Контрнаступ ЗСУ відбуватиметься не у кіношному стилі

ПОЛІТИКА
28.04.2023, 16:21
Контрнаступ ЗСУ відбуватиметься не у кіношному стилі
Фото: Google

Вир подій, що охопив Україну і світ за рік, який минув, яскраво вказує, – ми на порозі чогось глобальнішого, ніж здається на перший погляд.

Задля фахової експертизи пройденого етапу інформаційна агенція "Останній Бастіон" звернулася до медіааналітика і політолога-міжнародника Назара Приходька.

Він також дав прогноз на найближчий рік, закликаючи читачів не сприймати невідворотні зміни навколо нас за тимчасові, адже всі гравці міжнародної шахівниці вже готуються до протистояння планетарного масштабу.

У цій першій частині нашої великої розмови висвітлено питання фронту і нового геополітичного status quo, набутого Україною впродовж останніх 4 місяців.

Назар Приходько
Назар Приходько

– Почнімо з наболілого – власне, із подій на передовій російсько-української війни. Як загалом оцінюєте поточний стан справ на фронті?

– Коротко кажучи, розцінюю як підготовчий до наших серйозних наступальних дій. Я розумію, що не все можна озвучувати, але навіть по тих уривках інформації, уже робляться висновки, що на певних ділянках фронту серйозно готуються. Водночас безумовно, зберігається надважка ситуація у Бахмуті, в Авдіївці та Мар'їнці, а також в околицях Кремінної. Ну, і є ознаки того, що наші Сили оборони готуються показати ворогу декілька сюрпризів.

– Якщо умовно розділити всю лінію фронту на декілька напрямків, як їх подають у зведеннях Генерального штабу, найнапруженішою, певно, є ситуація якраз на так званій Донецькій дузі від Мар'їнки до Бахмута. На Вашу думку, де слід чекати від московитів нових спроб штурму, навіть, коли наші захисники підуть у контрнаступ?

– Це, безперечно, вся Донеччина, адже як задекларовано ворогами, вони хочуть вийти на адміністративні межі області. Вони пробуватимуть це робити, бо від цього залежить престиж їхнього лідера – Владіміра Путіна. Пригадайте, у своєму зверненні у ніч проти 24.II.2022 він чітко заявив, що «спеціальна військова операція спрямована на захист народу Донбасу», і вони ж визнали тоді за 2 дні до початку широкомасштабного вторгнення "незалежність" самозваних утворень "ДНР/ЛНР" в адмінмежах саме Донецької та Луганської областей. У зв’язку з цим ворог буде там намагатися постійно атакувати, пробувати щось захоплювати... Не факт, що у них там щось вдасться, але вони вперто йтимуть до мети, визначеної у Кремлі.

– Отже, Схід був і лишатиметься найгарячішою точкою війни. А як бути з Півднем? Глянувши на мапу, події у Запорізькому краї виглядають не таким успішними для окупантів, оскільки вони там перейшли до глухої стратегічної оборони. І у цьому плані не зрозуміло, а як визволити цей регіон майже безболісно, бо там в Енергодарі у руках агресора найбільша атомна електростанція Європи, яку вони замінували?

– Знаєте, а от у мене з приводу Енергодару є така думка, яка базується на мої певних даних, інсайдах, що там у місті російським окупантам і так не дуже подобається перебувати. Усе якраз через фактор ЗАЕС. Тому що розуміють, що вони там за весь цей час накоїли, їм там не комфортно. Але, самі вони піти не можуть, бо як же так, а у випадку нашого наступу, росіяни удаватимуть, що ніби не могли втримати Енергодар.

Тож певно буде черговий "жест доброї волі". Ба більше: вони навіть вивезли звідти своїх вчителів, яких завезли у наші школи. Росіяни розуміють, – доведеться залишати окуповане. Великого бою, на відміну від Мелітополя і Бердянська, за Енергодар не буде. Однак усе, що вони там наробили, як завжди, перекладуть на нас.

– Але, ось якраз тут і є проблема з військової точки зору. Бо, як уже всім відомо, окупанти спорудили сумнозвісний "цар-окоп" завдовжки понад 50 кілометрів від Мелітополя до Бердянська, тож навряд за дурно полишать цю частину Запорізької області. Чи можливо нашим захисникам обійти з флангів та й узагалі подолати цю перепону?

