Сила популізму: українці вірять гаслам, але платять кров'ю
Знімімо оманську локшину з вух та приберімо золоті міністерські яйця по 17 гривень за штуку. На часі говорити відверто про наболіле...
Серед державників глибоко вкорінена віра у чарівну силу логічної аргументації. Якщо "говорити з народом", систематично транслювати логічні й правильні речі, то це забезпечить бажаний результат на виборах.
А те, що ми називаємо простим народом, сканує не тільки вербальну, але й невербальну інформацію. Він реагує не тільки на те, що йому говорять, а як і хто та за яких обставин.
Він не чує інформації, що йде всупереч із його сформованими соціальними рефлексами. А також, не довіряє тим, хто виглядає непереконливо.
Тому навіть досвідчений політик чи активний громадський діяч у м'ятій маринарці чи вишиванці, говорячи про потребу вкладатися в армію, плекати солов'їну мову і берегти нашу культуру з історією, – програватиме зухвалому жевжику. Бо останній обіцяє "просто перестати стріляти"...
І це в умовах, коли йде війна із сильним, нарваним, жорстоким ворогом при слабкій підтримці малодушних, лицемірних і ненадійних союзників і абсолютній розперезаності "п'ятої колони". До речі, чому вона досі засідає у парламенті на Липках?
І найбільш прикрою є не стільки об'єктивна слабкість державницьких сил, скільки повальне небажання розбиратися в механізмах функціонування соціуму, формування громадської думки й бачити весь спектр причин. Вони обумовили ганебний вибір-2019, як би ми не хотіли вірити у зворотне.
Це все доведений факт! А отже, все це унеможливлює вироблення ефективних стратегій політичної боротьби у майбутньому, а прирікає на вічні поразки й ходіння по граблях.
