Європа почала готуватися до можливої великої війни з росією

У НАТО заявляють, що росія веде проти альянсу гібридну війну та готується до справжньої.

Зростання кількості інцидентів, що порушують повітряні кордони країн НАТО, спричинило різке загострення напруженості в Європі та викликало занепокоєння щодо довгострокових намірів росії, пишуть військові оглядачі BBC Павло Аксьонов та Ілля Абішев.

Західні експерти зазначають, що російська економіка дедалі більше мобілізується під потреби війни, що сприяє загальному зростанню військового потенціалу рф.

Втім, очевидних ознак підготовки до вторгнення, таких як перекидання військ, наразі немає. Тому більшість оцінок сходяться на тому, що йдеться про терміни у кілька років, протягом яких росія може підготуватися і розпочати повномасштабну війну проти країн Західної Європи.

Військові оглядачі BBC зібрали основні питання, що виникають у зв’язку з підготовкою Європи до можливої великої війни, і спробували знайти на них відповіді.

Чому на Заході вважають, що росія може напасти на НАТО?

Коротка відповідь: війна в Україні, відверта ворожість кремлівського керівництва до НАТО та активна мілітаризація рф дають підстави очікувати нападу в майбутньому, хоча на цей момент явних ознак цього немає.

Відносини росії із Заходом різко погіршилися у 2014 році. Тоді рф, застосувавши військову силу, анексувала Кримський півострів, що належав Україні, а згодом розпочала гібридну війну на Донбасі.

У 2017 році російські навчання «Захід» у Білорусі країни Балтії та Польща сприйняли як підготовку до вторгнення. Проте ані тоді, ані у 2021 році, коли відбулися аналогічні маневри, вторгнення не сталося.

Натомість у лютому 2022 року навчання «Союзна рішучість» у Білорусі стали прелюдією до реального повномасштабного вторгнення в Україну.

Після початку великої війни в Україні до НАТО приєдналися дві нові країни — Фінляндія та Швеція. Вони заявили, що нейтральний статус більше не гарантує їм безпеки.

Цей крок не суттєво збільшив військові сили альянсу, але поблизу російських кордонів з’явилася натовська інфраструктура — аеродроми, порти, військові бази.

Кремлівське керівництво розглядає розширення альянсу як серйозну загрозу. Ба більше, саме гіпотетична перспектива вступу України до НАТО була однією з проголошених причин повномасштабного вторгнення в країну.

Чому країни Балтії — імовірний театр бойових дій?

Коротка відповідь: це єдиний регіон, де росія має довгу сухопутну межу з країнами-членами НАТО. До того ж ідеться про держави, які раніше входили до складу СРСР.

росія межує з країнами НАТО у трьох регіонах:

• на Далекому Сході, де має морський кордон зі США;

• у Чорному морі, де вихід мають Туреччина, Румунія та Болгарія;

• у Балтійському регіоні, де рф має сухопутні кордони з Естонією, Латвією, Литвою та Польщею (через Калінінградську область), а також з Фінляндією та Норвегією.

Імовірність війни зі США вкрай низька, оскільки, з огляду на ядерні потенціали обох країн, вона може призвести до загибелі всього людства.

Протистояння у Чорному морі також виглядає малоймовірним — по-перше, через відсутність історичних територіальних претензій до країн НАТО цього регіону, а по-друге, через слабкість російського Чорноморського флоту, який поступається боєздатністю силам альянсу.

Крім того, нині російський Чорноморський флот, після ударів українських безпілотників, вивів більшість сил з анексованого Севастополя та перемістив їх на військову базу в Новоросійську.

російські збройні сили традиційно почуваються впевненіше у сухопутних війнах, тоді як морські протистояння для них менш бажані.

Країни Балтії географічно не надто зручні для оборони. Вони відділені від решти Європи 60-кілометровим «Сувалкським коридором» — польсько-литовським відтинком кордону, що простягається від Білорусі до російської Калінінградської області. Усе сухопутне постачання країн Балтії проходить через цей коридор, і якщо він буде перекритий, Литву, Латвію та Естонію можна буде забезпечувати лише морем або повітрям.

