Ми живемо у час, коли істина не потрібна
У час свободи слід визначатись у способі життя: у постправді чи у правді. Пора вже назвати речі своїми іменами й не ухилятися від дійсності.
Епоха постправди: коли істина більше не важлива... На початку 1990-х років французькі філософи-постмодерністи Мішель Фуко та Жак Дерріда почали дискредитувати поняття істини як «великого наративу», якому більше не можна довіряти.
Це проклало шлях до масового поширення «постправди» (a post-truth) — не просто брехні, а байдужості до різниці між правдою та вигадкою. У такому контексті об'єктивні факти втрачають вагу у формуванні громадської думки, поступаючись місцем емоціям.
А коли емоції беруть гору над судженням, маніпуляції стають значно ефективнішими. Сучасний інформаційний простір перенасичений новинами, коментарями та зображеннями, які змінюються з шаленою швидкістю.
Політичне життя перетворюється на видовищне змагання образів, реклама стає дедалі маніпулятивнішою, а соціальні мережі, реаліті-шоу та «інфотейнмент» стирають межу між правдою та вигадкою. Така зараз дійсність.
Цифрові технології, водночас надаючи доступ до інформації, підривають критичне мислення та знижують здатність до логічного аналізу. Це раніше журналістику сприймали як інструмент збору та поширення правди, але сьогодні це вже не так.
Люди дедалі частіше помічають розрив між тим, що їм повідомляють ЗМІ, і тим, що вони спостерігають у реальності. Це пов'язано, зокрема, з тим, що власниками медіа вже давно є не журналісти, а мільярдери, які використовують ЗМІ як інструмент впливу, пов’язуючи їх із фінансовими та політичними елітами.
Тому ЗМІ походять з одного з ними соціологічного середовища. Абсолютна об'єктивність, безперечно, недосяжна — адже кожна думка формується в певному контексті.
Однак прагнення до чесності й відповідальності за поширювану інформацію залишається основою довіри до медіа. Тому поняття істини як ніколи є актуальною в філософських дискусіях навіть у добу постправди.
