16 років тому росія напала на Грузію

7-8 серпня - чергова річниця початку російсько-грузинської війни.

На початок серпня 2008 року ситуація в зоні заморожених конфліктів Грузії та двох її сепаратистських регіонів Абхазії та Південної Осетії загострилася. Особливо це стосувалося Південної Осетії, що прагнула незалежності з початку 1990-х років.

Про те, що нове загострення може призвести до війни, серйозно заговорили на початку літа. А вже з липня грузинська та південноосетинська влада почала звинувачувати одна одну в обстрілах прикордонних сіл і самого міста Цхінвалі за участю артилерії, мінометів і бронетехніки.

11 липня з Москви відкликали посла Грузії, після того як росія офіційно визнала, що над Абхазією та Південною Осетією літають її військові літаки. Водночас з Південної Осетії до Росії почали вивозити автобусами літніх людей, жінок і дітей.

У другій половині липня неподалік від Тбілісі пройшли спільні грузинсько-американські навчання «Негайна відповідь», а на Північному Кавказі - російські навчання «Кавказ-2008». Згодом Тбілісі та Москва звинуватили один одного в тому, що ці навчання фактично стали підготовкою до війни.

7 серпня близько 16.00 за московським часом президент Міхеїл Саакашвілі заявив, що віддав грузинським силам у зоні конфлікту наказ не відповідати на стрілянину з боку Південної Осетії і закликав опонентів наслідувати його приклад: «Заклинаю вас!» Південна Осетія погодилася припинити вогонь.

МВС Грузії заявило про обстріл села Прісі близько 22.15 мск, а командувач російськими миротворцями генерал Марат Кулахметов сказав, що стріляють по Цхінвалі.

Наступного дня, в п'ятницю, 8 серпня, на 13.00 за московським часом було заплановано переговори між Південною Осетією та Грузією за посередництва Москви. Втім, було очевидно, що сторони готуються не до них, а до початку конфлікту.

Секретар Ради безпеки невизнаної республіки Анатолій Баранкевич заявив «РІА Новости», що «до кордону (Південної Осетії) скеровуються численні військові з'єднання Грузії».

Війна

Перші повідомлення про сильний обстріл Цхінвалі починають надходити близько опівночі. Повідомляється, що до цього часу стрілянина триває приблизно півгодини - із застосуванням установок «Град» та гаубиць. Надходить інформація про те, що до міста рухається грузинська техніка.

Генерал Марат Кулахметов, який командує миротворцями, заявляє, що грузинські Су-25 завдають ударів по Цхінвалі.

Приблизно о першій ночі Грузія офіційно оголошує про початок бойових дій. Держміністр Грузії з реінтеграції Темур Якобашвілі виступає із заявою:

«Метою керівництва Грузії є не взяття міст. У Тбілісі хочуть лише поставити крапку на кримінальному режимі, щоб ніхто не загрожував нашим містам, громадянам та інфраструктурі».

Вранці прем'єр-міністр Грузії Ладо Гургенідзе звинуватить Південну Осетію у провокуванні конфлікту:

«На жаль, ми були змушені вдатися до встановлення порядку і миру силами збройних сил, оскільки, попри озвучені президентом Грузії ініціативи та припинення вогню в односторонньому порядку, сепаратисти відкрили масований вогонь по грузинських селах».

Засідання Радбезу

Члени Ради безпеки ООН за ініціативою Росії збираються на екстрене засідання.

Текст заяви, що складається з трьох речень, члени Радбезу обговорюють протягом двох годин за закритими дверима, проте так і не узгоджують остаточний варіант. Розбіжності спричинило формулювання про те, що обидві сторони, які конфліктують, повинні «відмовитися від застосування сили». Ця фраза не влаштувала Грузію і США, які підтримували цю країну.

Генсек ООН висловив «глибоке занепокоєння» ситуацією в Південній Осетії. Представник ЄС із зовнішньої політики Хав'єр Солана, генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер і представник держдепартаменту США закликали сторони припинити бойові дії і сісти за стіл переговорів.

