Як насправді починаються і закінчуються золоті часи?
Колись імператор Китаю запровадив нетрадиційну реформу: не вбивати незгодних із ним чиновників. Це протилежне тому, що коїть Дональд Трамп.
Своїми пересторогами поділилося британське видання The Economist, переконуючи, що адміністрація 47-го президента США штовхає людство до розділення. Трамп і його команда якраз винищують усі незгодні із ними інституції та чиновників.
Початок будь-якого «золотого віку» — це зведення великих, красивих бар'єрів, які не пропускають іноземні товари та людей. Принаймні, так вважає найвпливовіша людина на планеті в Овальному кабінеті Білого дому.
Шведський історик Йоган Норберґ стверджує протилежне. У своїй книзі «Пік людства» науковець простежує злети та падіння так званих «золотих віків» по всьому світу за минулі три тисячоліття, починаючи від Афін і закінчуючи англосаксонським пануванням і Аббасидським халіфатом.
Пан Норберґ доходить до висновку, що «держави, які затьмарювали своїх попередників, досягали успіху, бо були відкритішими: до торгівлі, чужинців та ідей, які не влаштовували сильних світу цього. Коли вони знову закривалися, то втрачали свій блиск».
Згадаймо династію Сун у Китаї, яка панувала від 960 по 1279 рік. Імператори цієї династії були набагато більш зацікавлені у верховенстві права, ніж їхні попередники, які мали тенденцію правити за власною примхою.
Здля того щоби забезпечити дотримання передбачуваних правил, вони наймали багато чиновників за результатами меритократичних іспитів. Перший імператор династії Сун запровадив «нетрадиційну політичну реформу», яка полягала у тому, щоби «не вбивати незгодних із ним чиновників».
Селяни отримали права власності і змогу пересуватися, а не бути прив'язаними до панської землі. Виробництво сільськогосподарської продукції зросло більш ніж удвічі, але додаткове продовольство підтримувало значно більші міста.
У 1100-х роках населення столиці Кайфин у 65 разів перевищувало населення Лондона. Канали полегшили внутрішню торгівлю, а за нею пішла міжнародна торгівля.
Купці почали випускати паперові гроші за шість століть до європейців. Відтак уряд підтримав цю блискучу ідею — набагато легше, ніж носити важкі мотузки з мідними монетами.
– Переповнені міста створили умови для безпрецедентного обміну ідеями, товарами та послугами, — зазначає пан Норберґ. — Ремісники винайшли нові промислові процеси, такі як спалювання вугілля для виплавки заліза.
Винахід рухомого шрифту у 1040-х роках дозволив друкувати книги настільки дешево, що один філософ побоювався, що люди перестануть вчити класику напам'ять. До 1200 року сунський Китай мав найбагатшу в світі економіку, торговий флот із «потенціалом для відкриття світу» і звичкою майструвати, яка могла б спричинити промислову революцію за століття до європейської.
Але потім прийшли Чинґізиди... Популярний образ Чинґізхана та його кінних орд, що проносяться світом, вбиваючи та спалюючи, є точним, наскільки це можливо.
Однак монґольська династія доклала чимало зусиль, щоби зберегти технологічні дива своїх попередників — навіть, якщо вона не додала до них нічого нового. Лише із приходом до влади імператорів династії Мін у 1368 році Китай по-справжньому замкнувся у собі.
Вільне пересування всередині країни було припинено. Вільний обмін поступився місцем примусовій праці, а зовнішня торгівля каралася смертною карою, і навіть будівництво кораблів, придатних для плавання в океані, було заборонено.
Сумуючи за старими добрими часами, імператор династії Мін повернув моду 500-річної давнини: чоловіків, спійманих із неправильною зачіскою, кастрували разом з їхніми перукарями. Значною мірою завдяки реакційній політиці Мін доходи китайців впали вдвічі між 1080 і 1400 роками.
Країна не змогла відновити свою привабливість, доки знову не відкрилася наприкінці XX століття. Проте дві світові війни, одна громадянська, япоснкьа окупація та комуністична диктатура залишили свої криваві відбитки на обліччі сучасної китайської державності.
