Нейтралітет – це завжди поразка, доведено Фінляндією
"Глобальний Південь" помиляється, вперто намагаючися змусити Україну припинити боротися й сісти за стіл перемовин із російським агресором.
До такого висновку прийшов політолог-міжнародник, доктор наук і професор Університету Гельсінкі Карі Енквіст, повідомляє інформаційна агенція "Останній Бастіон".
Досвідчений дослідник-практик, який брав участь у формуванні геополітичного курсу Суомі у 1980-1990-х роках наголошує, що попри героїзм народу, Україна у правовому полі є і лишається жертвою агресії.
«Тому, з нашої, тобто фінської, точки зору, нейтралітет країн Африки та Південної Америки у конфлікті, який розпалила Росія проти у рази меншого свого сусіда, вкотре, – є аморальним. У нашій історії також була подібна ситуація за президенства Урго Кекконена, і ми довго боялися підняти голови до неба, бо вважали нейтральність і поганий мир – кращими. Виявилося, що це не так», – стверджує Карі Енквіст.
За його словами, СССР через свого найуспішнішого в усі часи агента на посаді президента Фінляндії накинув нейтральний і позаблоковий статус, що на практиці означало: Гельсинкі намагається не дратувати Москву, заохочує її й за це може торгувати з колективним Заходом.
«У США, а головне в Європі взагалі вважалося, що після Другої світової війни, надто вже за Кекконена, ми не зовсім незалежні. Тобто, що ми – "м'який таран" совєцької Росії. Нас навіть не вважали частиною Західної Європи. Просто ми були фінами, цим обмежувалася наша роль на міжнародній арені.
Те саме ми бачимо зараз, коли президенти Південної Африки та Бразилії один поперед одного закликають у вимогливій риториці Україну до миру. Уявіть, країну-жертву, на яку напали, примушують до миру! Сиріл Рамафоса і Луїз Інасіу Лула да Силва оголосили нейтралітет, виступаючи посередниками у конфлікті. Насправді вони співучасники на стороні агресора, якому допомагають створити мир, де не буде місця тим, хто чинить опір нападнику.
Росіяни завжди вдиралися лише в ті країни, які одразу після попередньої невдалої війни були визначені їхньою зоною впливу. Жодні мирні переговори їх не зупиняли, тільки багатотисячні втрати власного війська. І то, у разі критичної ситуації всередині самої Росії», – пояснює Карі Енквіст.
Окремо дослідник-практик засуджує позицію Суомі під час прийняття на своїй території учасників-підписантів Міжнародної угоди з безпеки й співробітництва в Європі у 1973-1975 роках, передуючи створенню ОБСЄ.
«Кекконен і його начальство з Кремля називали цю подію "тріумфом нейтралітету Фінляндії". Це була настільки велика перемога, що старого Урго навіть змусили переобратися президентом, учетверте! Можна уявити, як це виглядало із Західної Європи, де подібна традиція відмерла разом із Франкліном Рузвельтом. Але ось СССР зникає і на його місці постає РФ, але методика лишається незмінною.
Після вторгнення в Україну Москва через своїх напозір нейтральних агентів в Азії та Африці ініціює "мирний план". Коли Рамафоса чи Лула говорять про переговори, вони мають на увазі прийняття переваги Росії, бо щó для них далека і дрібна Україна, щó вона вирішує? Вирішує, і показує це на полі бою. Тож колись хтось у Фінляндії закликає до негайного замирення, ми аморально приймаємо інтереси Росії, ми стаємо на бік ворога, а маємо бути поруч із жертвою. Це почесно, гідно і справедливо», – висновує Карі Енквіст.
А проте, як раніше повідомляв "Останній Бастіон", станом на сьогодні ситуація у нашому географічному регіоні склалася так, що Україна має реагувати дзеркально.
