Байден і Остін перекладають на ЗСУ свої помилки
Американські партнери України дають мало, а вимагають нездійснене. Таким шантажем вони відверто грають на руку Кремля.
В українському суспільстві, ще до початку повномасштабної війни, розпочалися дискусії на тему: «Чи достатньої зброї та техніки надсилають нам США та чи вчасно?». Це стало певним політичним і соцмережевим трендом, який наприкінці 2023-го року й досі не втратив актуальності.
Та все виявилося складніше, ніж думали ті, хто говорив «недостатньо й невчасно», і хитріше, ніж думали ті, хто говорив «достатньо та вчасно». Днями колумніст видання The Washington Post Марк Тіссен написав статтю, в якій підкреслив, що більша частина грошей, які виділяються на допомогу Україні, насправді витрачається в США; зацитуємо уривок:
«Кошти, які законодавці виділяють на озброєння України, не йдуть туди напряму, а використовуються у США для створення нової зброї чи заміни зброї, відправленої до Києва з американських запасів. Так, згідно з одним дослідженням, майже 90% із $68 мільярдів допомоги, виділеної Конґресом Україні після повномасштабного вторгнення, було витрачено у США».
Окремо варто зауважити, що виробництво йде у 31 штаті та 71 місті, де американські робітники виробляють основні системи озброєння для України. Колумніст Тіссен зазначає, що як і у випадку з іноземною військовою допомогою, допомога Україні не лише створює американські робочі місця, але й оживляє американську оборонно-промислову базу.
Себто, дотації та надходження отримує більшість Штатів, а це означає, що і ті штати, де конґресмени та сенатори представляють Республіканську партію! Як на мене, стаття Тіссена — чудовий та витончений політичний хід, спрямований на перелом ситуації щодо ухвалення допомоги Україні на наступний 2024-й рік.
Так, республіканці ще пручаються, зокрема, вони хочуть аби допомога Україні голосувалася у пакеті із грошима, які мають бути виділені на посилення безпеки на американсько-мексиканському кордоні. Проте, знову ж таки, — не слід поспішати, галасувати, заламувати руки та панікувати.
Річ у тім, що 30.XI.2023 до США у складі неурядової делегації прибула минула прем'єр-міністр часів королеви Елізабет ІІ — пані Ліз Трасс. Разом із нею також прибули колишні лідери британських консерваторів: Аян Данкан Сміт і Майкл Говард.
Цей візит, деякі американські оглядачі вже встигли охрестити не інакше, як «Секретна зброя Байдена прибула до США». Делегація на чолі з Трасс прибула до Вашинґтона, щоби заручитися підтримкою скептично налаштованих стосовно України республіканців, а також для того, щоби переконати їх «не зациклюватися на внутрішніх проблемах для розуміння масштабів світової ситуації й грати активну міжнародну роль щодо її вирішення».
Грубо кажучи відмовитись від політики ізоляціонізму! На мій погляд, Джо Байдену набридли ці республіканські гойдалки й він вирішив натиснути на політичних опонентів з двох боків: з одного боку вказати їм на те, що їхні штати дуже непогано заробляють і створюють робочі місця, а з іншого — надавити на них консерваторами з колишньої метрополії.
Автор – Назар Приходько, медіааналітик, політолог-міжнародник і військовий експерт
