Російсько-українська війна – прелюдія нової Світової
Україну кваплять партнери, і кваплять не від сьогодні. Вони хочуть завершити цю війну тут, аби зосередитися на підготовці до більшої...
Робити прогнози, особливо знаходячись у війні – справа невдячна, адже очікування народу завжди завищені, потрібно "все, одразу і якнайшвидше". Але, по-перше, так не буває, а по-друге, реалістичні прогнози допомагають ширше зрозуміти навколишню картину і краще адаптуватися до запропонованих умов.
Плавно, повномасштабна війна входить у свою другу за рахунком весняну кампанію. Відмінність між кампанією-2022 і 2023 разюча, колосальна, не дивлячися на те, що весна-2023 ще не почалася.
Почнемо з мапи бойових дій: весну 2022-го ми зустріли у боях за Житомирську, Київську, Чернігівську, Сумську та Миколаївську області (всі вони зараз деокуповані, крім Кінбурнської коси). Рік тому, проти України воювала на 90% професійна, кадрова російська армія – наразі ж ситуація протилежна.
Рік тому технічний компонент окупантів із РФ був на порядки кращим, більшим та небезпечнішим ніж зараз. Це плюси, однозначно, а от мінуси полягають у тому, що крім тактики фаршу, яку перманентно застосовують російські генерали, цьогоріч у росіян напохваті Іран, КНДР і, можливо, комуністичний Китай.
З іншого боку, з нами, на відміну від березня 2022-го, не дві країни, які постачають зброю і техніку, а вже 53 країни і ЯКУ техніку! З усією повагою до "Джавелінів", "NLAW", "Стінґерів" і "Старстріків", те, що йде зараз і йтиме далі, – ЗОВСІМ інший рівень номенклатури.
І найприємніше те, що це не самообман, а факт. Тож, з огляду на все це, вкотре осмілюся спрогнозувати, що від середини березня для нас почнуться приємні новини з фронту.
Не знаємо, з якої конкретно ділянки фронту вони надходитимуть, а якби й знали, – не сказали б. Та враховуючи низку факторів, очікуємо інтенсифікації з нашого боку саме тоді.
Тепер про фактори: по-перше, нас кваплять союзники й кваплять не від сьогодні. Вони давно наголошували на тому, аби наше військово-політичне керівництво не надто концентрувало увагу на Бахмуті, а зберегло частину боєздатних підрозділів і готувало контрнаступ.
По-друге, союзники хочуть завершити війну тут і зосередитися на підготовці до більшої війни, яка може розпочатися вже у 2025-2026 роках і буде значно масштабнішою за нинішню. Не дарма ж британський міністр оборони Бен Воллес днями заявив, що «потрібно готуватися до війни, яка може прийти у Велику Британію до 2030-го року».
Саме тому Північноатлантичний альянс активно переозброюється, країни-члени відновили деякі виробництва і взагалі на континенті панує дух мілітаризму. Всі все розуміють і готуються, а тому і кваплять нас.
З іншого боку, на Росії теж посилять тиск і ви знаєте хто, – комуністичний Китай. Йому теж потрібно готуватися, йому теж потрібна міжвоєнна пауза і йому теж не потрібен воюючий сусід під боком.
Візит товариша Сі Цзіньпіна до Москви може відбутися у квітні, і переконані, що китайський лідер під час нього проштовхуватиме свій "мирний план" гіперактивно. Власне, Пекін відповів і на заяву Володимира Зеленського про те, що він «не проти прямих перемовин із Сі».
Так, відповів розмито: «Ми чуємо всі зацікавлені сторони». Але все ж (чим чорт не жартує?) товариш Сі після Москви може відвідати й Київ не стільки заради намагання схилити Зеленського до виконання власного плану, скільки геополітично переграти Джозефа Байдена, мовляв: «Ти тільки до Києва їздив, а я – "почую кожного", буквально».
