Найбільший сором московита – визнати силу українця
Унікальність і велика сила українського народу у глибокій закоріненості козацького міфу. Саме тому ми переможемо.
Найбільший страх будь-якого московита – це визнати, що українці не просто можуть гідно чинити опір розпіареній "другій армії світу", але й перемагати її. З усіма її нескінченними ракетами, танками, іншим металобрухтом і незчисленними полчищами росіян і поневолених ними народів.
Немає для московита більшого сорому, ніж визнати цей очевидний факт. Хоча приводів для сорому в їх житті чи не найбільше серед народів світу, а бачте яка біда; вони вклали колосальні кошти та зусилля у те, щоб переконати себе, що українців не існує.
Сотні років російська академія наук, з усіма її академіками, істориками та філософами працювали на те, щоби будь-якими вигаданими моделями, теоріями, часто простими історичними фейками применшити роль українців в історії, зробити все можливе, щоби самі українці повірили в те, що вони з'явились лише з руїни російської імперії, що українству ледь не 30 років, у найбільш ліберальних версіях (не менш брехливих, ніж чисте імперство) дозволялось відпустити "молодшому брату" 100 років. Але більше зась!
Бо визнати очевидний факт, що українці ніяк не молодші за московитів у своєму історичному розвитку – це посягання на скрєпи, на сам фундамент імперії і всього їх єства, всього їх вигаданого та міфологізованого, що замінило їм справжню, реальну історію. Історію самих московитів і поневолених ними народів.
У цій академічній російській міфотворчості категорично не могло бути місця героїчному українському воїнству. Не було місця видатним перемогам, геополітичним успіхам, суб'єктності і державності Руського королівства часів короля Данили Романовича та його синів, Руського князівства часів видатних княжих родин Олельковичів, Острозьких, Вишневецьких і інших, які поховані в Києво-Печерській (а не Пещерной, до речі) лаврі, Козацької держави героїчних, сміливих, мудрих і дійсно видатних Петра Конашевича-Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Івана Мазепи, рівних яким ніколи не було на царському престолі, УНР і її лідерів тощо.
Як не вкладалися в усю цю брехливу історію, що нав'язувалася нам майже триста років, перемоги українства над московитами в 1514 році під Оршею. Перемоги над Московією легендарного Остафія Дашкевича (одного з авторів впорядкованого козацтва) в 1515-1521-1535 роках.
Чисто український план захоплення влади у Кремлі, коли в 1604-1612 роках на московських землях господарювали наші, а московити сором'язливо назвали той період "Смутою", а законного царя – ЛжеДмітрієм, роблячи вигляд, що то все були солдати НАТО поляки, а не які не українці, яких і існувати не могло. Як і сором'язливо замовчують та перебрехують на догоду полякам легендарний переможний похід і взяття 14 міст Московії нашим воїнством під орудою гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного в 1618-му.
Не помічають майже сорокатисячний контингент козаків під керівництвом гетьмана Тимоша Орендаренка у війні проти Московії в 1632-1634-х років. Переможної війни, так, знову.
Я вже не кажу про походи козаків Європою і їхню участь у численних епізодах Тридцятирічної війни, тієї великої війни всієї Європи. Бо визнавати козацьку участь в ній – це визнавати їх суб'єтність і випустити з штучного образу затурканих селян, який так хотілось би нав'язати, щоби не виглядати нікчемно на фоні справжньої історії козаків.
А там де зовсім неможливо замовчати героїчний поступ українства, як у війні 1621 року проти османів, то доводиться підігрувати польській пропаганді і краще вже визнавати успіх поляків, аніж об'єктивно більш потужного і чисельного війська козаків Тих самих козаків, які відіграли вирішальну роль разом з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним.