Водночас інші ділянки кордону з росією та Білоруссю також вважаються зонами ризику. Тому Литва, Латвія та Естонія готуються до можливого вторгнення по всій протяжності своїх рубежів. Загалом завдання сил НАТО у цьому регіоні в разі вторгнення рф — утримувати оборону до прибуття основних сил з глибини континенту.

Чи ведеться вже в Європі гібридна війна і наскільки країни НАТО готові до неї?

Коротка відповідь: у НАТО переконані, що росія веде гібридну війну, і вже розпочали військові операції для протидії цим загрозам.

Гібридна війна — це ворожі дії однієї держави проти іншої в умовах миру, які зазвичай не мають відкритого військового характеру. Це можуть бути диверсії, хакерські атаки, порушення повітряного простору тощо.

До таких дій НАТО зараховує пошкодження підводних кабелів у Балтійському морі в період з 2023 по початок 2025 року. Хоча рф прямо не звинувачують, 4 вересня генеральний секретар НАТО Марк Рютте фактично заявив, що ці інциденти пов’язані з діями росії.

У 2025 році НАТО запустило операцію «Балтійський страж» (Baltic Sentry), метою якої став захист критичної інфраструктури від зовнішніх загроз. Відтоді нових випадків пошкоджень кабелів не зафіксовано.

В останні тижні зросла кількість інцидентів із порушеннями повітряного простору країн НАТО, де росія або бере безпосередню участь, або її підозрюють.

Йдеться про вторгнення російських безпілотників у повітряний простір Польщі, проліт винищувачів МіГ-31 над Естонією, а також численні інциденти з дронами поблизу аеропортів Данії та Норвегії. Більшість із цих випадків також приписують рф.

Інциденти з безпілотниками та винищувачами можна вважати гібридними діями, якщо йдеться про військову техніку, яка порушила державні кордони, як стверджують у НАТО. Водночас апарати не перетнули «червону межу», після якої це можна було б кваліфікувати як агресію, тому протокол застосування зброї не активували.

Проблема полягає в «сірій зоні»: довести наміри росії складно, адже теоретично і дрони, і літаки могли потрапити в чужий повітряний простір випадково.

Подібні інциденти траплялися й раніше — наприклад, у 2005 році російський винищувач заблукав над Балтійським морем і впав на території Литви.

Однак тоді це був поодинокий випадок, що не призвів до погіршення відносин із країнами Балтії. Але в 2005 році російські безпілотники не залітали в Польщу, а в Україні не точилася велика війна.

У НАТО переконані, що російські пілоти чудово орієнтуються в небі Балтики, а моряки рф добре знають місцеві води. Саме тому альянс вважає, що росія веде гібридну війну проти західних країн.

У відповідь на інцидент із дронами в Польщі НАТО розпочало операцію Eastern Sentry («Східний страж»), покликану захистити повітряний простір і території країн альянсу від гібридних загроз. Проліт російських винищувачів стався вже після оголошення цієї операції.

НАТО часто критикують за недостатню здатність адекватно реагувати на гібридні загрози. Наприклад, для перехоплення дронів піднімалися винищувачі польських та нідерландських ВПС, які збили кілька апаратів ракетами, вартість яких у багато разів перевищувала ціну самих дронів.

Проліт російських винищувачів над Естонією тривав близько 12 хвилин. Їх супроводжували італійські F-35, а шведські військові льотчики приєдналися до супроводу й зафіксували російські МіГи у нейтральному небі.

Формальних підстав для застосування зброї проти бойових літаків рф не було. Однак після цього інциденту європейські політики відкрито заговорили про те, чи варто збивати російські літаки в разі їхнього повторного перетину кордонів НАТО.

Як НАТО планує воювати з росією, якщо справа дійде до війни?

Коротка відповідь: тактика західних країн радикально відрізняється від російської. Вони, ймовірно, не погодяться «грати за правилами», які нав’язує рф, і не зосереджуватимуться на масовому використанні дронів. Натомість ставка робитиметься на високоточну зброю, авіацію та класичні засоби ураження — ракети й артилерію.

Те, як російські війська ведуть бойові дії в Україні зараз, навряд чи буде застосовано у конфлікті з НАТО.

Позиційна війна, до якої вдалися обидві сторони, виникла тому, що рф не вистачило сил для швидкої перемоги над Україною у лютому–березні 2022 року. Сьогодні російська армія найефективніша саме в такій затяжній війні.