Час заяв

Близько 10 години ранку Темур Якобашвілі закликав Росію втрутитися в грузино-осетинський конфлікт як «справжнього миротворця».

Південна Осетія також звернулася до Росії за терміновою допомогою.

«Ми просимо керівництво Росії протягом години надіслати допомогу, в іншому разі буде багато жертв», - сказав голова південноосетинського Радбезу Анатолій Баранкевич.

Незадовго до цього прем'єр-міністр росії владімір путін, який на той момент перебував у Пекіні на відкритті Олімпіади, пообіцяв, що бойові дії Грузії в Південній Осетії не залишаться без відповіді:

«Грузинське керівництво застосувало агресивні дії щодо Південної Осетії. Фактично почалися бойові дії».

Однак, якою саме буде ця відповідь, путін не сказав.

Приблизно о 13:24 заяву робить міноборони росії, а о 15:30 президент росії Дмитро Медведєв записує в Кремлі телезвернення, в якому каже, що росія «була і залишається гарантом безпеки народів Кавказу».

«Згідно з Конституцією та федеральним законодавством, як президент Російської Федерації я зобов'язаний захищати життя і гідність російських громадян, де б вони не перебували», - говорить він.

Про введення військ у заяві немає ані слова. Відеозапис зробили у Кремлі і показали в ефірі російських федеральних каналів.

«Логіку кроків, які ми зараз вживаємо, продиктовано цими обставинами. Ми не допустимо безкарної загибелі наших співвітчизників. Винні отримають покарання, на яке вони заслужили», - заявляє Медведєв.

«Хотілося б, щоб у рамках СНД ці дії знайшли відповідну оцінку. І всі мають вжити зусиль щодо погашення конфлікту», - каже путін.

Втручання росії

Фактично росія почала брати участь у конфлікті в перші ж години, а за деякими даними, російські військові могли опинитися в Південній Осетії ще до початку війни - але окремі підрозділи, а не армійські з'єднання. Висування двох тактичних груп 58-ї армії, що була дислокована за Кавказьким хребтом, який відділяє російську Північну Осетію від грузинської Південної, розпочалося в ніч на 8 серпня. Колони рухалися через Рокський тунель, що з'єднував території двох країн у цьому районі.

Колишній командувач 58-ю армією Анатолій Хрульов заявив в інтерв'ю Російській службі Бі-бі-сі, що ці групи залишилися на підході до тунелю з боку Росії до завершення навчань просто для забезпечення проходу військ до місць постійної дислокації, жодної спеціальної цілі він не переслідував.

Однак у книзі «Танки серпня», виданій у 2009 році Центром аналізу стратегій і технологій, зазначено, що угруповання завжди розміщувалося біля кордону Південної Осетії в момент загострення ситуації в цьому регіоні.

За даними ЦАСТ, загальна кількість двох груп становила приблизно 1500 осіб, на озброєнні яких було 14 танків Т-72, 16 САУ «Акація» і дев'ять установок «Град». Імовірно, були й БМП, оскільки далі вони фігурували в описі боїв.

Як розповів Хрульов, ці дві групи захопили стратегічно важливу ділянку Транскавказької автомагістралі, єдину велику дорогу, що веде від Рокського тунелю до Цхінвалі, і, перед усім, розташований на цій дорозі Гуфтинський міст. Перша група, за словами Хрульова, пройшла тунель о 1.40, а до мосту вони вийшли о 4.40.

Капітан російської армії Денис Сідрістий згодом в інтерв'ю газеті «Красная звезда» розповість, що його частина, яка перебувала на території Південної Осетії, отримала наказ висуватися до Цхінвалі ще 7 серпня. За словами капітана, обстріл почався після того, як вони прибули до Цхінвалі. Пізніше газета видалила інтерв'ю з сайту.