– Вважаю, що українська армія застосує тактику маневрів, тобто атакуватимуть маневрово. Мене інколи засмучує, що у наших співгромадян є дещо кіношне уявлення про цю війну, а відтак і кіношні очікування від наших наступальних дій. Що, «ось зараз ЗСУ як підуть у наступ, як 500 танків і 600 гаубиць застосують проти ворога», але все буде трошки інакше. Вірніше, це все відбуватиметься зовсім навпаки від очікувань.

Тим паче слід усвідомлювати, що попри факт обговорення останніми тижнями нашого контрнаступу, підготовка до нього триває не місяць і не два, а набагато довше. Генштаб і сам головнокомандувач генерал Валерій Залужний прорахували всі можливі варіанти розвитку подій. Тож закликаю не чекати на лобові штурми часів Другої чи Першої світової війни. Із тим самим "цар-окопом" наші війська будуть діяти, скажімо, не за правилами.

– Посуньмо стрілки на мапі трохи західніше – на Херсонщину. Гадаю, Вам відомо, в останні дні у медіапросторі ворога, поширюються панічні звістки про нібито опанування вояками ЗСУ ділянки на Лівобережжя поряд з Антонівським мостом. Як би Ви оцінили ці повідомлення?

– Аналізуючи наявні в інформаційному доступі дані, думаю, ось про що... Зайду здалеку: росіяни дуже часто обстрілюють прикордоння Чернігівщини та Сумщини. А навіщо вони це роблять? Вони це роблять, аби наші війська тримали там зосереджували достатні угруповання, промацують терен своїми ДРГ. Теж саме можна сказати й про наш кордон із Білоруссю. У нас там вибудована така лінія оборона, що навіть маршал Маннергейм позаздрив би. Але знов же таки, доводиться й у Поліссі тримати достатнє угруповання військ ЗСУ.

До чого я веду? Станом на сьогодні у наших воїнів, які перебувають на лівому березі Дніпра у Херсонській області завдання полягає у тому, аби відтягнути значну частину російських окупантів на себе фактично. А раз десь вони їх забирають і перекидають на Херсонщину, то відповідно десь їх поменшає. Тобто, це такий маневр із розрахунком на нашу перспективу. Я не говорю, що буде масштабний контрнаступ саме по Лівому берегу взяли та пішли. Ні, наші дії там змушують напружуватися росіян, які звідкись забирають резерви та посилюють там свою присутність.

Контрнаступ ЗСУ відбуватиметься не у кіношному стилі_3

– Ви вже зачепили проблему кіношного сприйняття українцями подій на фронті. Це доволі актуальна проблема, оскільки і наші громадяни, і ворог, і подекуди колективний Захід сприймають події на фронтах російсько-української війни крізь фокус Другої, а той Першої світової. Чи не здається, що таке заглиблення в історію шкодить розумінню реального стану речей? Бо навіть у суспільних обговореннях майбутнього контрнаступу переважна більшість українців хоче бачити чи не штурм Перекопу за зразком Фрунзе і Махна, а Чонгару – за Болбочаном. Однак зрозуміло, визволення Криму буде відбуватися не за лекалами воєнних майстрів минулого століття.

– На мою думку, підрозділи Сил оборони, як і Генштаб, підійдуть до розв'язання питання деокупації Криму творчо, але з вогником. Те, що мені відомо з закритих джерел, має насторожувати росіян. Нещодавно наші захисники отримали від Великої Британії партію річкових катерів, багато річкових катерів. Питається: а навіщо вони нам? А може вони нам потрібні якраз для чогось такого, що не передбачає прориву суходолом.

Ну, вибачте, фантазувати про штурм Перекопу можуть люди, які не знайомі зі специфікою місцевості. По-перше, там явно заміновано. По-друге, там вузько. По-третє, там можна втратити сотні наших людей. Тож ця гра не варта свічок. На рахунок Болбочана і компанії… Знаєте, хто тоді воював проти них, якою технікою та якою зброєю? А зараз змінилися часи.

Скажімо, вояк може йти на штурм позиції, а йому голову нізвідки впаде на безшумно з дрона ВОГ. На Болбочана з неба ВОГи не падали. Тож це треба розуміти, сприймати зі здоровим глуздом дійсність і відходити нарешті від кіношного сприйняття подій на війні. При тому сприйняття, як слушно сказали, часів Другої та Першої світової війн.

Давайте ще Столітню війну згадаємо і візьмемо за основу тогочасну методику ведення бойових дій. Це ж не серйозно у XXI столітті! Реалії тієї ж деокупації Криму будуть іншими від очікуваних. Можливо, навіть морська операція. Власне, все буде не так, як більшість думає, і всі здивуються від креативності ЗСУ.

