Масова війна – чинник потужної модернізації
По нашій перемозі має стася цілковита переоцінка сімейних цінностей, які стали вульгарними. Це стане міцною основою для відновлення України.
Ще за часів Першої світової людство відчуло, що масштабна і масова війна – чинник потужної модернізації; це ми переживаємо і зараз. Саме тотальність Першої світової війни зумовила остаточну руйнацію традиційного укладу.
Зрештою, фемінізм і суфражизм, які виникли як реакція на модернізацію, переживали свій тріумф по завершенню бойових дій. Наша війна теж є тотальною, бо залучає у свої події не лише нас, а й інші країни (звісно, опосередковано) і дає можливість новому технологічному стрибку.
Людині у такій ситуації, авжеж, не солодко, але з іншого боку це і цікаво. Масове залучення великої кількості чоловіків у бойові дії лишає жінок сам на сам з життєвими проблемами воєнного часу, що не лишає вибору, окрім як шукати шляхи більшої самостійності (економічної, побутової, соціальної), щоби:
- по-перше, пережити війну;
- по-друге, стати міцним фундаментом для нової сім'ї та "пунктом незламності" для чоловіка, якому конче необхідна буде підтримка для повернення до звичайного життя.
Жіноча відповідальність та самозарадність – об'єктивна потреба у цій реальності. Не потрібно бути феміністкою, аби розуміти це.
Зрештою, треба відрізняти "жіночий сепаратизм", коли жінки постулюють абсолютну незалежність від чоловіків (що є неможливим a priori) лише тому, що так вимагає ідея. Тобто, від бажання жінки бути зрілою особистістю, яка адекватно реагує на виклики.
Ідилічний патріархат, як і загалом традиційний уклад минулих епох, якими вони нам здаються, неможливо відновити й цей факт треба прийняти. Однак, "традиція" переходить в абстрактний вимір ідей, що має насправді великий потенціал.
Механістичне відтворення минулого не дасть нічого, а лише призведе до ще більшої профанації наявних її культурних проявів. Модернізація як процес є постійним і він напряму стосується нашого побуту.
Не бачимо сенсу відмовлятися від практичної користі модернізації. Однак, вона має ідейно бути спрямована іншим типом мислення – консервативним.
І тут найцікавіше: не дивлячися на те, що війна створює безліч можливостей технологічно піти вперед, сама ідея війни (у нашому випадку) є консервативною – ми воюємо за нашу країну, наш дім, нашу сім'ю. Не дивлячися на розкручену високу залученість жінок до війська, розподіл ролей лишається традиційним.
Чоловіки на фронті оберігають свої родини, а жінки шукають можливості для покращення становища сім'ї й під час, і після війни. Хочеться вірити, що з нашою перемогою відбудеться тотальна переоцінка сімейних цінностей, які стали до біса вульгарними, і це стане міцним фундаментом для відновлення країни.
Та й взагалі, не можна втрачати цей концептуальний підхід – модернізація задля збереження. Майбутнє може мати цінність лише тоді, коли наше минуле і сьогодення не зникнуть з історії.