Переваги рф, які здаються очевидними, — масове застосування тактичних і дальніх ударних дронів та відпрацьована тактика штурмових дій невеликих піхотних груп — сформувалися саме у ході цієї позиційної війни.

російські війська на навчаннях «Захід-2025» відпрацьовували маневрову оборону, однак ці навчальні бої дають уявлення лише про тактику сухопутних сил. Вони тренували класичні прийоми — використання мотоциклів і ударних FPV-дронів у поєднанні з танками та інженерною технікою.

Війська НАТО, згідно з даними навчань, висвітлених пресслужбою альянсу, планують застосовувати дрони менш активно, ніж рф.

Західні армії не намагаються «переграти» росію на її полі бою, а роблять ставку на власні переваги — високоточне ракетно-артилерійське озброєння, широке використання авіації та дії військово-морських сил.

Дрони у такій тактиці виконують допоміжні функції — розвідка, цілевказання, спостереження — а не безпосереднє ураження цілей.

Авіація, яка у війні в Україні здебільшого підтримує піхоту, для західних країн є одним із ключових засобів ведення війни.

Загальна тактика НАТО на східному фланзі полягає у стримуванні передових частин супротивника, швидкому перекиданні підрозділів посилення та подальшому оперативному стягуванні основних сил до району бойових дій.

Для цього у восьми країнах розміщено багатонаціональні бойові групи: у Литві, Латвії, Естонії, Польщі, Румунії, Угорщині, Словаччині та Болгарії.

Чи має НАТО боєздатну армію?

Коротка відповідь: НАТО не має єдиної централізованої армії, і це залишається проблемою альянсу. Проте загальна чисельність військових контингентів країн-членів у Європі приблизно дорівнює чисельності російських збройних сил. Європейські держави активно готують мобілізаційні ресурси на випадок війни — людські, матеріальні та фінансові.

Чисельність

Загальна чисельність військовослужбовців країн НАТО становить у середньому 3,5 млн (за різними оцінками від 3,2 до 3,8 млн), з яких 1,3 млн — американські військові.

За даними дослідницького центру Breguel, чисельність армій лише європейських членів НАТО сягає 1,47 млн.

Штатна чисельність російської армії — 2 209 130 осіб, з яких близько 1,5 млн — військовослужбовці, а решта — цивільний персонал.

При цьому рф веде криваву війну в Україні, у якій задіяно понад 700 тисяч військових, і постійно потребує поповнення втрат у бойових підрозділах. Тому істотно збільшити чисельність армії складно — ресурси «поглинає» війна.

Ще один важливий показник — резерв. Це кількість людей, які наразі не служать в армії, але можуть бути мобілізовані у разі війни. У росії це всі, хто проходив військову службу.

Окремо існує поняття мобілізаційного людського ресурсу — це кількість людей, яких у принципі можна призвати в армію у разі війни. Він визначається винятково чисельністю населення.

З огляду на загальну кількість населення, мобілізаційний ресурс європейських країн НАТО більший: сукупне населення держав альянсу в Європі становить 550–600 млн осіб. Для порівняння, населення росії — близько 146 млн.

Втім, мобілізаційний ресурс не означає, що у разі війни можна швидко сформувати велику армію. Вирішальним чинником є рівень військової підготовки населення.

У вересні 2022 року, оголошуючи «часткову» мобілізацію, тодішній міністр оборони рф сергій шойгу заявив, що вона стосуватиметься 300 тисяч осіб, або приблизно 1% від мобілізаційного ресурсу країни. Виходячи з цієї оцінки, ресурс складав близько 30 млн людей.

У квітні 2025 року головнокомандувач Збройних сил України  Сирський оцінив мобілізаційний ресурс росії у 20 млн осіб, з яких лише близько 5 млн мали військову підготовку.

Водночас існує сумнівна перспектива швидко забезпечити мобілізованих достатньою кількістю військової техніки та озброєння, а також створити для них елементарні умови життя та служби. Мобілізаційна система будь-якої держави має обмежену пропускну здатність, і в різних країнах вона суттєво відрізняється.

