Голі сідниці на фоні Святої Софії та український Прапор під ногами циркачів
Так режим внутрішньої окупації на чолі з паяцом 24 серпня святкував перемогу над українцями.
А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить,
Та добре вигострить сокиру,
Та й заходиться вже будить.
Т. Г. Шевченко
Голі сідниці на фоні Святої Софії і Український Прапор під ногами купки московських, єврейських та «малороських» циркачів. Так символічно і принизливо для українців минуло святкування 29-річниці Незалежності на Софіївській площі на чолі з пРезидентом Зеленським.
Нагадаємо, що на святі 95 кварталу розважав нечисленну чиновницьку публіку Олег Винник, який раніше відзначився неоднозначними висловлюваннями про Крим та участю у російському флешмобі «ВсемМир», у якому фігурували російські музичні пропагандисти, яких в народі знають як музичних «пропагандонів», які у 2014 році всіляко підтримували анексію українського півострова.
Заслуговує на увагу і Гурт «Время и Стекло», який після анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі неодноразово виступав з концертами у Росії.
Також Потап, який у червні 2014-го, стоячи у спідній білизні на концерті у Москві, заявляв: «Офіційно заявляю від імені усіх українських артистів: Росія, спасибі, що ви нас приймаєте».
«А пісню «шльопки» Полякової (яка лунала на площі біля Софії-ред) неможливо слухати навіть бувши нетверезим, але заспівати її біля Софії на заході під егідою президента на день Незалежності... це повні мозкові шльопки», – написала нардеп Соломія Бобровська ніби підсумовуючи сказане.
Ті ж самі слова можна було б сказати й про імпровізований потяг з Вєркою Сердючкою на Софійській площі.
Назагал музичний репертуар зі свята друзів Зеленського, звісно, задовольнив би естетичні й музикальні смаки екзальтованих прихильниць згаданого нами Винника, – можливо відвідувачів привокзальної, запльованої пивнички. Ну і, можливо, смаки вузького кола літніх жителів якось спального району, які й матір готові продати за ковбасу по 2.20.
Але це плювок в обличчя для багатомільйонної нації, яка знаходиться у стані війни. Плювок цей свідомий.
Так режим внутрішньої окупації на чолі з паяцом святкував перемогу над свідомими українцями – як раз тими, хто, за словами Зеленського, плутається під ногами.
Втім, такі дії Зеленського не стали одкровенням і цілком вписуються в його попередню створену для плебсу концепцію під назвою: «какая разніца». І який в новорічну ніч сказав, що у 2020 році українцям варто бути єдиною країною (рабів-ред) кожен день», де не має значення, як називається вулиця, тому що вона освітлена і заасфальтована, де немає різниці, біля якого пам'ятника ти чекаєш дівчину, в яку закоханий».
А ще через кілька тижнів в інтерв'ю своїм землякам The Times of Israel (перекладається як «Часи Ізраїлю»), єврей-малорос Зеленський радісно звітував, що українські вулиці називатимуть на честь тих, чиї імена «не викликають конфліктів».
Зайве вдаватися в питання, а як би в Ізраїлі зреагували, якби, скажімо, біля Стіни плачу на Песах побачили б оголених танцівниць або навіть біля згаданої Зеленським у промові 24 серпня дніпровської синагоги станцювали б на прапорі Ізраїлю…
Або ж як зреагували б євреї на вислів президента Ізраїлю, який за неймовірним збігом обставин за національністю був би українцем, і який би на Рош Ха-Шана раптом призначив побачення дівчині біля пам'ятника Гітлеру або Гіммлеру в Єрусалимі. Або уявіть ситуацію: в Ізраїлі відмовилися вшановувати прем'єра Нетаньяху (як у нас слуги «грішать» на Бандеру в угоду Путіну), бо він не подобається сусідам...
Також риторичним є питання, за кого у нинішній антиукраїнській владі нас вважають, коли дозволяють відкрито витирати об нас ноги.
Інше питання чи не заслуговуємо ми на таке ставлення, якщо дозволяємо робити з себе водоносів і дроворубів у чужих народів, що паразитують на нашій, не своїй землі.
Ми сьогодні продаємо своє первородство як біблійний Ісав за миску супу, під акомпанемент пісеньок «винників», «сердючок» та виступи «папи-нелоха» зі сцени, який грає нам відомим місцем на роялі, знову обіцяючи всім все. І обираючи владу яка обіцяє нам «все».
Тому, ми «все» і отримуємо. Крім вигоди й грошей, які отримує влада. Також отримуємо: для патріотів − цькування ватників, для ватників – цькування патріотів, для обивателів − «касетні скандали» і періодичні ротації у владі, приватівські епопеї, на додачу карантин, бо коронавірус.
І водночас під час війни на Донбасі продовжується розпродаж українських стратегічних підприємств, надр та чорноземів, які всі ці роки ділять між собою олігархи неукраїнського походження. Так Україна де-факто передається під зовнішнє управління пританцьовуючи втрачає Незалежність здобуту потом і кров'ю мільйонів борців-героїв. А опублікований 25 серпня закон, за який спільно проголосували фракції партій «Слуга народу» та «Європейська солідарність», остаточно закріпляє колоніальний статус України.
Але вихід з цієї важкої ситуації все ж є. Його нам пропонує Пророк української нації Тарас Шевченко, слова з вірша «Я НЕ НЕЗДУЖАЮ, НІВРОКУ...» якого ми винесли в епіграф. Слова Шевченка завжди надихали українців, і словами із «ЗАПОВІТУ» доречно не лише закінчити цю статтю, але й прийняти як керівництво до дії – в переддень останнього бою боротьби за нашу Незалежну Державу.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори -
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
