«Чорним Запорожцям» пощастило уникнути долі гарнізону Маріуполя
Якесь дивне відчуття déjà vu через Вугледар. Таке враження, що в медійної історії України таке вже було, але не склалося.
Мова про 72 Окрему механізовану бригаду імені Чорних Запорожців та власне промислове мономісто Вугледар, де перевага ворога = 1:9. А ще, про ухвалення нелегкого рішення, про все, що зараз розповідає новий очільник 72-ї ОМБр.
Чому? Зробімо декілька кроків назад: 2022-й, 2023-й і перша половина 2024-го, кожен рік росіяни намагались захопити Вугледар і кожен раз наші «Чорні Запорожці» показували, хто на цьому відтинку Південного фронту господар.
Усі штурми закінчувались однаково — величезними втратами росіян без просування вперед. Тож, увесь цей період, ба більше — всі ці роки (!) успішної оборони має прізвище, ім'я та по батькові; 72-га ОМБр одне із головних.
Проте, зараз прямо на наших очах це намагаються викреслити, наче нічого й не було, а Вугледар був наш, тому що просто був наш. Щобільше, тихою сапою нам натяками кажуть, що відхід із Вугледару це не рішення командування, а особисте рішення очільників бригади.
Ну, а раз не рішення командування, то й питань до командування не може бути, правда ж?! І це нічого вам це не нагадує? Дам підказку — Маріуполь, усе те саме зі всіма тими спробами.
Якби не безумовна сила керівників гарнізону Маріуполя, «зубастість» самих маріупольців та наша любов до нашого гарнізону — ми б бачили те саме. Запевняємо!
Проте, повертаючись до Вугледару та розуміння хто винен, окрім путіна, та чи є такий винний. Здається, на цій стадії війни ми вже маємо право питати в керівництва країни відповіді на ці питання.
Чому? Тому, що втрата Вугледару це не плюс один населений пункт, це запуск росіянами залізниці від Ростова до Ростова, 100%-ва військова логістика залізницею — друга велика логістична мета після суходільного коридору в Крим.
Тож маємо право почути, як так сталося. Навесні, коли роботи росіян по розбудові залізниці біля сіл Гранітне і Маловодне вийшло на фінальний етап, апелюючи нам речники Сил оборони України із посмішкою казали, що «нічого страшного».
Натомість ми наголошували, що запуск залізниці кардинально змінить ставлення до Вугледару і що саме тут буде чергова точка посиленого наступу — де ми, а де речники Сил оборони. Місяці ми висвітлювали розбудову та місяці чули, що все гаразд!
Виявилося, що наші гіпотези стрімко стали реальністю. Реальністю, до якої чомусь знов не були готові, проте тут уже сказати «несподіванка» або «сюрприз» не вдасться.
Знову ж таки, у липні-серпні повідомлялося про стрімке зростання сил окупантів, націлених конкретно на Вугледар. Резерви, які не чіпали ні для Курська, ні для Покровська, і всі ці резерви потім ми бачили на Вугледарі.
Ой, невже знову, несподіванка? Ні, проте зараз якесь суцільне самопокарання очільника 72-ї ОМБр. Чому й за що? Таке враження, що не стільки за себе, скільки за того хлопця «у пікселі».
Це паплюжить військову історію «Чорних Запорожців». Це паплюжить історію всіх, хто намагався втримати Вугледар, це також паплюжить усе, на чому тримається любов та шана українців до нашого війська.
Тому будьмо відверті — хтось таки має відповісти, чесно відповісти, як так сталося: або із П.І.Б. винних, або аргументовано з обставинами, не прикриваючи нікого. Інакше, ми ризикуємо звикнути до того, що у повзучій, але системній окупації не просто звикнемо до втрат територій, а й звикнемо винуватити тих, хто своїм життям сплачує наше умовне мирне життя тут.