Деякі із «золотих віків», які описує історик Норберґ, будуть знайомі читачам, але він додає свіжі деталі та провокаційні аргументи. Афіни були не просто батьківщиною демократії — вони розбагатіли, бо були, за античними мірками, ліберальними:
- Тарифи становили лише 2%.
- Іноземці були бажаними гостями.
- Сирійський колишній раб став одним з найбагатших людей у місті.
За показником, розробленим Інститутом Фрейзера у Канаді, давні афіняни мали більше економічної свободи, ніж громадяни будь-якої сучасної країни, трохи випередивши Гонконґ і Синґапур. (Ця свобода не поширювалася на жінок і рабів; застереження, яке стосується всіх золотих віків до відносно недавнього часу).
Рим ставав сильнішим, культивуючи союзи та надаючи громадянство завойованим народам. Він жадібно вчився у тих, кого підкорив — грецькі раби навчали римських дітей логіці, філософії та драматичному мистецтву.
За часів золотого віку Риму гігантська імперія керувалася одним набором законів, ринки були відносно вільними, а 400 000 км доріг прискорювали доставку товарів від судна до вілли. Як казав один грецький оратор: щоби побачити всі товари світу, треба або об'їхати весь світ, або приїхати до Риму.
Імператор Октавіан Авґуст запровадив фіксований виборчий податок і скромний податок на багатство. Додатковий дохід від важкої праці чи інновацій несподівано зіткнувся з нульовою ставкою податку, тож не дивно, що Рим часів Авґуста став таким же багатим, як Британія і Франція через 1500 років.
Майк Джонсон, республіканський спікер Палати представників Конґресу США, вважає, що Рим занепав через «розгул гомосексуалізму». Пан Норберґ пропонує більш переконливе пояснення: «Невдачі — чума і напади варварів, по суті, доповнилися політичними помилками».
Імператори, яким бракувало грошей, знецінювали монету, зменшуючи вміст срібла у ній, що й спричинило дику інфляцію. Контроль над цінами поширився на все, «від сандалів до левів», а торгівля атрофувалася.
Інтелектуальна свобода поступилася місцем догмі, із переслідуванням спочатку християн, а потім християнами. Зрештою, Рим був надто слабкий, щоб протистояти варварському натиску.
Ревізіоністи кажуть, що «темні віки», які настали після цього, не були такими вже й поганими. Археологічні свідчення, такі як раптове зменшення кількості аварій вантажних кораблів, вказують на те, що це був «найбільший соціальний регрес в історії».
Пан Норберґ вправно розвінчує популярні хибні уявлення. Фанатики Ісламської держави шанують Аббасидський халіфат, але зненавиділи б його толерантність.
Італійське Відродження, яке сучасні праві консерватори, такі як Віктор Орбан, вважають доказом європейської та християнської культурної вищості, почалося як бунт проти християнської ортодоксії та наслідування язичницьких культур. Такі от справи.
– Попри те, що ви читали у Блейка і Діккенса, британська промислова революція не була нещасливою для робітників. Дослідження щоденників показує, що єдиною групою, яка постійно була незадоволена, — були поети й письменники, — висновує шведський науковець.
Чи могла б книга з історії бути більш своєчасною? З усіх золотих віків найбільший — тут і зараз, а з усього прогресу, досягнутого за минулі 10 000 років у підвищенні рівня життя людей, половина припадає на 1990 рік!
Відкритість стала глобальною після розпаду СССР і всього соціалістичного табору. Але зараз вона стрімко відступає, оскільки насувається багатостороння торговельна війна і все більше держав придушують вільне розслідування.
Попередні золоті віки закінчилися так само, як і Рим, наврочений поєднанням невдач і поганого керівництва. Багато процвітаючих суспільств ізолювалися або переживали «момент Сократа», змушуючи замовкнути свої найраціональніші голоси.
У книзі «Пік людства» не згадується Дональд Трамп; вона була написана до того, як його переобрали, тож, певно, американський президент її не прочитає, але іншим варто було б. Нинішню епоху глобалізації ще, можливо, можна врятувати і, як стверджує пан Норберґ: «Невдача — це не доля, а вибір».
Натомість медіаагенція «Останній Бастіон» звертає увагу читачів на те, що теперішній світ опинився у стані страшної невідомості й невизначеності. Станом на тепер тільки лінивий не говорить про катастрофу міжнародного порядку, яка дедалі масштабується.