На ранок 8 серпня у Цхінвалі йшли бої за участю грузинських військових, осетинських ополченців і російських миротворців. Втрат зазнавали всі учасники. Грузинська армія займала села навколо міста, рухалася вглиб Цхінвалі, а через тунель до Південної Осетії рухалися колони 58-ї армії.

Загальна мобілізація

Об 11:30 президент Грузії Міхеїл Саакашвілі оголошує загальну мобілізацію. «Лише так ми можемо врятувати нашу країну», - каже Саакашвілі. За попередні роки за програмою підготовки резервістів збройних сил Грузії було натреновано і записано до резерву понад 100 тисяч осіб.

Починають надходити повідомлення про дії грузинської та російської авіації: про удари грузинських штурмовиків по мішенях у районі Цхінвалі та літаків 4-ї армії ВПС і ППО Росії - по військових об'єктах у Грузії та Осетії, здебільшого силами фронтових бомбардувальників Су-24 і штурмовиків Су-25. Повідомляється про бомбування Горі, аеродромів Вазіані та Марнеулі, порту Поті.

Офіційно війна

Міністерство оборони Росії тепер вже офіційно оголосило, що до Південної Осетії направлено підкріплення для допомоги російським миротворцям.

Бойові групи 58-ї армії діють на північ від Цхінвалі. В самому місті йдуть бої за участю грузинських частин, російських миротворців, а також південноосетинських ополченців. До вечора велика частина міста опиняється в руках грузинських військ.

«Восьмого серпня [грузинські] танки прорвалися із заходу, зайняли найближчі висоти і почали бити прямо по нашому району, ми опинилися «у котлі». В наш будинок було пряме влучення, на четвертому поверсі розірвався снаряд, а там перебував вісімдесятирічний чоловік, він загинув», - розповідала мешканка Цхінвалі Тамара Шавлокова Бі-бі-сі.

У Північній Осетії формуються загони ополченців, які висуваються до Південної. Їхня чисельність оцінюється по-різному, в середньому мова йде про кілька тисяч осіб.

У ніч на 9 серпня грузинські війська обстрілюють Цхінвалі з мінометів та артилерійських систем. У самому місті йдуть бої, чіткої лінії протистояння немає.

росія продовжує вводити війська через Рокський тунель, створюючи ударне угруповання. До ранку частини 58-ї армії зайняли позиції на околицях Цхінвалі.

Командувач 58-ю армією генерал Анатолій Хрульов вирішує відправити підкріплення до Цхінвалі. Батальйон зі складу 58-ї армії обходить місто із заходу Зарською дорогою, щоб зайняти позиції на півдні. У складі колони - штабна рота, з якою їхав Хрульов.

О 14:00 колона зіткнеться з грузинською частиною, яка спробує зайти до Цхінвалі. У швидкоплинному бою генерал Хрульов дістане поранення.

«Примушування до миру»

Перед початком зустрічі з міністром оборони і начальником Генштабу президент Дмитро Медведєв заявив, що російська армія «розпочала операцію з примушування до миру». О 17:00 за московським часом він зателефонує президенту США і знову повторить цей вислів.

Приблизно об 11:00 офіційно оголошується, що до Грузії перекинуто частини 76-ї Псковської десантної дивізії. До зони конфлікту також направлено підрозділи південно-десантних військ з Іваново та Москви.

Ближче до опівдня російські військові заявляють, що Цхінвалі перебуває повністю під їхнім контролем. Грузинські військові у відповідь кажуть, що самі відступили з міста. Насправді російські війська почнуть входити в місто лише наступного дня.

Війна в повітрі

Приблизно опівдні росія офіційно оголошує про втрати в Південній Осетії - 15 загиблих, 150 поранених. Повідомляється про двох збитих напередодні літаках - Су-25 і Ту-22М3. Пілота штурмовика врятували одразу, з чотирьох осіб, які перебували на борту бомбардувальника, врятувався лише один пілот, який потрапив у полон.