За попередніми оцінками, європейські країни НАТО здатні мобілізувати до 3,8–4 млн боєздатних солдатів у разі необхідності (зокрема, у Великій Британії понад 900 тисяч резервістів). Однак невідомо, скільки часу може зайняти їхня мобілізація.

У Північній Європі підхід до військової підготовки населення значно серйозніший. Наприклад, у Фінляндії, де чисельність діючої армії становить лише 24 тисячі військовослужбовців, кількість резервістів — близько 870 тисяч осіб (за даними Global Firepower Index). Це один із найвищих показників у світі у співвідношенні до чисельності населення.

Фінська влада планує підняти віковий ліміт для служби у резерві до 65 років. Це дозволить збільшити кількість резервістів до майже 1 млн до 2031 року.

У Фінляндії обов’язкова військова служба для чоловіків поєднується з розвиненою інфраструктурою, що забезпечує можливість швидкої та організованої мобілізації.

У Польщі, яка також розташована поблизу росії, є значна кількість резервістів. Розширення армії та резерву активно розпочалося після 2022 року, коли рф вторглася в Україну.

Були створені війська територіальної оборони, запроваджено обов’язковий військовий облік для всіх чоловіків і частини жінок віком до 60 років. Нині загальний резерв Збройних сил Польщі перевищує 1 млн осіб, з яких близько 350 тис. мають військову підготовку.

Країни Балтії — Естонія, Латвія та Литва — також активно розвивають свої мобілізаційні резерви. Основні зусилля зосереджені на відновленні призову, розширенні сил територіальної оборони та посиленні співпраці з НАТО. Регулярно проводяться навчання й мобілізаційні тренування, а у школах відновлено програми початкової військової підготовки.

Так, у Латвії, яка має відносно невелике населення, поставлено амбітну мету — до 2027 року сформувати боєздатний резерв чисельністю до 50 тис. осіб.

Військова медицина

Збройні сили Німеччини розробляють план медичного забезпечення на випадок масштабного конфлікту між рф і НАТО. Особлива увага приділяється підготовці військових медиків з урахуванням нових реалій війни в Україні.

За словами голови Центральної медичної служби Бундесверу Ральфа Хоффмана, німецькі госпіталі готуються приймати близько тисячі поранених щодня. Для цього знадобиться приблизно 15 тисяч ліжок — і це лише в Німеччині. Водночас ця оцінка є орієнтовною, оскільки все залежатиме від інтенсивності боїв та масштабу залучених підрозділів.

Нині в бундесвері служить близько 15 тисяч медиків — лікарів, середнього та молодшого медичного персоналу. Цього вважають недостатнім, тому медична служба планує розширення. Крім того, потрібно адаптувати медичні структури, які лікують поранених військовослужбовців, до нових умов ведення війни.

Як зазначив Хоффман, якщо раніше медики найчастіше мали справу з вогнепальними пораненнями, то зараз переважають вибухові травми й опіки, спричинені бойовими дронами та дронами-камікадзе.

Бійці на передовій повідомляють, що надання першої допомоги й евакуація поранених стали значно складнішими через постійну загрозу безпілотників, які кружляють над лінією фронту й у тилу.

Тому для ефективної допомоги пораненим на передовій часто треба стабілізувати стан людини протягом кількох годин прямо на лінії фронту. Це вимагає більших людських ресурсів і підготовлених медичних підрозділів, готових діяти в екстремальних умовах.

Бундесвер також вивчає різні варіанти доставки поранених у тил — госпітальні поїзди, автобуси та повітряна медична евакуація.

Як бути з ядерною зброєю?

Коротка відповідь: у Європі стратегічну ядерну зброю мають Франція та Велика Британія; окрім того, у низці країн зберігаються американські тактичні ядерні заряди. рф також володіє тактичною ядерною зброєю і розміщує частину зарядів у себе й у білорусі. Застосування тактичної ядерної зброї менш регламентоване й потенційно небезпечніше через нижчий поріг використання. Водночас ядерне стримування діє не лише на стратегічному, а й на оперативно-тактичному рівнях і працює як важливий чинник запобігання ескалації.

Між рф і сша існує стратегічне ядерне стримування — у разі прямого конфлікту це загрожує всьому світу катастрофічними наслідками.

