Ким були давні предки українців?

ІСТОРІЯ
11.12.2023, 13:30
Ким були давні предки українців?

Від Трипільської доби терен України — ласа здобич для сусідів. Бо всі ресурси, включно з людськими, становлять неабиякий інтерес чужинців.

На цьому наполягає професор кафедри філософії та українознавства Українського державного університету науки та технологій, доктор історичних наук і академік Геннадій Кривчик. У своєму «Дистанційному курсі історії України» детально викладаючи, хто, як та коли заклав підвалини українського народу й традиції державності.

Так, візантійські та ґотські історики другої половини VI століття виділяли дві групи племінних союзів (умовно названих пізнішими науковцями слов'янами — прим. ред.), що мешкали в Центральній і Східній Європі: склавіни й анти. Завдяки цим даним було складено західну і східну гілки так званого «слов'янства».

У II-VII століттях відбулися міграційні процеси; скажімо, ті ж таки анти заселили землі поміж Дніпром і Дністром, а згодом зосереджувалися виключно на правому березі Дніпра. Доба VI-IX століть в історії східного слов'янства характеризується глибокими та якісними суспільними змінами, а система господарювання базувалася головним чином на землеробстві, допоміжну роль відігравали розвинуте скотарство та сільські промисли.

Протягом VI-VII століть значно удосконалюється техніка землеробства і саме на цей час припадає поява залізних наральників, серпів, мотик, ручних жорен. Підвищення продуктивності праці сприяла процесу розпаду родової общини (або також громади) й переходу до сусідської територіальної; відбувається розклад родово-общинного ладу і формування класового суспільства.

Далі у наших пращурів значного поширення набувають ремесла: залізообробне, ювелірне, косторізне, гончарне та інші. Відокремлення ремесла від сільського господарства, зародження товарного виробництва у VII-IX століттях сприяли активізації не тільки внутрішнього обміну, а й розширенню зовнішньої торгівлі.

Поступово із розкладом родоплемінного ладу і появою класів у VIII-IX століттях набирає силу процес об'єднання окремих племен у союзи, а потім виникають державні утворення. За вірою слов'яни були поганами, а найвищими серед божеств вважали Сварога, Даждьбога і Перуна.

Отже, зміни, що відбулися у суспільному житті предків українців у VI-IX століттях (удосконалення техніки й технології землеробства, піднесення ремесла, пожвавлення торгівлі, розклад родово-общинного ладу, класова диференціація, виділення дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію, формування спільної культури, поява перших протидержавних утворень) сприяли створенню фундаменту, на якому зросла будова Давньоруської держави. Головним її (тобто престольним — прим. ред.) містом завжди був тільки Київ.

Водночас слід розуміти, що питання про походження Русі як держави давніх українців до нині доволі дискусійне. Низка іноземних та вітчизняних дослідників вважають, що певну роль у становленні Русі відіграли чужинці з Півночі — вікінґи, нормани, варяги.

Скандинавські ватаги професійних воїнів, яких на заході Європи звали норманами (буквально «північними людьми»), а на сході варягами (тобто Væringjar — «вірний супутник»), від кінця VII — на початку IX століття стали проникати у Західну та Східну Європу. Вони, як політична сила, з'явилися на території східнослов'янських племен та їхніх сусідів, зокрема Хазарії, у першій половині IX століття.

За переказами літописців, варяги-нормани ходили як охоронці караванів по шляху «із варягів у греки» та брали данину із навколишніх ільменських балто-слов'янських племен, оскільки фіно-угорські давали гідну відсіч загарбникам. Зібравшися з силами, поселенці з берегів озера Ільмень вигнали варягів та перестали давати данину, допомогли сусіди карели.

Але коли між самими слов'янами розпочалися сварки й усобиці, згідно із літописом «Повість минулих літ», частина їх вирішила вдатися за допомогою до варягів. У 862 році до норманів-русів прибули слов'янські посли та нібито сказали наступне: «Земля наша велика і багата, а порядку в ній нема, прийдіть княжити й володіти нами».

На цей заклик, як пише Нестор-літописець, відізвалися 3 брати, князі-конунґи невідомого варязького племені (вочевидь свеї); найстарший із них — Рюрик оселився на Ільмені, інший — Сюнеус — на Білоозері, а третій — Трувор — в Ізборську (біля теперішнього Пскова). По смерті братів Рюрик зосередив у своїх руках владу над усім північним племінним об'єднанням східних слов'ян і спробував підкорити сусідніх фіно-угрів, які продовжували чинити запеклий опір.

Можливо і таке, зазначає професор Кривчик, що варягів не запрошували, а вони самі встановили владу над слов'янами. Аналогічно відбулося пізніше на теренах Суомі та Естонії, куди вдерлися шведи з данцями, завоювавши прибережні землі.

Через деякий час у 879 році Рюрик помирає і влада переходить до його малолітнього сина Ігоря (Інґівара), опікунство над яким і фактичне князювання встановлює близький родич Рюрика — Олег (Гелєґ), котрий міг бути також дядьком майбутньої Ігоревої дружини Ольги (Гельґи). Їхній родовід достеменно невідомий навіть тепер.

