Стало відомо нову стратегічну ціль Кремля в Україні

Знищуючи енергетичну інфраструктуру (не без успіху), ворог сподівається на наш внутрішній бардак. Корупція та непотизм їм тільки на руку.

Із розмов у московських будинках, через другі руки передано, але руки достовірні. Нічого нового й ексклюзивного, ніякого «інсайду», хоча все логічно, але просто, щоби ми не розслаблялися...

Так, путін оголосив Україну майбутньою «санітарною зоною» чи буферною від НАТО, а отже і від нас, українців, теж. Буфер-то буфером, однак його теж треба наповнювати населенням.

Себто робочими руками лояльними до російської влади. А після бойових дій усе це відновлення інфраструктури та житлового сектору — справа не дешева (доведено Маріуполем).

І російський бізнес підвиває від навантажень — ну, капіталісти ж завжди жадібні, це ще класики говорили, тому просять на відкуп компенсацій. Скажімо, яке-небудь українське машинобудування (дуже примарне, як бізнес, а ось сировина — завжди покупця знайде).

Тому око покладене ворожими бізнесюками-казнокрадами на марганцеві руди, феросплави, залізні руди й металургію, на уранові руди Неньки-України. За щасливим геологічним збігом це все у нас зосереджено в одній локальній географічній зоні із містами:

• Марганець;
• Нікополь;
• Жовті Води;
• Кривий Ріг (без нього взагалі ніяк).

Ну, це на перспективу, оскільки поки що у них інші пріоритети; але питання наче все ж оговорене, як перспективне. Власне, будь-хто так робив би, чи мріяв зробити.

Війни — це ж насправді не за ідею, це за ресурс, за гроші, за впливи... З ідеєю там теж не все добре, із тих же московських будинків розказують: люди всюди більш-менш однакові, бо навіть на росії більшість не дуже хоче йти, воювати та героїчно гинути.

Встигли вкусіть, так сказати, західних цінностей і безнапасного життя, але все одно, їх набагато більше кількісно. Тому, розслаблятися нам зараз — то як за випавшим із рук милом у лазні нахилятися: може пронести, а може й ні...