– Ви вже загадали про Білорусь, у зв'язку з цим логічне питання: чи чекати нового нападу з Півночі, зокрема і з Білорусі? Чи буде білоруська армія брати у ньому участь на пряму, а не так, як зараз, опосередковано, надаючи свої бази, аеродроми та арсенали.

– Я переконаний, що ні. Гадаю, що цю тему закрито. Принаймні, немає жодних ознак, які б вказували на потенційну загрозу з Білорусі. Ми навіть якось і інформаційно відійшли від теми Білорусі, думаю, ви помітили це. Є якась причина, чому про неї зараз не говорять.

– Зрозуміло. А якщо заглибитися у білоруську проблематику, то який там взагалі стан справ всередині країни? Знаємо, що діють рейкові партизани, присутній пасивний громадський спротив, але це ніяк не заважає кремлівській маріонетці Алєксандру Лукашенку панувати, іноді демонструючи певну самостійність у налагоджені дипломатичних зв'язків, скажімо із комуністичним Китаєм. Чи не вважаєте, що Путіну набридне подібне шапіто і він замінить самопроголошеного президента чи пак вірнопідданого губернатора на ще лояльнішого, як от Алєксандр Вольфовіч.

– Я так і знав, що Ви згадаєте про Вольфовіча і правильно робите, тому що зрозуміло, він – на 100% людина підпорядкована ФСБ РФ і певно друга людина у вищих ешелонах влади так званої Білорусі. А чому так званої? Ну, бо ще з літа 2021 року стало ясно, що РФ здійснює щодо неї сценарій "аншлюсу Австрії".

Все, Білорусь фактично приєднана до країни-агресорки, хоч ознаки державності збережені, проте de jure там панує Москва в особі того ж таки Вольфовіча, в руках якого вся система оборони. Як суспільство, білоруси не хочуть із нами воювати, бо, по-перше, вони бояться, а по-друге, не бачать сенсу. Але і виступити проти Лукашенка не можуть.

Знаєте, мені іноді пишуть ображені білоруси, що я їх ображаю у своєму Telegram-каналі. Але коли наводжу приклади, що на наших окупованих територіях всіляких ґауляйтерів підривають, як у Мелітополі, а у Білорусі навіть і такого немає, то всі вони замовкають і наше спілкування завершується нічим. Білоруси настільки звикли жити зі своїм режимом, що у них єдина надія пересидіти турбулентні часи, як гобіти. Лукашенко сам розуміє, що його громадяни воювати не хочуть і він не палає бажанням відкривати "другий фронт", бо тоді невідомо, чи не приєднаються до нас сусіди – поляки, литовці.

– Тобто, наскільки розумію, омріяна націоналістами ідея Балто-Чорноморського союзу або ж спілки держав Міжмор'я, в основі якої трикутник Київ-Варшава-Вільнюс, уже ніяка не мрія, адже існує ймовірність їхньої участі у війні на нашому боці. Хоча у Парижі та Берліні не надто раді навіть і думці про подібне. І Франція, і Німеччина не віддадуть своє лідерство в Європі нам із сусідами, пропри стільки пролитої крові українців. Вони бояться, що проєкт Міжмор'я замінить собою ЄС?

– Гадаю, що Балто-Чорноморський союз може стати небезпекою не стільки для ЄС, скільки для НАТО. Все тому, що він вимальовується вже як своєрідний пасок безпеки Європи, адже протягнеться від Фінляндії до Болгарії, умовно кажучи, та буде стояти на сторожі комфортного спокою німців і французів, але вже з точки зору власної суб’єктності. Поки ми б'ємося й стримуємо атаки московитської орди, вони сидять у кав'ярнях, що неодмінно відобразиться на зміщенні геополітичних акцентів.

Невдовзі ми разом із поляками, румунами, чехами, литовцями, фінами будемо диктувати Старому світові свої умови, бо всі побачили, хто є хто. Згадайте, торік НАТО дуже важко почало еволюціонувати, а як поступово і не без нашої допомоги змінювалася риторика Олафа Шольца та Емманюеля Макрона. Але ось це французько-німецьке дербі має свої інтереси та слабкі місця: у Парижа – постколоніальним комплексом, а у Берліна – нацистське минуле.