У кінці IX столітті на землях Середнього Подніпров'я відбулася корінна зміна етнокультурної традиції: місцева тюркомовна цивілізація (Булгарський і Хазарський каґанати — прим. ред.) потрапила під могутній політичний і культурно-господарський вплив слов'янської народності, приведеної сюди варяго-руським князем Олегом. У 882 році він захопив Київ, убив Аскольда, об'єднав чужі одна одній Новгородську й Київську землі, примусив платити данину навколишні племена.

Центром нової об'єднаної держави став Київ, з якого дивного чину проголошений Олегом «матір'ю городів руських», про що читаємо у літописі від Нестора; з цього часу почалась епоха Київської Русі. Олег здійснив два переможних походи на Константинополь — у 907 та 911 роках.

Русько-візантійський договір 911 року складався із 15 статей і передбачав сплату Візантією значної контрибуції (48 тисяч тогочасних гривень золота), безмитну торгівлю, надання пільгових умов руським купцям у Константинополі тощо. За арабськими джерелами, після гучних перемог над Візантією, Олег здійснив кілька походів проти Арабського халіфату на південно-західне узбережжя Каспійського моря, але під час одного з них (у 912 році) — загинув.

По смерті Олега на чолі Київської держави став син Рюрика — Ігор (912-945), заснувавши тим самим великокнязівську династію Рюриковичів. Велику частину часу він провів у військових походах, приєднав до Русі територію між Дністром і Дунаєм.

У 915 році Ігор першим зіткнувся з тюркомовними печенігами, підписавши з ними мирний договір, через 15 років порушений (через втручання Візантії, яка не була зацікавлена в посиленні Русі). Зазнав поразки від Візантії у 941 році, а у наступні 2 роки воював на Кавказі, де захопив хазарський Дербент і Південний Прикаспій (союзників Візантії).

У 944 році син Рюрика здобув незначну перемогу над Візантією, але через великі витрати на військові походи збільшив данину, що привело його до смерті — вбитий у 945 році древлянами за спробу зібрати данину вдруге. Після загибелі Ігоря київський престол зайняла його дружина Ольга (945-964), яка помстилась за вбивство чоловіка, знищивши не менш як 5000 волелюбних древлян.

Княгиня запровадила податкову реформу: визначивши кількість данини — «уроки» та місця збору данини — «погости». Особисто прийняла християнство і встановила дипломатичні відносини зі Священною Римською імперією ґерманської нації (майбутня Німеччина — прим. ред.), піднявши авторитет Київської Русі.

Ольгу змінив син — Святослав (964-972) — перший князь династії Рюриковичів зі слов'янським ім'ям. Більшу частину свого життя він провів у військових походах, використовуючи наступальну тактику, швидкість і раптовість; воював проти Хазарії, Волзької та Дунайської Болгарій, а також Візантії.

Святослав запровадив традицію призначати князями у других містах своїх синів (для укріплення єдності Русі), хотів перенести столицю із Києва у Переяславець на Дунаї (перехрестя торговельних шляхів), але потерпів у 971 році поразку під Доростолом від візантійців, через що відмовився від претензій на дунайській землі. А наступного року, повертаючись до Києва, загинув у бою із печенігами у районі дніпровських порогів.

Отже, характерними рисами цього етапу історії Русі були: вихід Давньоруської держави на міжнародну арену, постійна рухливість її кордонів, розширення території країни, зосередження уваги та сил держави не на внутрішній, а на зовнішній політиці; вияв активності державної еліти (князь і дружина) головним чином у військовій сфері, яка давала їй землі, багатства, ринки збуту, владу. Недостатня консолідованість території й держави, а також слабкість великокнязівської влади, що не була ще чітко організованою та централізованою, невдовзі зіграють із Руссю злий жарт, коли спроби нащадків Святослава занапастять азійські кочовики.

вибір редакції
Читайте також:
Полтава
В Якимівському будинку культури Миргородського району готували страви з гарбуза за стародавніми рецептами. Українці повертають своє минуле.
16 лютого, 12:34
Мистецтво
У хроніках феодальної Японії самураї — не лише вмілі бійці, а й втілення мистецтва. Воно виходить далеко за межі військової майстерності.
14 січня, 16:20
Історія
Спадщина відомого українського антрополога й етнографа кінця XIX — початку XX століть тепер стала доступна для широкого загалу.
02 січня, 12:27
Історія
Під час розкопок в укріпленому поселенні Рупінпікколо дослідникам потрапив до рук цінний артефакт. Його вік — приблизно 2500 років.
27.12.2023, 06:01
Історія
Мірит Пта або також Мееріт Птах жила у давньому Єґипті на зламі 2700-2600 років до Різдва Христового. Вона мала дар від природи.
26.12.2023, 06:09
Історія
А чи знали ви, що за СССР із-поміж заборонених у публічному обігу книг була «Історія» Геродота? Читали її виключно лояльні режиму науковці!
24.12.2023, 08:48