При цьому МВС Грузії заявляє, що допитує пілота збитого російського літака.

У ніч на 9 серпня російська авіація завдала удар по військовій базі Сенакі. Повідомлялося про загибель 12 грузинських військових.

Парламент Грузії запроваджує в країні воєнний стан строком на 15 днів. У країні оголошують призов резервістів, уряд переходить на цілодобовий режим роботи.

Тим часом президент Міхеїл Саакашвілі закликає до припинення вогню і публічно заявляє, що звернувся з такою пропозицією до президента Росії.

У Кремлі стверджують, що Дмитро Медведєв не отримував жодних офіційних пропозицій про перемир'я, а заступник міністра закордонних справ Григорій Карасін каже, що для початку перемовин Грузія мусить вивести свої війська з території Південної Осетії.

Приблизно о 16:00 росія оголошує про початок патрулювання вод біля узбережжя Абхазії та встановлення зони, вільної від судноплавства.

Безплідні зусилля

ООН проводить чергове засідання, на якому посол Віталій Чуркін заявляє, що Москва не погодиться на припинення вогню, оскільки грузинські війська досі перебувають на території Південної Осетії.

Генеральний секретар ООН, а за ним європейські та американські політики і дипломати закликають сторони припинити бойові дії.

До Владикавказа прилітає прем'єр-міністр владімір путін. Його приїзд широко висвітлюється російським телебаченням. Він не коментує хід бойових дій, але розпоряджається виділити 10 мільярдів рублів на відновлення житла в Південній Осетії.

У другій половині дня представники іншої невизнаної республіки, Абхазії, і офіційний Тбілісі повідомляють про обстріли в Кодорській ущелині, однак боїв у цьому районі немає. Ввечері російські військові кораблі починають патрулювання біля берегів Грузії.

У Грузії збито ще два російських літаки - штурмовики Су-25. Один з пілотів загинув, другий евакуйований.

Ввечері російські війська входять до Цхінвалі.

«Коли російська армія увійшла до міста, бої продовжилися на околицях, оскільки до того часу осетинські бійці вже майже все зачистили. Війська пройшли через грузинський анклав, але там вже нікого не було, грузинське населення заздалегідь залишило село, там з шести тисяч лишалося людей двадцять. Вони все знали, вони за день до початку поїхали, все кинули, думали, що повернуться», - розповів Бі-бі-сі місцевий житель Юрій Бетєєв.

10 серпня, ранок

Протягом ночі на околицях Цхінвалі тривали бої: зокрема, за контроль на Прісськими висотами, що домінують над містом.

росія продовжує перекидати війська через Рокський тунель до Південної Осетії, а також повітрям і морем до Абхазії.

Вранці російські війська почали входити до Цхінвалі Транскавказькою магістраллю з півночі, а також об'їзною Зарською дорогою на заході міста. Частини також займають позиції на схід від Цхінвалі.

Сторони продовжують обмінюватися артилерійськими ударами. Російська авіація бомбардує військові об'єкти на території Грузії, позиції артилерії і ППО, військові бази та порти.

10 серпня, день

Вважається, що на територію Грузії російські війська та південноосетинські ополченці увійшли лише 11 серпня, проте мешканці одного з грузинських сіл казали кореспондентам Бі-бі-сі, що вони бачили їх раніше.

«8 і 9 серпня село бомбили. На моїх очах двох людей, батька й сина, вбило бомбою. 10-го числа до села увійшли росіяни, і ці козаки, і осетинські підрозділи», - розповідала Додо Абрамішвілі з села Варіані.

З грузинських сіл у Південній Осетії тікають мешканці, до населених пунктів входять ополченці, починаються грабунки, пожежі, розправи з мирним населенням - згодом усе це відобразять у доповідях Amnesty International.