А розбудову автономії, незалежної Київської церкви і успішні морські походи всім Чорним морем під проводом того самого Сагайдачного, що успішно здійснювались в 1604-1621 роках, коли козаки переконливо претендували на славу володарів Криму і Чорного моря, можна просто брехливо показати як такі собі піратські набіги варварів-бандитів. Цілком забуваючи про те як постала Київська держава Русь, як постала польська держава та і московська також.
Куди вже згадувати про зверхність українства як часів Хмельницького, коли наплювавши на кремлівські заборони наш гетьман створив європейську коаліцію і захопив міста союзника Московії – Краків і Варшаву. А також і славну перемогу нашого воїнства над московитами 1658-1659 років, коли під Конотопом було декласоване так само переоцінене московське військо.
Що вже казати про часи боротьби українства проти московитів початку ХVIII століття. Тобто, від подій на Чернігівщині, Стародубщині, Полтавської битви та далі, коли не лише постала так звана "перша Конституція Орлика", але і було нагадано всій Європі про трохи підзабутих козацьких героїв.
Про події початку ХХ сторіччя, рухи опору колективізації і штучним Голодоморам, так само як і про події Першої і Другої Світових Війн і говорити якось інакше, як суто в московських тонах було заборонено. Все, що за українство, а для них значить проти московії, – все "фашисти та біндєри".
Але хоча б тепер ми можемо бачити правду та хто в дійсності був і є фашистом, а хто був на стороні світла і боровся за Україну та її народ. І так абсолютно у кожному питанні протягом сотен років.
Здавалося б, це давно вже не працює, всі бачать, що московити брехали, всі бачать, що московити брешуть. Очевидно немає жодних підстав припускати, що вони і надалі не будуть брехати.
Все просто: якщо московит – то брехун. Винятків немає і не буде протягом ще кількох поколінь, але вони знову і знову повторюють свою мантру страху, просто боючись визнати об'єктивну реальність, що їх перемагають в нерівному бою (бо чисельність військ і зброї московитів на порядок вищі) не якісь міфічні солдати НАТО, не поляки, литовці чи шведи, якими вони сотні років виправдовували свої поразки.
А б'ють сучасних московитів прості українські хлопці і дівчата. При чому, більшість українського воїнства, як і сотні років тому, – це не ті, які все життя жили цим ремеслом, а підприємці, хлібороби, фермери, майстри, слюсарі, музиканти, історики, айтішніки і журналісти – люди різних професій, які часто і автомата не тримали до війни, але вимушені це робити зараз.
Тобто, приниження московитів не лише в тому, що українці їх перемагають. Але ще і в тому, що її загартованих у війнах проти Молдови, Чечні, Дагестану, Сакартвело, Сирії та України супервоінів знищують всі ці далекі від зброї українські хлопці і дівчата, які вимушено засвоїли військову справу за вісім років війни та стали на захист рідної землі.
Тут кожен, кому не байдужа Україна, долучився до спротиву, допомагає всіма своїми силами. Тут більшість з майже мільйона українського воїнства – це мотивовані аматори, або як кажуть наші професійні інструктори: «Справжні фанатики, з якими приємно мати справу».
Які взяли зброю в руки не тому, що вміють нею користуватись чи люблять війну (її жахи неможливо любити), а тому що не бачили для себе іншого варіанту життя, крім як захищати Батьківщину в найтяжчу годину біди. Коли вибір був лише між тим: впаде Україна очікуючи неіснуючих професіоналів, чи вистоїть завдячуючи народному спротиву і неймовірній мотивованості аматорів.
Для себе я пояснюю цей феномен тим, що в нашій крові крім козацького героїчного міфу, ще і дух підприємництва-куркульства, який автоматично з собою несе самоініціативу і самовідповідальність, автономність прийняття важливих рішень, розуміння свободи і незалежністі, цінність волі, розуміння, що все це не державне/панське/чуже, а своє власне. А свої власні бізнес/родину/землю/життя треба захищати за будь-яку ціну, своїм розумом та силами, не сподіваючись на когось.