Тому вони не будуть здіймати високо голову й очолювати боротьбу проти РФ. І при цьому ще важливо згадати, що і Шольц, І Макрон недолюблюють Велику Британію, вони не хочуть, аби «англосакси розповідали, як слід жити». Не дарма ж британці свого часу вийшли з ЄС, і зараз саме Лондон робить ставку на Балто-Чорноморський пасок безпеки, що нам є на руку. Британці допомагають переозброюватися полякам, зміцнюють їхній кордон із білорусами. І так званий Люблінський трикутник невдовзі може стати квадригою за рахунок Латвії, куди пізніше також долучаться чехи зі словаками та естонцями.

– А як щодо участі у цій геополітичній стратегії не менш важливих регіонів – Балкан і Кавказу? Вони завжди в історії були своєрідними "пороховими діжками" Європи, які по черзі запалювали то іранці, то московити, то турки, маючи там власний зиск.

– Почнімо з Балкан. У Балто-Чорноморській стратегії для них відведена другорядна роль, хоча сам цей регіон дуже важливий, не в останню чергу через російський вплив. Так, вірно підмітили, це певний епіцентр нестабільності, постійно підживлюваний сербськими претензіями до сусідів у зв'язку з історичною травмою розпаду колишньої Юґославії. Проте зараз президент Сербії вже намагається грати "і вашим, і нашим", озираючись на ЄС.

Хорвати – чітко за нас, хоч їхній президент, м'яко кажучи, "ватний", але їхня конституція надає більшу перевагу прем'єр-міністру, який був у  Києві з 24.II.2022 неодноразово. Та ж Словенія – обома руками підтримує нас, чим може. Маленька Північна Македонія – проукраїнська, передала нам свої танки совєцького виробництва. Звісно, є там і свої проблеми у вигляді такої держави, як Боснія та Герцеґовина, де місцеві серби зазвичай грають проросійську партію, але загрози від цього я не бачу. Як, до слова, і від Чорногорії, де Москва намагалася провернути антиурядовий заколот, але не вдалося.

Ось Албанія з Косово – сюди дійсно можуть серйозно зайти турки, бо обидві є країни з мусульманським населенням. Однак дочекаймося результатів виборів у Туреччині. Адже, якщо Реджеп Тайїп Ердоган їх програє, то він програє абсолютно проєвропейському політику, з відповідною риторикою та ідеологією. Варто розуміти, що тоді вся неоосманська імперська ідея Ердогана піде у небуття.

З приводу Кавказу, то там нині настільки все заплутано, як давно не було. Власне, з одного боку Азербайджан, який дружить із Туреччиною за принципом – «один народ – дві держави», маючи майже спільні збройні сили, чому сприяли успіхи у війні за Карабах у 2020 році. Але все ж таки на відміну від Туреччини складається враження, що Ільгам Алієв буде до своєї смерті керувати Азербайджаном.

Це вже так не в європейських канонах, тому розмовляти про якийсь союз з автократією, навряд. Ердоган з Алієвим – диктатори, тому вони й зблизилися. Хоча їм у спину дихає Іран, де живе велика волелюбна азербайджанська національна меншина, котра нещодавно була рушієм революційних протестів, навіть попри те, що чинний духовний лідер аятола Сеєд Алі Хаменеї теж представник цієї меншини.

Але тут знаєте як, «немає більш великої війни, де етнічний українець допомагає у війні загарбникам-росіянам», бо від цього має зиск, – так і тут. Азербайджанець Хаменеї свідомо відмовляє своїм, криваво придушуючи протести силою. Власне, так воно завжди буває, якщо ми подивимося в історію.

Контрнаступ ЗСУ відбуватиметься не у кіношному стилі_5
Автор : Денис Ковальов
Читайте також:
Політика
Навряд чи у світі є щось більш розчаровуюче, ніж допомога, яка надходить надто пізно. Своєчасність — надважлива у війні!
12 березня, 13:46
Світ
За словами Петтері Орпо, диктатор путін не зупиниться ні перед чим, доки не відбудує СССР у кордонах 1945 року. Це загроза для Європи!
21 лютого, 08:26
Кримінал
19-річний студент півтора року воював на Бахмутському напрямку. Водночас його адвокат доводив у суді, що хлопця незаконно мобілізували.
18 лютого, 09:33
Війна
Підготовка пілотів потребує часу. Україні потрібно було наймати приватних підрядників, і вони цього не зробили.
13 січня, 10:34
Світ
До 24.II.2022 українці були «людьми третього сорту» для фінів. Ситуація стала змінюватися лише тоді, коли РФ знову взялася чинити геноцид.
28.09.2023, 16:21
Світ
Наперекір узагальненій думці про демократичність і дотримання у Суомі основних прав, дійсність не така приваблива, як рапортують експерти.
03.09.2023, 18:45