Полтавський педуніверситет і «американський експеримент» більшовиків

1921 року на теренах колишньої російської імперії, яку контролювали більшовики, була проголошена Нова економічна політика (НЕП). Причини були такі, що політика «воєнного комунізму» призвела до краху економіки й не змогла забезпечити високий рівень виробництва та подолати розруху, спричинену громадянською війною (1917-1922).

У цей час Полтавський вчительський інститут отримав нову назву — Полтавський інститут народної освіти (ПІНО). Більшовики надали вишам право самостійно розробляти навчальні плани, які мали погоджували з Управлінням професійної освіти Народного комісаріату освіти (НКО).

Тривала інтенсивна перебудова системи освіти із запровадженням нових систем навчання. Педагоги запроваджували лабораторно-бригадні системи «Dalton-Plan».

Цей метод, запропонований американкою Гелен Паркгьорст, яка його випробувала у місті Дальтон (штат Массачусетс). Навчання згідно із «Dalton-Plan» будувалося на трьох складових:

1. Свобода.
2. Самостійність.
3. Співпраця.

Основними елементами були: «дім» (власне, «home»), завдання та лабораторія. Термін «дім» означає основне місце учня в школі, який часто відігравав роль звичайного навчального класу, а домашнім радником виступав класний керівник.

Студентам давали завдання, які вони мали виконати за певний час, а викладачі давали завдання терміном на місяць, які поділяли на тиждень. Натомість «лабораторія» — це були особисті консультації із викладачами того чи іншого предмету, де студенти отримували рекомендації по виконанню завдань.

Але ці принципи погано реалізовувалися у виші через слабку матеріально-технічну базу, часті пропуски занять. Окремо варто зазначити про величезну роль українізації, яка надала студентам, а більшість були із сільської місцевості, право вчитися українською мовою.

Серед іншого, у лютому 1924 року почав виходити «Бюлетень ПІНО», редакторами якого були відомі педагоги Іван Рибаков та Григорій Ващенко. У цей же наказ НКО УРСР остаточно затвердив перелік кафедр ПІНО:

• педології, педопсихології та педогігієни (очолив Г. Ващенко);
• соціального виховання і суспільствознавства (очолив П. Адамович);
• історії культури та історії літератури (очолив Іван Рибаков);
• природознавства (очолив Олександр Булдовський);
• неорганічної природи (очолив Михайло Самбікін);
• математики (очолив Віктор Воропай);
• мистецтвознавства (очолив Василь Верховинець).

До всього іншого викладачів об'єднали у педагогічні комісії. Педагогічну на чолі з Г. Ващенком, суспільствознавчу, яку очолив І. Рибаков, природничо-математичну на чолі із В. Воропаєм.

На початку 1925 року відносини між ректором Омеляном Ходаком і викладачами вишу загострилися. Бувши переконаним марксистом, він продовжував грубо втручатися у педагогічний і навчальний процес.

Його нелюбов і бачення у викладачах, які пройшли становлення ще у часи царської росії, агентів Симона Петлюри, призвели до того, що значна частина колективу інституту категорично не сприймала його. Відбувалися підбурювання проти ректора й студентів.

Врешті у вересні того року О. Ходак звільнився і перейшов на посаду голови Інституту марксизму. Пізніше, 1929 року він ще буде керувати роботою Харківського сільськогосподарського інституту, а 1937-го репресують його дружину.

Тож Ходак, як близька людина «ворога народу», буде звільнений з усіх посад, житиме у Києві у склепі на Лук'янівському цвинтарі. Там він і помре після Другої світової війни на самоті.

Новим керівником призначили Матвія Фарбера, єврея за походженням, військового лікаря, свідомого більшовика. Хоча він народився 1892 року у родині учителів, але не мав вищої освіти.

Фарбер навчався у військово-фельдшерській школі, Військово-медичній академії та Київському комерційному інституті, але диплом за навчання так і не отримав. Брав участь у Першій світовій війні, працював лікарем на фронті.

Від 1922 року мешкав у Полтаві, де й читав лекції на курсах медсестер, працював лектором Полтавського технікуму землеустрою. Йому судилося працювати керівником ПІНО до кінця НЕПу.

Насувався кінець НЕПу, а разом із ним сталінська індустріалізація. І освітнім закладам у ній судилося відіграти важливу роль — формування нової людини (Homo Sovieticus) — покірного виконавця волі партії.