Окрім рф, стратегічні ядерні сили мають Франція та Велика Британія — і це створює ризик переростання будь-якого великого конфлікту у ядерний.

У Європі також присутня тактична ядерна зброя: рф має такі заряди й розмістила частину їх у білорусі; США зберігають малопотужні ядерні боєприпаси в кількох європейських країнах. Ця зброя залишається під контролем США, і її застосування без їхнього дозволу неможливе; аналогічні механізми контролю діють і в інших випадках.

Небезпека тактичної ядерної зброї в тому, що її нижча потужність може створювати ілюзію «меншої» загрози, тоді як наслідки застосування будь-якої ядерної зброї залишаються катастрофічними.

Водночас у Європі вже сформувалося певне ядерне стримування між блоками (рф/білорусь — західні країни), що, швидше за все, діятиме як стримувальний фактор проти розгортання та розширення відкритої війни.

Чи може Європа розраховувати на США?

Коротка відповідь: європейці дедалі більше покладаються на власні сили в питаннях оборони, хоча 5-та стаття Північноатлантичного договору залишається чинною, і США досі є ключовим союзником.

Протягом десятиліть холодної війни безпеку країн НАТО в Європі забезпечували насамперед США. Це стосувалося і масштабних поставок американської зброї (яка й нині становить значну частину оборонного імпорту європейських держав), і присутності американських військ на континенті.

Однак із приходом до влади Дональда Трампа ситуація змінилася. США оголосили про відхід від ролі «захисника Європи», закликавши союзників більше дбати про власну безпеку.

Попри це, Сполучені Штати залишаються членом НАТО, а 5-та стаття договору продовжує діяти. Американські війська й надалі беруть участь у спільних маневрах з європейськими арміями. Водночас дедалі більше європейських політиків і військових скептично оцінюють майбутню роль США.

Наприклад, прем’єр Польщі Дональд Туск прокоментував заяви Трампа так: «Президент Трамп заявив, що Україна може повернути свою територію за підтримки ЄС. За цим оптимізмом прихована обіцянка зменшення участі США і перекладання відповідальності на Європу». Туск підкреслив, що краще мати реалістичний погляд, ніж жити в ілюзіях.

Польща, яка має активну військово-технічну співпрацю зі США, залишається одним із ключових партнерів Вашингтона в Європі. Однак для решти країн питання про майбутню роль США у системі європейської безпеки залишається відкритим.

Європа при цьому не відмовляється від партнерства з американцями, але паралельно намагається виробити власну стратегію безпеки — як у межах НАТО, так і в рамках ЄС, щоб мати більш незалежну позицію у сфері оборони.

Чи готова європейська економіка до війни?

Після розпаду СРСР країни Європи, що входять до НАТО, скорочували витрати на оборону, що з часом призвело до значного зниження боєздатності їхніх національних армій.

Хоча економіки країн НАТО значно більші за економіку росії, їхній військово-промисловий комплекс до моменту повномасштабного вторгнення рф в Україну був орієнтований на «мирне» виробництво. Тепер він потребує технологічного оновлення та значних інвестицій як приватних, так і державних.

У питаннях економіки й індустрії дії в межах ЄС мають більше значення, ніж у межах військово-політичного союзу НАТО. Європейським країнам потрібен колективний підхід до закупівель озброєнь, планування й інвестиційної політики; необхідно також адаптувати законодавство, аби організація спільної оборони не перетворилася на хаос.

Європа вже рухається в цьому напрямі: витрати на оборону в 2025 році сягнуть близько €381 млрд (у 2024-му — €343 млрд), і цей показник зростає від початку великої війни в Україні. Інвестиції в ВПК у 2025 році оцінюють приблизно в €130 млрд. Очікується, що військові витрати країн ЄС у 2025 році складуть близько 2,1% ВВП — значно менше за цільові 5% НАТО до 2035 року.

Чи готовий європейський ВПК?

Коротка відповідь: поки що ні. Європейський оборонно-промисловий комплекс лише починає виходити з тривалого періоду недофінансування і не здатен виробляти озброєння в необхідних обсягах. Проте зростає інвестиційна активність: нові заводи будують, компанії нарощують потужності, темпи виробництва зростають.