МЗС Грузії вручає консулу Російської Федерації в Грузії Андрію Смаге ноту, в якій йдеться, що згідно з розпорядженням президента Грузії, збройні сили припиняють вогонь у Південній Осетії.

«МЗС Грузії заявляє, що Грузія готова негайно розпочати перемовини з Російською Федерацією про завершення бойових дій та припинення вогню», - зазначено в документі.

Крім цього, Грузія заявляє, що вивела свої війська з території Південної Осетії. В російському МЗС підтверджують отримання ноти і її зміст, але заявляють, що бойові дії в Південній Осетії не припинилися.

У Чорному морі біля берегів Абхазії в морський бій вступають російські та грузинські військові кораблі.

Два російських кораблі - малий ракетний корабель «Міраж» і малий патрульний корабель «Суздалець» - супроводжують великі десантні кораблі, коли помічають на радарах групу грузинських катерів.

О 18.40 «Міраж» випускає по одному з катерів дві крилаті ракети «Малахіт» і топить його. За однією з версій, це був катер «Тбілісі», проте також є версія, що внаслідок цього було знищено інший корабель.

11 серпня

Російські війська починають наступ, переходять лінію розмежування Абхазії, Південної Осетії та Грузії і починають рух вглиб країни.

Вони періодично вступають у бойові зіткнення з грузинськими військами, проте інтенсивність боїв вже значно нижча, ніж у попередні дні. Саме цей наступ описав у короткій документальній повісті «Маленька переможна війна» публіцист Аркадій Бабченко. Російські війська та загони ополченців доходять до Горі і займають його, виходять до околиць Зугдіді, захоплюють військову базу неподалік від Сенакі, до Поті приходить розвідувальний батальйон.

Навколо Цхінвалі тривають бої з грузинськими частинами, відрізаними від основних сил. Російська авіація завдає удари по цілях на території Грузії.

12 серпня

Дмитро Медведєв оголошує про завершення активних бойових дій і наказує військам ліквідувати «вогнища спротиву».

До Москви для узгодження з Медведєвим плану врегулювання конфлікту прилітає Ніколя Саркозі. План передбачає завершення бойових дій, відведення грузинських і російських військ на позиції, які вони займали під час початку конфлікту. На зустрічі із Саркозі Медведєв офіційно оголошує про завершення війни, називаючи її тепер уже «операцією з примушення до миру».

Активні бойові дії припинилися, але російські війська залишалися на території Грузії до 16 серпня.

Втрати

Втрати російської сторони внаслідок війни з Грузією точно невідомі. 21 лютого 2009 року заступник міністра оборони Росії Микола Панков заявив, що в Грузії загинули 64 російських військовослужбовці, 283 було поранено, троє осіб вважаються зниклими без вісті.

Того ж року заступник глави МЗС Григорій Карасін заявив агентству «РИА Новости» з посиланням на дані слідчого комітету, що в ході штурму Цхінвалі загинули 162 мешканці Південної Осетії і 255 було поранено.

Втрати російської армії, за його словами, склали 48 російських військовослужбовців (серед них десять миротворців), а поранення отримали 162 військових.

За офіційними даними Грузії, внаслідок конфлікту загинули і зникли без вісті 179 грузинських військовослужбовців. Поранення отримали 1964 військових і поліцейських.

Тижневик «Український тиждень» тоді вийшов з красномовною обкладинкою:

Про що тоді писав Тиждень? Наведу декілька цитат:

«Війна у Грузії наочно показала межу, яку росія не зможе перейти заради володарювання на територіях колишнього СРСР: виявилося, що такої межі просто немає».

«Відчуваючи свою неповноцінність порівняно з Заходом, росія не вигадала нічого ліпшого, ніж діяти «дідівськими», тобто сталінськими методами й доводити свою спроможність як країни намаганням відновити імперію. Хоче довести, що вона вже не імперія, яка розвалюється, а імперія, яка прагне відродження».

