ЗСУ йдуть уперед, але у росіян досі перевага в озброєнні

Вже котрий день боротьба іде за один-єдиний окоп на краю нашої посадки. Наразі біля нього лежать 4 чи 5 мертвих росіянина, вчора лежали 3, позавчора – один.

І це не ті, котрі вчорашні – деякі трупи ворог встигає забрати. Бронетехніка противника не справляється ні з вогневою підтримкою своїх солдатів, ні з їх евакуацією.

Буває, що як тільки приїжджає ''броня'', коло неї негайно розривається снаряд. І вона тікає, не забираючи тих, кого мала відвезти у тил, хоча вони вже залягли у вирві всього лише за 2 метри від бойової машини.

Деякі поранені самі приречено бредуть назад через чисте поле, у повен зріст. Видно, вони відчувають, що втрачати нічого; інших несуть.

БМД привозять все нових і нових бійців, замість поранених і убитих. Може, привезли б і більше, але більше не поміститься у цьому окопі, за який з обох боків воюють такі чималі сили.

З трупів познімали броніки – вочевидь, це дефіцит, а коли знімали, то задирався рдяг, і тіла лежать із голими спинами чи животами. Сам окоп довжиною в метрів 10, у ньому в боках повиривали імпровізовані бліндажі.

Кругом нього – випалена, подзьобана вирвами земля, на якій немає і ще довго не буде нічого живого. Поруч розкидана розбита осколками зброя і амуніція, а зверху стирчать розщеплені стовбури того, що раніше було деревами.

У стовбури періодично прилітають і розриваються воги, коло окопу вибухають міни і снаряди. Перебування там – це гарантована контузія протягом години-двох, але росіяни вперто, суїцидально б'ються за цей шматок землі.

Але вісь цієї невеликої, але запеклої битви – ця мікроскопічна територія, по суті – купа сміття з парою нір. Але навколо неї крутиться колесо долі сотень і тисяч бійців з обох сторін.

Спостерігач, далекий від війни, не розумітиме сенсу таких лютих атак, таких великих втрат. Але мені все зрозуміло – у цій війні свої закони.

Там кривава боротьба і є тим, чого прагнуть її ініціатори; вони хочуть саме найзапекліших боїв, найсмертельніших сутичок. А більше нічого й не хочуть.