У полтавців бургери, у запоріжців – щоденні ракетні обстріли
Доки "зголоднілі" споживачі їжі швидкого приготування стають у черги у Полтаві, Запоріжжя зазнає постійних повітряних ударів ворога.
Що зараз відбувається у багатостраждальному Запоріжжі? Власне, щотижня нас обстрілюють із систем С-300, а буває і кілька днів поспіль.
Їх ніхто не збиває, вони завжди влучають у ціль, якою б вона не була; тобто, ми тут як фігурки у тирі. На передмістя взагалі боляче дивитись, адже воно практично знищене.
Оріхів, Гуляйполе, Мала Токмачка, Кам'янське... – майже 15 місяців під постійними щоденними обстрілами. Запоріжці втрачають найдорожче: рідних і свої оселі!
Днями ворог обстріляв Малокатеринівку. І знаєте, друзі, багато хто, навіть із нашого Запоріжжя, не чули цієї інформації взагалі, або ж зі значним запізненням.
Місцеві блоґери, котрі мають багато підписників у Facebook чи Instagram рідко пишуть (вірніше, майже ніколи!) про обстріли Запоріжжя і передмістя. Чи то тому, що це вже перетворилося на буденність, чи тому, що це не принесе ніяких дивідендів.
Не зрозуміло, не маю відповіді. Але Запоріжжя та область певною мірою в інформпросторі наче у "тіньовому бáні".
Якось, ще на початку травня, почула по ТБ одного "експерта", котрий сказав слова, від яких заклякла: «Україну не обстрілювали вже майже 50 діб. А от зараз почали». Що, пробачте?!
А Харків, а Херсон, а Запоріжжя, а Нікополь, а Слов'янськ із Краматорськом, які й не припиняли обстрілювати, – це вже не Україна? Чи ми якась інша Україна, про яку незручно казати, бо вже притупилося співчуття і взагалі, кожен сам за себе.
Чи обстріли із С-300 вже не рахуються? Коли таке створіння патякає про воєнну стратегію, то одразу вимикаю ТБ, оскільки слухати далі, то не поважати себе.
Інколи здається, що Запорізька область наче бідний родич у сім'ї; це і до війни так було. Якщо якісь цікаві новітні експерименти чи фінансові інвестиції, то Запоріжжя завжди було другорядним у черзі, як і посадові призначення за часів всіх президентів досить дивні, м'яко кажучи.
Той факт, що ворог за тиждень "с вєтєрком" захопив значний кусок території – результат ганебної політики Зе-влади стосовно підготовки до повномасштабного вторгнення. Сподіваємося, винні таки понесуть і політичну і юридичну відповідальність, адже це десятки тисяч зруйнованих доль.
Хотілося б нагадати, що 9 років, починаючи з 2014-го, багато українців жили своїм життям, всіляко відсторонюючись від війни на Донбасі. Зараз схожа ситуація може повторитися на Запоріжжі.
Чому, запитаєте ви? Ну, все очевидно, як Божий день:
- бо люди втомилися, а ситуація затягується;
- бо не хочеться перейматися чужими проблемами, купа своїх;
- бо війна десь там, а не за 30 км від вашої оселі.
Але ми не маємо мовчати, оскільки Запоріжжя було, є і завжди буде душею України. І вона зараз, ця душа, напоєна Сонцем південних степів і духом вольової Козаччини, зранена та болить.
Автор – Арпина Турбина, громадська діячка і волонтерка із Запоріжжя
