Примус України до миру замість перемоги у війні проти Кремля
Осінь, на яку всі прогнозували другу спробу мирного саміту по Україні, настала. Практично одночасно посипались однозначні заяви й події.
З'явилась одночасно із кількох джерел інформація, що чинний канцлер Німеччини, третьої економіки світу і першої — Європи ($4,46 трильйона ВВП, $52730 на душу населення), має намір найближчим часом посадити Україну і РФ за стіл перемовин. У будь-який спосіб змусити Україну прийняти територіальні втрати, аби лиш Олаф Шольц зміг стати «канцлером миру» (що для нього буде вагомим чинником на тлі різкого зростання популярності ультраправих).
Так, можливо, італійська газета La Repubblica — не найоб'єктивніше джерело щодо Німеччини (8-ма економіка світу і 4-та Європи після ФРН, Британії та Франції). Всі роки великої війни (після 24.II.2022) Італія неодноразово примірялася до ролі головного модератора ситуації від ЄС, посунувши власне Емманюеля Макрона, Шольца і британських прем'єрів.
Однак аналогічні тези надходять з інших джерел, у тому числі власне від того ж таки Шольца особисто: «Зараз [цікаво, до чого була прив'язка саме на вересень? — прим. авт.] настав момент, коли треба обговорювати, як ми можемо швидше вийти із цієї воєнної ситуації. Маємо прийти до миру».
Різка активізація Індії та Китаю одночасна! Сі Цзіньпін закликає «створити сприятливі умови для політичного врегулювання», а 10-11 вересня Москві із візитом знову Нарендра Моді «для обговорення можливих повоєнних мирних ініціатив» (це в сенсі репарацій із РФ на відновлення нею знищеного чи яких ще?).
А 11-12 вересня на зустріч країн-учасниць антизахідного блоку БРІКС у Санкт-Пєтєрбурґє приїде китайський голова МЗС. Імовірно, також із тезами про мирні домовленості та їхні, китайські, умови.
Синхронно і москвофіл Віктор Орбан, раптово збіднілий на 5-30% спеціальних пільг від «LucOil», які дозволяли йому тримати рейтинг всередині країни, зробив свою заявку, і теж на вересень. Він «відновить свою мирну місію» — це буде якийсь «помітний захід».
Водночас з усім цим російська пропагандистська мережа масово запустила знов тезу «мир за будь-яку ціну і чимшвидше», але в новій варіації. Мовляв, «це буде унікальний шанс і для України, і для РФ вискочити із вирви смертей, руйнувань та деградації, із воєнної пастки, до якої потрапили обидві країни, а всі проблеми, «зради» та «втрати лиця» насправді вторинні порівняно з можливістю зупинити війну — зупинити потік смертей, руйнувань та страждань і, якщо зупинка цього потоку стане пріоритетом для влади обох воюючих країн, то й інші проблеми й спірні питання можуть бути швидко вирішені».
Хоча, варто визнати, агресор тепер (дякувати СБУ, ГУР МОУ та іншим спецпідрозділам) дійсно «також тяжко страждає». Особливо НПЗ, склади боєприпасів, військові аеродроми та прикордонні області...
І тут же ручний путінський людинокінь Сєргєй Лавров-Калантарян оприлюднює той самий реальний план гарантованої перемоги РФ, про який я неодноразово казав, а саме, знищити Україну повільно, без війни, зате надійно. Це у сенсі, розвалити нас ізсередини через вимогу особливих «прав для російськомовних» і «квот для захисників прав російськомовних».
Пряма мова Лаврова не залишає сумнівів, що саме цей сценарій Кремль визнав тепер оптимальним для знищення України. І спробує нагнути на його виконання наших союзників, користаючись тим, що панівна більшість із них (за винятком, мабуть, хіба країн Балтії та Польщі; можливо, ще країн Скандинавії — тобто, сусідів РФ, котрі із такою повзучою анексією стикались самі):
«Якщо обговорювати заклики припинити вогонь та подумати про територіальні розміни [Курщину як мінімум на Донбас, Запоріжжя й Херсонщину — прим. авт.] — це не серйозно. Проблема не у територіях, а у правах людей, які були розтоптані законодавчо. І про які саме жодна з плавучих у політичному просторі ініціатив не згадує. Жодна ініціатива не стосується проблем із правами людей, які розмовляють російською мовою, на тих землях, які Зеленський вважає своїми. Я звернув увагу своїх колег, що це є ключовою проблемою. Людей стали оголошувати терористами лише за те, що вони не прийняли держпереворот і відмовилися підкоритися путчистам, які оголосили своєю метою знищення всього російського та вигнання росіян із Криму. Коли ми побачимо серйозну готовність захищати права людини, ми легко домовимося за місцем та часом зустрічі».
Як бачимо, тут вшито і посил «Крим за умовчанням російський». Але території на території вони загалом міняти згодні — якщо ми погодимось на повзуче завоювання через «російськомовних» і «захисників їхніх прав».
Хоча окремі кремлівські Telegram-помийки вже закидують пробні вудки «можливо, допустимий обмін Курщини на ЗАЕС... але обов'язково у комплексі з частковим зняттям санкцій!». Вони вже пробують торгуватись: мовляв, обмін «Курщина на Донбас», «Курщина на Запоріжжя і Херсонщину» або «Курщина на території до лінії зіткнення на 24.II.2022» — це надто багато, це невигідно для Кремля, от якусь дрібничку вони можуть нам кинути за свої терени, але тільки з санкційною доплатою.
Проте це вже конкретні деталі, основа, як я й казав: РФ потрібна Україна без українців, власне, неукраїнська Україна. Зачистити мовний і історичний суверенітет, тоді державний суверенітет через виборчі квоти для «захисників російськомовних», а тоді територія просто впаде перезрілим плодом назад в «підчерев'я Москви».
І от цей момент буде найскладнішим у переговорах — встояти перед позірно цілком «гуманітарними» й «цивілізованими» вимогами, переконати союзників, що там не пахне ні цивілізацією, ні гуманітарністю. Між іншим, прямо зараз апробація сценарію відбувається у Сакартвело.
Якщо проросійська партія отримає підтвердження мандату на практично одноосібну владу, тоді підтвердить російську як другу державну і певний пакет лобійованих Кремлем законів (зокрема, щодо інвестицій із РФ, прав на скуповування нерухомості та землі росіянами). А тоді Кремль проверне фінт із «поверненням Абхазії та Південної Осетії як автономій назад до складу Сакартвело»...
У такому випадку путін переконається, що сценарій реальний і тоді його спробують нав'язати й Україні: російську мову, права російських бізнесів і грошей, квоту для проросійських партій в усіх виборних органах (мінімум у 30-40%), бо ж «російськомовних в Україні насправді панівна більшість, понад 70%», як переконує Кремль світ і нас від 2014-го. А за це можна й окуповані території повернути Україні.
Звісно, з особливими правами територій і органів самоуправління та із визнанням прав «нових переселенців». І, відповідно, із визнанням подвійного громадянства із РФ як мінімум щодо оцих «переселенців» з особливими (для російського бізнесу та бюджетних вкладень) економічними зонами.
Тоді навіть особливої демілітаризації не знадобиться від України вимагати — за років 10-20 така Україна тихо ляже під Москву, що зі зброєю, що без, добровільно і з радістю.
Лишається сподіватися, що союзники зможуть чітко побачити цю перспективу та зрозуміти її категоричну неприйнятність вже для себе, а не тільки для України. І нас не схилятимуть до прийняття подібних умов.