«Ми катастрофічно недофінансовуємо нашу трансатлантичну оборонно-промислову базу, щоб виробляти необхідне озброєння у потрібному темпі і масштабі», — зауважив помічник генсека НАТО з операцій Том Гоффус. «Росія, економіка якої становить лише 5% від економіки НАТО, за три місяці виробляє багато критично важливих боєприпасів, на виробництво яких 32 союзникам потрібен цілий рік».

Натомість у Європі вже зводять нові потужності: будують заводи з виробництва снарядів, вибухівки, артилерійських систем і засобів ППО, щоб зменшити залежність від імпорту з Азії й США.

Лідером інвестицій є німецька Rheinmetall: компанія будує великі заводи з виробництва артилерійських боєприпасів у Латвії, Литві та Німеччині, які мають запрацювати в найближчі 1–2 роки. MBDA збільшує виробництво засобів ППО в Німеччині; шведська Sweden Ballistics (Swebal) планує фабрику з виробництва вибухівки до 4 тис. тонн на рік до кінця 2027 року; польський завод Łucznik нарощує випуск штурмових гвинтівок Grot — до 100 тис. одиниць на рік.

Однак війна в Україні демонструє, що характер бойових дій постійно змінюється: з’являються нові засоби ураження й масштабні тактики, які раніше не застосовувалися. Це ставить завдання масового виробництва нових видів озброєнь і засобів протидії їм.

Перехід російської армії до тактики дій невеликими піхотними та моторизованими групами ставить питання про створення ефективних протипіхотних загороджень. У зв’язку з цим цілком імовірним є вихід шести країн із «Оттавської угоди», яка забороняє протипіхотні міни — йдеться про Фінляндію, Естонію, Латвію, Литву, Польщу та Україну.

Нещодавній проліт двох десятків російських безпілотників у Польщу продемонстрував низьку ефективність європейських систем ППО, які були розроблені для відбиття традиційних загроз — пілотованої бойової авіації, крилатих і балістичних ракет.

«Неможливо постійно збивати дрони вартістю в тисячу чи дві тисячі доларів ракетами, які коштують півмільйона або мільйон… Ми всі швидко розвиваємо технології і вчимося у українців», — сказав генеральний секретар НАТО марк рютте в інтерв’ю Bloomberg. На запитання журналіста, чи відчуває НАТО нестачу необхідного обладнання, рютте відповів: «У короткостроковій перспективі — так».

Наскільки все погано зараз?

Коротка відповідь: про початок війни між НАТО та росією в найближчому майбутньому мова не йде. рф не зможе розв’язати нову війну з альянсом, не завершивши конфлікт в Україні, а навіть після цього їй знадобиться час для підготовки сил до вторгнення — зовнішні ознаки такої підготовки будуть помітні у вигляді скупчення військ біля кордонів. Наразі ризик повномасштабного конфлікту вважається низьким.

Хоча російські війська в Україні щотижня здійснюють локальні просування й захоплюють певні рубежі, ці просування не можна назвати масштабними: вони потребують значних зусиль і супроводжуються великими втратами для рф. За підрахунками ВВС на початок вересня, кількість загиблих росіян перевищує 128 115 — це підтверджена цифра, тоді як реальні втрати, ймовірно, принаймні вдвічі більші.

Змінити ситуацію рф складно: угруповання в ~700 тисяч осіб не дозволяє організувати оперативний прорив, ввести у нього достатні сили й швидко захопити значні території. Продовжувати виснажливу війну в Україні одночасно з початком нової воєнної кампанії росія фізично не в змозі. Часті гібридні дії рф багато хто трактує як індикатор труднощів на фронті.

За оцінками низки експертів, росії знадобляться роки на накопичення достатніх сил для вторгнення в Європу. Безпосередня підготовка вимагатиме концентрації великих сил біля кордону — і такі кроки зазвичай помітні заздалегідь.

Рф почала підготовку до вторгнення в Україну навесні 2021 року; це стало очевидним уже на початку квітня 2021-го, і в пресі тоді ширилися спекуляції про можливу війну. Отже, якщо колись розпочнеться підготовка до реального вторгнення в Європу, журналісти й аналітики, скоріш за все, заговорять про це заздалегідь — і не раніше, ніж через кілька років після завершення війни в Україні.