Прапор замість сина…
Військовий комісар підійшов до труни, зняв з неї прапор, дбайливо почав складати. Прийшов час найважчого моменту прощання.
Під час усієї церемонії прапор час від часу намагався зірвати з труни вітер, але відразу кілька рук утримували його на місці. В окремих місцях прапор був мокрим від сліз рідних.
– За дорученням Верховного Головнокомандувача маю честь передати Вам Прапор нашої країни, за яку героїчно боровся і загинув Ваш син, – випроставшись перед обезсиленою матір'ю і віддаючи військові вітання, трішки затинаючись, хриплим голосом відчеканив комісар.
– Прапор замість сина... – розгублено промовила мати. Невпевнено взяла його, хитаючись.
Потім обійняла прапор і трималася за нього. Трималася так, як за останню у світі опору, поки під залпи прощальних пострілів у могилу опускали труну з її сином.
Коли вже тисячі містян, що прийшли віддати останню шану Воїну, розходились з цвинтаря, біля свіжої могили встановлювали ще один прапор. Яскравий, синьо-жовтий, він відразу почав в унісон тріпотіти на вітрі з десятками інших, що тут щодня встановлюють над новими могилами.
