Монголи, імператори та путінізм
Кремлівський бункерний дід ніколи не хотів бачити себе спадкоємцем ханів і царів. Його забаганка сягає виключно совєцького періоду.
Таку думку висловив лауреат Міжнародної премії імені Івана Франка у 2018 році доцент Гельсінського Університету та Університету Вільфрида Лорьє у Канаді пан Йоганнес Ремі. Доктор історичних наук стверджує, на росії відсутня практика наслідування монгольської традиції управління державою.
Йоганнес Ремі наголошує, що оскільки росія веде незаконну війну геноцидного типу проти України та розпалює ворожнечу до Заходу, у публічному дискурсі, зокрема і з-поміж науковців, подаються історичні ідеї, які не витримують критичної перевірки фактів. Найбільш далекосяжні інтерпретації минулого, в яких сучасна рашистська політична система РФ простежується до періоду монгольського панування 1240-1480 років.
«Багато моїх колег, зачарованих російською величчю, кажуть, що нібито росія назавжди перейняла від монголів необмежену автократію та родове уявлення про те, як уся країна є приватною власністю правителя. Ці погляди не мають жодного підґрунтя насправді, особливо тепер. Влада хана Монгольської імперії не була необмеженим самодержавством, але політичний устрій імперії передбачав ухвалення рішень у ширших курултаях знаті, яка, серед іншого, обирала хана з-поміж панівної родини.
Навіть коли збори курултаю не засідали, хани повинні були погоджувати свої рішення з начальством, статус якого ґрунтувався на їхньому походженні, а не на призначенні хана. Оскільки політична система Монгольської імперії була більше аристократичною, ніж автократичною, пояснення російської традиції сильного правління слід шукати деінде, ніж у монголів», — пояснює науковець.
Звичайно, монголи по-різному впливали на російське суспільство. На думку американського історика Дональда Островського, який досліджував вплив монголів на Русь, так званий місницький устрій ґрунтувався на звичаях рангового порядку монгольських родів, а у місцевій системі нікого не можна було примусити служити цареві на нижчому становищі, ніж служив його предок, і особливо не під керівництвом особи з нижчої за соціальним статусом родини.
Якщо ж Островський має рацію, зазначає пан Ремі, то інституція, що найбільше обмежувала російське самодержавство, могла походити від монголів. Бояри мали право подати до суду навіть на самого царя, якщо їхня честь зазнала утисків шляхом переміщення на нижче місце в офіційній ієрархії або за бенкетним столом, ніж це вимагав тогочасний порядок.
«Ще одне невірне історичне твердження, яке часто подається публічно, — це ворожнеча, котра існувала завжди або принаймні протягом тривалого часу між росією та західним світом. Цю заяву повторював, зокрема, сам путін, але її також почули у Фінляндії. Жодного загальноісторичного конфлікту між росією і Заходом не було і немає.
Скажімо, якщо Османську імперію, котра історично не була частиною Заходу, і внутрішні війни, такі як польські повстання, виключити з розрахунків, то росія брала участь у 12 (!) європейських війнах після Французької революції. Лише у двох із них вона воювала зовсім без європейських союзників: у Кримській війні (1853-1856)проти Османської імперії, Великої Британії, Франції та Сардинії, а тепер — проти України. У Фінляндській війні (1808-1809) та у Зимовій війні (1939-1940) росія мала сильного західного союзника, Францію у першому випадку і Німеччину у другому, які, однак, не брали активної участі в боях.
У всіх інших 8 європейських війнах росія мала одного чи кількох західних союзників, які активно воювали на боці росії. Чи має це значення за нинішньої ситуації? Вочевидь ні. Тому що розмови про монголів і одвічну ворожнечу заважають зрозуміти поточні події. Як би путін не хотів бачити себе спадкоємцем царів, його розуміння відносин росії із Заходом сягає пізнього совєцького періоду. У своєму суперечливому розумінні існування України путін слідує давнішій російській традиції, що сягає XVIII століття, яка за нинішньої ситуації завдає шкоди всім сторонам війни, включаючи саму росію. Люди мають свободу волі та можливість робити речі інакше, ніж вони робили раніше.
На жаль, у відносинах із Заходом у путіна все інакше і гірше, ніж було раніше, а у відносинах з Україною він чинить так само, як і раніше, і так само погано, як і раніше. Розпалена ненависть до Заходу, яке триває на росії протягом більшої частини правління путіна, безсумнівно, матиме шкідливі наслідки, які існуватиме десятиліттями. Однак це аж ніяк не було історично необхідним, а результатом політичних рішень. У майбутньому можна буде приймати інші та кращі рішення», — висновує Йоганнес Ремі.
Водночас «Останній Бастіон» нагадує читачам, що російський диктатор воліє перевершити своїх кумирів-попередників. Тому пуйло не цурається використовувати брудну від крові пропаганду.
