Жителі Фінляндії: «Справа України – наша справа»
Гельсинкі стояв і буде стояти пліч-о-пліч із Києвом, боронячи браму Європи проти азійської навали. Москві слід замислитися над репараціями.
Приголомшливі, але цілком прогнозовані результати нещодавніх парламентських виборів у Суомі стратеґічно не змінять політичний курс, обраний владою у Гельсинкі. Так, Санна Марін подала у відставку, але робити з цього трагедії не слід.
Для фінів новий уряд на чолі з Петтері Орпо буде більш націонал-патріотичним і менш соціяльно відповідальним, оскільки витрати бюджетних коштів не спрямовуватимуть на підтримку тих ініціятив, які обтяжливі. Натомість для українців ситуація також не зміниться, бо їхня "русофобія на доволі високому рівні".
Будемо відверті, станом на тепер головним політичним гаслом на зовні та всередині Суомі є – «Ukrainan asia on meidän», тобто, «Справа України – наша справа». Певно, дається в знаки історична пам'ять фінів, перш за все передавані з покоління у покоління спогади про Зимову війну (1939-1940).
Це видно по тому, як українську тему використали всі учасники передвиборчої кампанії, від праворадикалів і опозиціонерів, до представників урядової коаліції на чолі з уже експрем'єр-міністром. Знаково, але на відміну від подій 85 річної давнини, коли Лондон, Париж і Вашинґтон гальмували з наданням допомоги Гельсинкі, прямо зараз Фінляндія доволі активно озброює України.
З батьківщини всесвітньовідомого стрільця Сімо Гяюги на буремний Донбас їдуть танки "Leopard", панцерні машини "Sisu" і багато чого іншого, про що міністерства оборони Суомі й України намагаються не афішувати зі зрозумілих причин. Надають нам допомогу у фінансовому та гуманітарному плані, хоча б тим, що вже взялися фіни за відновлення інфраструктури зруйнованої московитськими окупантами Чернігівської області.
Власне реальні відносини між нашими народами сягають часів гетьманування Івана Мазепи. Тоді фінські вояки брали активну участь у війні проти Московії у лавах шведського війська, зокрема у Полтавській битві.
Хоча до того – у Середньовіччя – спостерігалися певні контакти у рамках так званого торгового шляху "зі варягів у греки", які не були тривким через постійну воєнну загрозу, то зі Сходу, то Заходу. Проте найбільшого розквіту набув період Великої війни (1914-1918) і Перших визвольних змагань (1917-1922), позаяк і Гельсинкі, і Київ були сполучними ланками так званого "паску безпеки" Міжмор'я проти більшовицької агресії.
Саме тоді відкриваються дипломатичні представництва, налагоджується двостороння торгівля, але чого не відбувається, так це культурного обміну, бо всі сили зосереджуються на національній безпеці та обороні. У 1916 році фінські та українські самостійники взяли участь у конференції Союзу народів у Лозанні, а наступного року на теренах Суомі почали діяти українські військові комітети, чиї члени провели низку демонстрацій під синьо-жовтими прапорами.
Проте маючи приязні відносини, тогочасні голови держав Павло Скоропадський і Карл Ґустаф Еміль Маннергейм фактично не встигли остаточно зацементувати наявний status quo. Адже гетьмана щойно скинули представники Директорії Української Народної Республіки, коли ґенерал армії вільної Фінляндії обійняв посаду реґента та взявся за розбудову держави.
У Києві та Гельсинкі були зацікавлені в економічній співпраці – Фінляндія закуповувала зерно та цукор в України, натомість Україна – папір у Суомі. Восени 1918 року сторонам уклали угоду щодо продажу 1 000 000 пудів паперу в обмін на 350 000 пудів цукрового піску!
У рамках міждержавної співпраці у серпні 1920 року представники УНР та Фінляндії взяли участь у Булдурській конференції, за результатами якої були створені Рада уповноважених балтійських держав та Рада військових представників держав-учасниць – фундамент майбутнього союзу Міжмор'я. Йому до тепер не судилося поки стати реальною силою.
Слід відзначити, що крім Маннергейма і Скоропадського важливу роль у зближенні наших народів і країн зіграли також письменники Тарас Шевченко та Ейно Лейно, дипломати Костянтин Лоський, Микола Залізняк, Володимир Кедровський і Герман Ґуммерус, а також борці-антикомуністи Богдан Кентржинський і Вілго Геланен. Відтак наперекір усім викликам долі та історії Суомі та Україна мають багато спільного, не тільки у минулому, але перш за все у майбутньому.
І ми, і вони прямуємо до НАТО, маючи перед собою одвічного ворога зі Сходу – агресивну Росію, вона ж Московія. Її дезінтеґрація та фраґментація покладе край постійним війнам у Старому світі, також давши волю поневоленим на її території народам, зокрема фіно-угорським, тюркським, кавказьким та іншим.