У зв'язку з вищевикладеним, весною, крім активних бойових дій на фронті, на нас очікує й велика політична активність, переважно кулуарна, підкилимна. Тут головне не сприймати все підряд як "зраду", а пробувати розбиратися у цій суміші "Гри престолів" і "Карткового будинку".
Цивілізований Світ хоче побачити від України позитивний результат на фронті, а товариш Сі – "замороження" конфлікту і негайних перемовин. Усе це: різні полюси, різні підходи та різна кінцева мета, але обидва полюси активізуються навесні й обидва будуть тиснути на Україну.
Що ж, можливо, це тільки припущення, але нам своє робить і звісно виступаємо за успіхи наших захисників на фронті. Тому слід сказати союзникам і партнерам наступне: «Якщо хочете швидких, а головне позитивних результатів – давайте швидше всю необхідну зброю».
Як приклад, можна навести події 2008 року, коли війна у Сакартвело тривала 5 днів, а "Буки" та інструктори від України були вже на ДРУГИЙ. Отак допомагають, а не тягнуть кота за хвіст понад рік.
Загалом же, я бачу картину весни таким чином: до середини березня тримаємося, з середини починаємо, квітень-травень активні бойові дії та наша ініціатива, червень – умовні перемовини з позицій на той момент. А далі... а далі є декілька варіантів.
Окремо додамо щодо різноманітних сателітних моментів: основними "лякалками" в нашому інформпросторі ЗНОВУ є питання участі у війні Білорусі, а також можливий розвиток подій у Придністров'ї. Наголосимо, якщо обидва питання не будуть вирішені різними способами, але на нашу користь – ці "лякалки" будуть до самого завершення війни.
Адже у Мінську сидить хай вже й не добровільний, але васал Владіміра Путіна, а Придністров'я Росія може розігрувати щоразу, як щось на фронті чи в геополітиці буде йти не так, як їй хочеться. Ці 2 квазідержави певним чином виконують функції "моральних гир" для України.
Вони висять на наших ногах і створюють дискомфорт. Як їх позбутися вирішувати не нам, але те, що позбуватися потрібно – залізний факт; можливо весна дасть відповідь як і коли.
Ну, і ще один прогноз від мене стосуватиметься російської внутрішньополітичної кухні: за даними як з відкритих, так і з закритих джерел, невдоволення ракоголовим серед російських еліт зростає. Тá цікавий момент у тому, що воно зростає не тільки серед столичних чи навіть пітерських, а й серед регіональних еліт.
Не секрет, що розвал будь-якої імперії чи псевдоімперії, як у випадку з РФ – ЗАВЖДИ починається з найвіддаленіших околиць і найненадійніших регіонів. І от, якщо під найвіддаленішими околицями, маємо на увазі передовсім всіляку Тиву чи Алтай, які давно дивляться на КНР, як на своєрідного рятівника і "брата по крові", то скажімо окупована Чечня чи анексований Кьоніґсберґ – мають власні мотиви для сепаратних процесів.
Ічкерія ніколи не була оплотом "российской стабильности", а другий – бачить, як живуть сусіди та, як живе він. Тож, якщо раніше Чечня і Кьоніґсберґ закривали очі на всі ці "супутні незручності" отримуючи солідні дотації з центру, то подальша стагнація російської економіки змусять відкривати очі ширше.
Весною можуть бути певні "чорні лебеді" всередині РФ, які не обов'язково призведуть до чогось ТАКОГО, що в Україні буде оголошено тиждень безпробудного пияцтва, але дадуть чіткий сигнал: «Так можна було». Зрештою, як би смішно це не здавалося на перший погляд, а все ж, конференція поневолених народів РФ у стінах Європарламенту – була безпрецедентною подією.
Отже, процес запущено. З огляду на все це, можна сказати наступне: весна буде цікавою та насиченою, позаяк принесе нам більше позитиву ніж негативу, більше надій ніж зневіри.
Автор – Назар Приходько, політолог-міжнародник і військовий експерт
