де якраз і перебували головні військові гарнізони імперії. Наступні 12 місяців перетворили богемне й безтурботне життя русифікатор Бобрікова на суцільний хаос. Фінляндією ширилися акції громадянської непокори, іменовані самими учасниками як "призовний страйк" (Kutsuntalakko).

Чоловіки призовного віку на заклики політичних сил Суомі саботувати мобілізаційні заходи, а у деяких випадках нападали на старшин, які відвідували шинки; дислокованим в Озерному краю російським військам довелося перейти на самообслуговування. Купці, селяни та рибалки отримали негласну заборону наближатися з крамом до імперських баз.

Це був на правду всенародний пасивний спротив, адже охопив усі прошарки тогочасного фінляндського суспільства, включно з державними службовцями й муніципальними працівниками. У кількох населених пунктах чиновники прямо відмовлялися видавати повістки, лікарі не проводили медичні обстеження рекрутів, а парохи місцевої Євангелічно-лютеранської Церкви – не читали обов'язковий указ про заклик ставати до лав імперської армії, поширюючи у проповідях антиросійські гасла.

За підрахунками царських статистів, підтверджених згодом істориками, приблизно у половині з усіх муніципалітетів Суомі населення активно виступало проти призову, а три чверті з них узагалі не скликали призовні комісії. У квітні 1902 р. броунівський рух спротиву політики з-поміж поодиноких, але авторитетних самостійників і націоналістів акумулювали у вуличні заворушення, зокрема, у Гельсинкі.

Протестувальники зібралися на Сенатській площі біля будівлі головного відділка поліції й висловлювалися проти політики царської влади: хто свистом і образами на адресу жандармів, а хто камінням у вікна. Дізнавшися про безлади, пихатий виконавець волі царату Бобріков наказав підконтрольним особисто ґенерал-ґубернатору силам (козацькі загони, сформовані з донців і уральців) утихомирити "непокірну фінську голоту", оскільки місцевим правоохоронцям на стало змоги взяти ситуацію під контроль.

За брудну справу взявся ґенерал від інфантерії Міхаіл Кайгородов, який на чолі кінної сотні рушив розганяти мирний протест, у висліді чого кілька протестувальників постраждали від нагайок козаків і копит тварин. На цю розправу фінляндці відповіли гідно – нове обурення супроводжувалося побиттям виламаною з площі буківкою нападників і застосуванням холодної зброї, від якої отримали поранення як коні, так і вершники у білих мундирах.

Розуміючи, що подібне повториться не тільки у столиці ВКФ, але й набуде політичного забарвлення з вимогами відновити самоврядний status quo за підтримки іноземного втручання, перш за все Швеції, безсилий царський намісник звертається до Ніколая II. Бобріков благає самодержця вплинути на "збуджених" від змосковщення підданих.

Імператор призначив великі штрафи муніципальним чиновникам і священникам за саботаж призову, поліційно-жандармський апарат наказав розформувати й набрати новий склад, підпорядкований і контрольований виключно ґенерал-ґубернатором, а замість мобілізації запровадив "відкупні мільйони", котрі мусив щороку збирати й надсилати до скарбниці у Санкт-Петербурзі чотиристановий Сейм автономної Суомі. Підсумком акцій непокори стало те, що розпалу Першої світової війни (1914) фінляндців не призивало до війська, повинність була замінена обов'язковою грошовою виплатою державі Романових; згодом навіть з'явилася пам'ятна медаль для активних учасників "призовного страйку".

Деякі етнічні фіно-угри сучасної РФ знають про вищеописані події, особливо у сусідній з Суомі етнічній території карелів і вепсів, адже днями чоловіки тамтешніх сіл Рибрекі та Шелтозеро відмовилися йти на вірну смерть в Україні. За повідомленням місцевої незалежної преси, мобілізовані отримали повістки й пішли з мисливською зброєю у прилеглі ліси, де будуть переховуватися від російських військових комісарів-людоловів.

Натомість у "мордовському" Саранську (де компактно проживають мокші та ерзя), марійській Йошкар-Олі та удмуртському Іжкару чоловіки призовного віку і старше добровільно поповнюють лави потенційного "гарматного м'яса". Їм слід розуміти, що в Україні на них ні чекає нічого, крім як пекельний вогонь наших захисників, тому краще одразу здаватися у полон і зберегти своє життя, бо tertium non datur!

Газетна карикатура на розгін донськими козаками протест мобілізованих фінів у Гельсинкі (1902)
Газетна карикатура на розгін донськими козаками протесту мобілізованих фінів у Гельсинкі (1902)
Читайте також:
Історія
8 років тому від постійних російських артилерійських обстрілів завалилася диспетчерська вежа міжнародного летовища у Донецьку.
16 січня, 17:00
Історія
Вигравати бої українці завжди вміли, а от політика і дипломатія давалися дуже важко. Яскравим прикладом є Конотопська перемога...
12 січня, 08:18
Новини
Колишнього голову СБУ Володимира Радченка поховали на Байковому цвинтарі
06 січня, 10:55
Історія
1 січня 1909 року у селі Старий Угринів народився Провідник Організації Українських Націоналістів (Революційної) Степан Бандера.
01 січня, 12:01
Історія
28 грудня 1943 року розпочалося примусове виселення корінного ойрат-калмицького народу з приволзьких і придонських степів на Сибір.
28.12.2022, 21:34
Політика
На вимогу ініціативної громадськості міська влада Дніпра таки вирішила прибрати з вулиць пам'ятники російським і совєцьким діячам.
27.12.2022, 10:15