The Wall Street Journal: ніхто не хоче, щоб Україна перемогла

Нині панує думка, що Джозеф Байден і Дональд Трамп — протилежності у питанні України. Але чи так це, як видається на перший погляд?

Відповідь на проблематичне питання на шпальтах впливового видання The Wall Street Journal спробував дати американський аналітик Вільям МакҐьорн, передає медіаагенція «Останній Бастіон». На його думку, владні кабінети у Вашинґтоні пропахли інфантильно безрозсудним пацифізмом.

Теперішній президент США підтримує законопроєкт Сенату, який включає близько $60 мільярдів для України, переважно у вигляді військової допомоги. Колишній президент його критикує, а вплив Трампа серед республіканців Палати представників є причиною небажання спікера Майка Джонсона виносити законопроєкт на голосування.

Але, коли йдеться про нездатність сформулювати стратегічну позицію, ці два аргументи є єдиними. У результаті боротьба за пакет військової допомоги здебільшого ведеться з погляду, не пов'язаного на пряму з Україною; наприклад, щодо фінансування охорони кордонів.

Тим часом демократи виглядають як яструби, республіканці — як голуби, а американська політика скочується до стратегічної неузгодженості. Цей інфантилізм глибинної держави, переконаний Вільям МакҐьорн, не віщує нічого доброго ні США, ні партнерам по НАТО:

«Трамп завжди скептично ставився до того, що ми утримуємо різні альянси та дотримуємося різних безпекових угод, особливо Організації Північноатлантичного договору. Хоча таке мислення не може становити більшість, воно паралізувало Республіканську партію.

Ще до появи Трампа на політичній арені республіканці критикували Барака Обаму за те, що він не надав смертоносної допомоги, яка б дозволила Україні захистити себе після російської агресії у 2014 році. Не те, щоби пану Трампу була неприємна присутність американських військ за кордоном, але він віддає перевагу коротким, разовим втручанням.

Скажімо таким, як удар безпілотника, у результаті якого у січні 2020 року був убитий командувач іранськими силами «Аль-Кудс» Касем Солеймані. Довгострокові зобов'язання, особливо багатосторонні, він схильний розглядати виключно як витрати, які втягують нас у чужу боротьбу».

На початку лютого поточного року на мітингу у Південній Кароліні 45-й президент США пояснив свою позицію, процитувавши неназваного європейського лідера, який запитав: «А що, якщо росія нападе на мою країну, а ми не виконали своїх фінансових зобов'язань перед НАТО?».

Трамп був категоричним: «Ні, я не став би вас захищати. Щобільше, я заохочував би росіян робити все, що їм заманеться. Ви маєте платити». Заради справедливості варто зазначити, що, бувши президентом, Трамп використав такий тиск, щоби змусити неплатників із лав НАТО платити більше.

І це спрацювало. Але це все одно аргумент лише про витрати, і він припускає, що кремлівський бункерний дід путін побачить у ньому чергове перебільшення Трампа, а не ознаку того, що Америка надто роз'єднана, щоби зупинити росію.

У цьому корінь непослідовності республіканців по Україні, і цьому багато уваги приділяється. Але Байден теж непослідовний, — заявляє Вільям МакҐьорн, — хоч би як неохоче преса висвітлювала це:

«Згадайте, як розпочиналася підтримка Байденом України. За місяць до початку справді великого конфлікту у 2022 році Байден передбачив, що росія «просунеться» українським тереном, але реакція НАТО може бути поділена, якщо це буде лише «незначні воєнні дії». Президент України Володимир Зеленський відповів, написавши у Twitter, що «дрібних вторгнень не буває», і Білий дім швидко перейшов у режим чисток».

Горезвісна «спеціальна військова операція» путіна розпочалася за 6 місяців після невдалого відступу американських і союзницьких їм військ з Афґаністану. У перші 2 роки президентська адміністрація Байдена ризикувала втратити дві великі країни, тому необхідно було зміцнити авторитет Америки.

Політика виявилася солодшою, невтішно стверджує аналітик на шпальтах The Wall Street Journal. Підтримка України дозволила Байдену одночасно атакувати Трампа як апологета путіна:

«Ризики, пов'язані з підтримкою України, реальні, але також реальні ризики, пов'язані із відмовою від неї. Хоч би якою дорогою була допомога, українці завдають величезних збитків противнику США. Крім того, зрив переговорів із путіним в Україні змушує інші недружні держави задуматися про свої власні плани — особливо КНР із погрозами вторгнення на Тайвань».

Але якщо аргументи є настільки переконливими, чому Байден не скористався найбільшою у світі трибуною, щоби розповісти про них? Чому він не звернувся у prime time з Овального кабінету до американського народу із викладом виграшної стратегії?

Таке звернення також дозволило б залучити республіканців до свого табору, якби Байден відмовився від дешевих уколів на адресу виборців угруповання «Make Americ great again». Він міг би згадати про жорсткі рішення президента Рональда Рейґана, які призвели до розвалу СССР.

І все-таки він відмовляється зробити це. Можливо, зараз він просто фізично не готовий до цього, але не менш імовірно, що президент боїться розколу у своїй Демократичній партії.

«Їх вдається стримувати доти, доки українці отримують достатньо допомоги, щоби продовжувати протистояння, але замало, щоб здобути перемогу. На цю мить гнів лівих зосереджений на підтримці Байденом Ізраїлю у його війні проти ХАМАСу. Але коли вони почнуть домагатися припинення вогню в Україні?

Одна спроба вже була зроблена в жовтні 2022 року, коли 30 членів Палати представників підписали лист із закликом до президента Байдена продовжити переговори із путіним. У результаті вони відкликали цей лист, бо час був невідповідним — попереду проміжні вибори. Але настрій залишився. І ось ми тут: Байден вважає, що ми не повинні віддавати путіну перемогу, не взявши на себе зобов'язання щодо перемоги України.

Натомість Трамп заявляє, що «безглуздо» давати Києву щось, окрім кредитів. Між ними американський народ не отримує вирішальних дебатів про те, яким ми хочемо бачити результат та чому. Все це не віщує нам нічого доброго», — підсумовує геополітичний status quo напередодні других роковин повномасштабного російського вторгнення в Україну Вільям МакҐьорн.

Також медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам про те, що ні НАТО, ні ЄС, ані США не можуть поводитися так, ніби зараз мирний час. Допомогти Україні здолати російського агресора — моральний обов'язок Заходу.