«Російський істеблішмент прямо й безкомпромісно кинув виклик цінностям Заходу. І не відомо, чи є в цій псевдомесіанській війні межа, після якої Кремль зупиниться. Оскільки зовнішні цілі в цій війні – це не тільки мета, але й засіб… Наслідками війни в Грузії стане початок нової мілітаризації регіону й збільшення впливу того, хто готовий і може застосувати силу».

Достатньо замінити Грузію на Україну і здаватиметься, що це написано сьогодні, а не 14 років тому. Але у тому випуску йшлося не лише про Росію і реакцію Заходу, а й про Україну:

«Через втрату моменту й можливостей, які були в нас у 2004 році, Україна може розраховувати лише на реалізацію програми-мінімум – зберегти свою незалежність. Але перше, чого потрібно досягнути, – це консенсус, згода всіх найбільших політичних сил діяти синхронно на зовнішньополітичному напрямі. Конфлікти щодо цього питання з опозицією, а тим більше, всередині влади, в такій ситуації неприпустимі. Вони роз’єднують і позбавляють нас будь-яких шансів у протистоянні з новою імперією. Серйозні політичні сили, чи це Партія регіонів, чи це БЮТ, повинні розуміти: без незалежності вони не зможуть мати й десятої частини впливу та влади, яка у них є зараз». 

«Розмови частини політиків про необхідність «нейтралітету» України означають тільки одне: відмову від незалежності. З іншого боку, озброїтися до рівня Росії ми не в змозі з суто економічних причин, тому залишається якнайшвидше ввійти до чинної системи колективної безпеки. Її назва – НАТО». 

За відданість самовбивчій ідеї нейтралітету й за свою схильність до шарпання між Заходом і Сходом ми зараз платимо колосальну ціну. Але цей урок ми все ж засвоїли. За даними соціологів, понад 70% українців проголосували б на референдумі за вступ до НАТО, проти — лише 7% (КМІС, липень 2022). Звичайно, далеко не все в цьому питанні залежатиме від нашої суспільної думки, але є доконаний факт: ідея нейтралітету в Україні померла і це добре.

Набагато більше мене турбує ще один урок, значення котрого ми все ніяк не усвідомимо. Ще раз процитую текст 14-річної давності:

«Ще один важливий пункт – відновлення ефективності державних органів. І, в першу чергу, базових, заради яких існує держава – судової системи, армії, інститутів, що відповідають за безпеку й боротьбу з корупцією. Це завдання, без якого країна не зможе вижити, має стати пріоритетом номер один для будь-якого політичного керівництва».

На жаль, про реформи ми звикли говорити у контексті наближення до стандартів ЄС, збільшення інвестиційної привабливості, боротьби з корупцією, поліпшення місця України у міжнародних рейтингах тощо. Всі ці аргументи слушні, але глибоко вторинні і тому заводять суспільну думку кудись на манівці. Тимчасом головний аргумент на користь реформ дуже простий: неефективні держави не виживають. Суто теоретично, насолоджуватись повільним загниванням і веселим бардаком можна десь на глибокій периферії, куди не долітають вітри історії. Тимчасом Україна зараз суне крізь найстрашніший шторм з часів Другої світової війни — і наївно думати, що небо ось-ось розвидниться і ми зайдемо до затишної бухти, кинемо якір і заживемо спокійним євроінтегрованим життям. Колись, можливо, так і станеться. Але сьогодні нам треба боротися за життя.

Те, що нам потрібні сильні і сучасні Збройні Сили, тепер усвідомили навіть найбільш безнадійні пацифісти. Не буде війська — буде смерть і рабство. Якщо в такому ж ключі почати думати й про решту реформ, багато чого стає на свої місця. Без ефективної економіки,   прозорих і стабільних державних інститутів і компетентних управлінців Україна залишатиметься вразливою. Занадто вразливою, як на теперішні часи. І те, що через 14 років ці банальності доводиться повторювати, справді бентежить.

© Максим Віхров, «Український Тиждень».