Окупанти огризаються і не мають наміру відступати до Волги
Усі віки війна була поруч з нами. У нашій землі засіяно безліч куль, наконечників стріл, бойових сокир, які прямо натякали – буде війна.
Після оголошення мобілізації росіяни буквально у наступний день пішли на нашій ділянці у наступ. У нашій війні тут негайно щезла рутина, коліщатка усіх армійських механізмів закрутилися на повну.
Противник закинув нам під ніс вночі взвод солдат, вони залягли у старих окопах, впритул до наших. Атакуючих підтримує бронетехніка у кількості, якої я тут раніше не бачив:
- танки під'їжджають по одному, по двоє, по троє, розряджаються по наших позиціях, і тікають назад;
- бойові машини десанту так само шмигають туди-сюди, підкидають поповнення і вивозять поранених; не всім їм вдається від'їхати неушкодженими.
До речі, "бехи" ці – достатньо дорога техніка, у них дві спарені гармати, 100 мм і 30 мм. Власне, на підтримку своїй піхоті росіяни викочують важкі вогнемети, які стріляють некерованими ракетами, а розриви від них гучніші, як ніби від авіабомб.
Місця в окопах для піхотного авангарду мало, вони набилися, як оселедці у банці. Біля бруствера одного з їхніх окопів відучора лежить убитий росіянин.
Бронетехніка до них приїжджає – бачив, як поранений, що ледве стояв на ногах, відчайдушно махав руками, а потім заліз на танк – але, мабуть, не до того їм там, щоб забирати трупи. Загалом, бої тут нагадують Мощун під Києвом.
За відчайдушністю атак, за конфігурацією бою і навіть за технікою, яка тут проти нас все нагадує битву за Мощун. Хіба поки що масштаби менші, але знов-таки, це поки що...
