«Мирний план» Трампа передбачає зупинку війни лише на час його каденції

Психічно хворі при владі у всьому світі: від Церкви до бізнесу, а у політиці — «каліфи на годину». Про відповідальність не йдеться взагалі.

Для розуміння: мирний план від команди Дональда Трампа — це механізм так званого «замороження конфлікту» на період його президентської каденції, тобто на найближчі 4 роки. Адже нічого фундаментального підписати із РФ він не зможе, бо суперечності надто глибокі.

У рамках моделі «тритактної війни», так зване «розморожування» і третій такт може початися десь за 5 років (це максимальний термін). Саме ризиком цього третього такту пояснюється небажання Польщі надсилати в Україну своїх миротворців на поточну лінію розмежування.

Тут буде наступний принцип: що далі географічно країна ЄС від РФ, то більшим у неї буде «бажання» відправити свої війська і навпаки. Оскільки розміщення військ на лінії розмежування — це ризик прямого залучення у війну, а географічна близькість до конфлікту може поставити під удар території таких «ближніх» країн.

Власне, третій такт війни залежить від низки зовнішніх та внутрішніх чинників. Скажімо, внутрішній — це знаходження точки геополітичного балансу, української «євразійської широти», тобто рівновага на векторі ЄС-Закавказзя-Середня Азія-Індія-КНР.

Геополітична пластичність, м'якість та рухливість у цивілізаційному ланцюжку між Європою та Азією, тому нам необхідно подолати руйнівну коливальну динаміку та набуття внутрішню стійкість. Звісно, ​​зростання економіки та потенціалу сектору оборони, щоби нова війна стала неможливою через вбудовування України у геополітичні потоки глобалізованого світу та її здатність завдати агресору неприпустимого рівня втрат.

Парадоксально, але стратегія ЄС щодо євразійського вектора багато у чому визначатиметься ситуацією в Україні та позицією Києва. А на базі цієї стратегії формуватиметься і стратегія ЄС щодо самої України: буфер з амортизації зовнішніх ризиків або цінний союзник у рамках «української євразійської широти».

До зовнішніх факторів варто віднести можливість геополітичного альянсу РФ і КНР; якщо це відбудеться, то різко збільшує ймовірність двох глобальних воєн: в Індійсько-Тихоокеанському регіоні та Європі. Але можливість цього альянсу зовсім не 100%-ва.

Вона, своєю чергою, безпосередньо залежить від політики США щодо РФ та КНР. Простими словами, чи знайде Америка новий рецепт геополітики Генрі Кіссінджера та чи зможе сформувати геополітичний трикутник РФ-КНР-США «під себе», як це вже відбувалося у 1970-1980-х роках.

Тобто, саме зараз формується або ключовий екзистенційний ризик існування Західної цивілізації XXI століття, або трек безпечного майбутнього на найближчі 30 років. У першому випадку Балтійсько-Чорноморська вісь стане в прямому розумінні «кривавими землями», у другому — зануриться на 30 років у геополітичний сон.

Наразі триває й ключова боротьба за базовий євразійський вектор міжцивілізаційного руху товарів, послуг, інвестицій та технологій. Він пройде або на південь від Чорного моря, або на північ, чим пояснюється і розвиток геополітичної ситуації на Близькому Сході та в Україні.

Найважливіший для нас чинник — це здатність українських політичних еліт сформувати реалістичну модель розвитку країни, а не чергове фентезі для утримання влади та мрій народу про «світле майбутнє». Адже воно у режимі очікування явно не настає.

Ну й «мир імені Трампа», навіть на 5 років — це такий геополітичний товар, який треба «брати та використовувати» тут і зараз. За будь-якого випадку, у форматі миру ми опинимося у кращій точці та кращому стані 2030 року, ніж у форматі війни.